WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Семітська версія Шамбхали - Реферат

Семітська версія Шамбхали - Реферат

Р. Генон співставляє передання про "приховане" (Луз) з ведичним персонажем Варуною: санскр. var "накривати", "приховувати", але не розвиває даний аналіз, обмежившись визначенням, що країна Луз символізує традицію, котра перестає проявлятися зовні та відкрито, а стає прихованоюvii.

"... Дуже важливим є православне уялення про Діву як про ... ergasterion ... , привілейоване місце, живе середовище, драбину (Якова), або двері (Храму у видінні Ієзикиїля), одне слово, житло, а отже, союз, контакт без інтервалу, без відокремлення, який має стільки функцій, що це перетворює його на метафору Святого Духа"viii.

Талмудисти, відповідно, спрофанували уявлення про драбину зі сну Якова на місці Бетхелу. Збірка коментарів "Пірке де-рабі Еліезер", розділ 35), яка датована VIII ст., стверджує, що ангели, які піднімаються та опускаються драбиною до неба, тотожні тим образам чотирьох царств, котрі є у книзі пророка Даниїла, який тлумачить сон вавилонського царя Навуходоносора (Дан 2: 31-45; 7:1-27). Останнє царство символізує, згідно з іудейською версією, Едом (тобто Західну цивілізацію), "... що піднімається аж до неба і не спускається звідти, (як сказано): "Піднімусь на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього" (Іс. 14:14). Тоді Яків йому відповів (таким віршем): "Але ти скинутий у пекло, у глибини темряви" (Іс. 14:15). І Бог продовжив: "Навіть якщо ти піднявся високо, немов орел, якщо ти зробив гніздо своє серед зірок, я примушу тебе спуститися звідти, говорить Господь" (Овд. І:4)..."ix. Тут слід також додати момент протиставлення самочинного прагнення досягнення надлюдських сфер (шаманізм), який намагається здійснити як Едом, так і будівничий вавилонської вежі Німврод, та "драбину Якова", який зовні хоча й чинить як Великий Шаман — виступає противником Бога, бореться з ним (як шаман камланням змушує духа з'явитися і втупає з ним у боротьбу, щоб підкорити і перетворити на духа-покровителя), але за суттю є жерцем — лише посередником між людьми й духовним світом, від ролі якого намагається спершу ухилитися, навіть боротися проти цього: "... Жрець ... звертається до Божества з молитвою. Для мага ж радощі містичного богоспілкування — пустий звук. Він шукає тільки досягнення могутності на полюванні, в землеробстві, у боротьбі з ворогами. І навіть тоді, коли магія стала переплітатися з релігією, цей антагонізм залишився... Царі-маги завжди прагнули підпорядкувати своїй владі всі сфери життя підданих, але неминуче наштовхувалися на супротив релігії. Тому вони всіляко прагнули пристосувати її до своїх цілей ("отруюючи її своїм обрядовим детермінізмом", як зауважує О. Мень в іншому місці, — О.Г.)... Незруйнованість земної влади Магізм обгрунтовував своєю вірою в те, що все, що відбувається на землі, відповідає незмінному ладові певного Верховного Порядку..., нерухоме царство Долі. Але людина як частина цього порядку зобов'язана постійно підтримувати його через магію. Таким чином функція мага-чародія видавалася космічною необхідністю. Маг був нерозривно пов'язаний з тим світовим лоном, котре обіймало собою все існуюче і визначало буття речей. Це лоно долі було нічим іншим, як Великою Матір'ю перших культів..."x.

Від іудейських інтерпретаторів цей сюжет "драбини Якова" потрапляє у християнське середовище і, на нашу думку, саме він присутній на найпершій самостійній рельєфній роботі Мікеланджело "Мадонна на сходах" (1491 р.), де зображено чотири ангелятка-putti. Два з них, борючись один з одним, піднімаються вверх, третій лише виглядає з-за правого плеча Мадонни, але четвертий, охоплений раптовим поривом, збіг від двох перших вниз, і, перехилившись через перила, правою рукою підхопив покривало Мадонни і благоговійно підносить його до губ, щоб проявити своє безхитрісне захоплення красою (грецький профіль!) та величчю Королеви Ангелів (La Regina de Los Angeles).

Ця інтерпретація про "чотири царства" з Книги пророка Даниїла потрапляє в апокрифи, де їм протилежний "п'ятий елемент" — 1) в "Апокаліпсисі Петра" говориться про "сина лева" ("лев" розглядається як символ імперії, царства), котрий зкине і знищить всіх царів, отримавши свою міць від Бога, з'явившись як хтось, "хто повстав зі сну", 2) у Латтанція говориться про прихід могутнього князя, котрий відновить справедливість після падіння Риму, а прийде сам "з далеких регіонів півночі" (Ю. Евола, "Містерія Грааля").

Звісно, у самій "Книзі Буття" нічого про ангелів чотирьох царств нема, Яків уві сні тільки бачить ангелів, які піднімаються і опускаються по драбині, а Бог, стоячи теж на ній, пророкує потомству Якова землю на всі краї світу і благословляє його нащадків (Бут. 28:10-19). В біблійній традиційній екзегетиці (йєменський рабі Шалом Шабазі, XVI ст.) дана алегорія "драбини Якова" розглядається в контексті "протистояння верха низові" (світу небесного світові земному) і обітниця для грядучого спасіння: "Якщо закриють двері т.зв. "добрі люди" (тобто якщо на землі буде важко), то Бог ніколи не закриє ворота на небесах, Він допоможе" ("In nin'alu dal thae na di vim dal thae ma rom lo nin'alu").

Філософія традиціоналізму так пояснює символізм драбини і "жахливість" місця, на якому вона стоїть: "... не в сенсі: йти на небеса ногами по сходинках. А в сенсі: кожен план реальності — намалюємо горизонтальний відрізок — має центр — ставимо в середині відрізку точку — це полюс плану... Там перебуває вища істота даного плану, вона — максимум можливої в цьому плані суб'єктивності, повна реалізація... Але цей же полюс є ліфт наверх, вертикаль, потрапивши в центр, співпавши з найвищою істотою свого плану, підіймаєшся на наступний, поверхом вище — малюємо з нашого полюсу вертикальний відрізок. Але, коли здійнялися, виявляєш, що перебуваєш на периферії нового поверху і знову рухаєшся до центру — знову малюємо горизонтальну. Отримуємо сходинку. Вони повторюються — ось і драбина. Нею ніхто не ходить. Вона сама — мапа шляху на верх. На допитах маніхеї стверджували, що кожному слід "знати свій градус", тобто ступінь свого розігнення, піднятості від плінтуса до полюсу. Підвищувати свій і чужий градус ... Будувати себе ... Піднявши себе до "90", тобто максимально реалізувавши себе тут, співпадаєш із периферією наступного рівня і повторюєш все знову. Збільшення свого градусу є масонське "обтесування свого каменю". У Осіріса, судді мертвих, в руках кутомір (додамо, що суддя потойбічних вавилонян Гільгамеш — цар-будівельник мурів, — О.Г.). Він вимірює твій градус (у іудеїв — грузиком-талантом визначає твій талант, — О.Г.). Але і "90" в масонстві аж ніяк не найвищий. Чи можна бути прямішим від прямого кута? Можна, якщо мова йде про істот, які потрапили на наступний план. Ми дивимося на них не просто з периферії, але знизу вверх і додаємо до "90" цю різницю... Деміург створив горизонталі, всі ці ступеневі перешкоди на драбині, але Бог Живий, Спаситель дозволив вертикалі. Деміург дав гравітацію, а Спаситель — левітацію "xi. У римській традиції саме бог дверей і воріт дволикий Янус є богом сходження, відповідно, у світ мороку або світ світла, а, як відомо, храм Януса (в Римі зі своїми сімома Царями на семи Пагорбах) був полюсом "Великої Західної Традиції", якого Греція не має.

Цікаво, якщо брати до уваги гіпотезу Л. Гумільова про перенесення образу Шамбали на селевкідську Сіріюxii, то цілком можна згадати, що саме в 176 р. до н.е. за планом Ганнібала, який переховувався у сірійського царя Антіоха ІІІ (223-187 рр. до н.е.), було побудоване на пагорбах Хор-Вірапа місто Артаксата (суч. Арташат, що один час називалася Неронея (в честь римського імператора Нерона – мітраїста), наступна столиця Великої Вірменії, і власне як сакральне місто, присвячене Белу-Шамашу, ототожненому з перським Мітрою – Сонцем. А якщо ще взяти до уваги тлумачення Л. Гумільова, що "шамбала" означає по-тібетськи "верх – Сірія" (тобто тібетці спробували витлумачити термін šm.bcl "Слава Баслу" на більш зрозумілу для них історичну реалію), то цілком мова може йти не тільки про Сірію, а про країну над Сірією – Вірменію, яка здобула незалежність від Селевкідів, та, зрештою, підкорила Мідію, Софену, Атропатену, Сірію, Фінікію, Кілікію та інші держави, і де правили парфянські династи Аршакіди-мітраїсти.

Сам будівельник "будівлі Баслу" на прохання "слави Баслу" (šm.bcl.; Шамбали) — Астарти свою резиденцію влаштував у Єгипті (Хікуптах). Богиня Астарта ототожнювалася єгиптянами з богинею війни і палаючого сонця Сехмет, яка від бога мудрості Птаха (аналог Енкі – Ейя) народила бога рослин Нефертума, що зображався у головному уборі у вигляді квітки лотоса, з котрого піднімаються два пера. Атрибут Нефертума, отже, лотос, символ народження, процвітання. У "Текстах пірамід" він, Нефертум, названий "лотос із носа (бога сонця) Ра" .

Loading...

 
 

Цікаве