WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Премордіальна традиція - Реферат

Премордіальна традиція - Реферат

Можливо стурбовані трудотерапією людей боги були не тільки тому, щоб перекласти на них свої земні турботи (як це проголошує шумерська міфологія), але й щоб, як вважає А. Скляров, постачати богам напої, виготовлені з цих продуктів і викликаючі алкогольне або легке наркотичне сп'яніння? А самим прикладам п'янства богів (від сакральної соми до банальної "бормотухи") у світовій міфології — "несть числа"lvi (тут раптом, без сумніву, вигулькує тема "палеовізиту", але здорова іронія швейківського типу віддає цю тему для забавок особам штибу Неоніли Стефурак та фон Деннікена) ...

Хочеться згадати також біблійну версію про "насильну" перемогу землеробства над скотарством (в умовах кліматичного оптимуму, в якому тоді перебував Близький іЦентральний Схід, найбільш сприятливим було скотарство) — вбивство рільником Каїном скотаря Авеля та народження третього сина Адама Сифа. Мотив жахливої кривавої жертви на знак появи землеробства відомий на теренах від Старого до Нового Світу: "... Дуже прозорий вимисел оджібве про небесного юнака у зеленій одежі, з пір'ям, що розвивається, котрий для блага людства був переможений і похований індіанцями, але встав з могили у вигляді маїсу, Мондаміна, або "зерна духа". Селяни Нового Лісу переконані, що мергель, який вони знаходять у оброблюваному ними грунті, досі червоний від крові їхніх давніх ворогів датчан. На червоних скелях Кукової протоки маорі бачать сліди крові Купе, котрий, оплакуючи смерть своєї дочки, поранив свій лоб уламками обсидіану. На тому місці, де Будда віддав своє тіло у їжу голодним дитинчатам тигриці, його кров на вічні часи забарвила грунт, дерева та квіти. Сучасні албанці досі бачать сліди різні у ріках, що приймають червоний колір від грунту, аналогічно як давні греки бачили кров Адоніса у літніх хвилях ріки, зрошуючої Біблос. Червоні нарости, які покривають річкові галуни, досі вважаються корнуольцями ознаками здійсненого в цьому місці вбивства. У Німеччині кров Іоанна Хрестителя все ще перетворюється у рослину в Іванів день, і селяни продовжують відшукувати його ..."lvii.

Не дивно, що саме в контексті божественного "страшного смутку" і звільнення від нього за допомогою напою богиня Деметра дарує людству таємницю вирощування злаків і виготовлення пива. На відзнаку цього акту й встановлено славнозвісні Елевсинські містерії. В ній прославляється новонароджена дитина Іакх (син викраденої дочки Деметри Кори-Персефони і Аїда-Плутона; для мікенського періоду ХІІІ-ХІІ стт. до н.е. характерні зображення сидячих на троні двох статних жінок з немовлям на руках), розповсюджувач землеробства у світі Тріптолем (який роз'їжджає на колісниці) і його брат Евбулей. Дивним чином до цього контексту незримо прив'язаний Посейдон — він батько Евмольпа, засновника роду Евмольпідів, які є головними жерцями елевсинських містерій. Статуї Посейдона стоять поруч із статуями та храмами елевсинських богинь, у самому Елевсині — храм Посейдону-Батькові. Деметрі і Персефоні присвячені два солені озера вздовж священної дороги від Афін до Елевсину. Місти із запаленими смолокипами сходять до берега Саламінської затоки, де й відбувається кульмінація містерії.

Також Деметра регулює вживання психоактивних речовин: після неритуалізованого вживання вина Діонісом, внаслідок чого настає його безумство (метаалкогольний психоз), Кібела-Деметра виліковує його шляхом навчання певному ритуалу („діонісіям").

Цікавим в цьому сенсі є міркування Д. Овсянико-Куликовського щодо відкриття людством п'янкого напою: "... Культурно-психологічне значення цього відкриття було величезне. Споживання п'янкого напою дало могутній імпульс подальшому розвитку психічної діяльності ... Він окрилив фантазію, розв'язав язик, розвивав спілкування, спонукував вперед поетичні, творчі і культурні інстинкти людини. Це було гостре, збуджуюче начало, котре ... пробуджували ... дрімаючі сили... Проникаючи в людину, він приводить у священне тремтіння всі сили душі її, а людина відчуває, що якесь божество — могутнє і владне — вселилося в неї; створіння слабке і нице, вона тепер відчуває у собі незвичний приплив сил, наплив енергії, — вона уявляє себе причетним божественній субстанції і володарем всілякої мудрості..."lviii. Але одночасно з цим, зауважує М. Фреймарк, "... тут приховувалася велика небезпека, що фантазія, яка окрилена свободою і сміливою думкою, занесеться далеко і зверне зі шляху... Неминуче потрібно було дати їй певні директиві. Віра в духів ... висунула в якості такої директиви — жертву. Своєю готовністю до підношень будь-якого роду — від первінців полів до первінців материнської утроби — люди сподівалися домогтися щедрого дару, як в теперішньому, так і на майбутні часи. Але людська природа не могла примиритися з жертвою, котра мучить, котра суцільно перебувала на стражданнях. Почали шукати виходу і знайшли його. Люди приносили в жертву злим богам своє право на відтворення потомства, звільняючи себе від сімені; щоправда, все це здійснювалося згідно з приписами ритуалу. Кров — це сок зовсім іншого виду. Стан цей ще більше застосований до того екстракту, котрий вилучається з крові і зберігається у залозах чоловіків... Ця есенція уявлялася ... найціннішою жертвою..., нема того демона, котрий міг би відкинути подібне підношення...; ця жертва завжди виправдовує себе. Цілком зрозуміло, що цей цінний продукт не міг бути отриманим з людського організму без відповідних, дуже складних еремоній.. Ось і привід до сексуальних торжеств, всеціло перебуваючих на священному переконанні... Свята ці мали своєю ціллю задоволення не однієї тільки статевої пристрасті або пристрасті до окультної сили; тут передбачалася також ціль задоволення інстинкту жорстокості"lix. Генетично жертвування переходить в культ вогню та трупоспаленні: "... Для всіх древніх архаїчних культур тіло предка — це найцінніше, головний скарб, предмет культу (пор. мумії єгиптян та їх нещодавно знайдені аналоги в Китаї). І раптом найцінніше починає спалюватися... Індоарійський ареал характеризується звичаєм спалювати тіла..."lx.

Богом-визволителем вод зі скелі є ведичний Індра, і він же покровитель родючості і сили, втіленої у злаках, котрі є джерелом енергії ("дакшини"). Він розбиває палицею колісницю богині скотарства Ушас ("Ранкової Зорі"), яка є донькою бога неба Дьяуса та супругою бога сонця Сур'ї, і вона відсувається на другий план індоарійського пантеону.

* "... Вірменська мова, – писав німецький расолог Гюнтер Ганс у праці "Коротка расологія Європи", – особливо яскравий приклад того, як передньоазіатські нижчі класи вірмен цілком змінили індоєвропейську мову у відповідності зі своєю мовною психологією у напрямку кавказьких мов, котрими першопочатково говорили всі народи передньоазіатської раси. Цей вплив щонайбільше проявився у фонетиці, ніж у лексиці. Сьогодні домішок нордичної крові у Вірменії майже не прослідковується, серед вірмен переважає передньоазіатська раса".

* "Нерозчленована" праіндоєвропейська мова вже знала метал — мідь, що, отже, визначає конкретні часові рамки її існування (VI-IV тис. до н.е.) та розпаду (середина IV тис. до н.е.), а також місце їх побутування — Балкано-Карпатську металургійну (енеолітичну) провінцію, котра була найдавнішою в Старому Світі, а гірсько-металургійне виробництво (археологічні культури Караново IV-Гумельниця-Варна) в ній різко перевищувало за своїм рівнем металургію та металообробку в азіатській частині зони ранньоземлеробських культур. Факт, що в анатолійському Чатал-Гююк (VII-VI тис. до н.е.) знайдено шматочки міді та розкопано "жрецький квартал", свідчить про інфільтрацію з Північного Причорномор'я "виробничих каст-діалектів" континууму праіндоєвропейців на Балкани і в Анатолію та інкорпорацію в іншоетнічне середовище ("халафська культура").

i Уоррен У.Ф. Найденный рай на Северном полюсе / Пер. с англ. — М.: ФАИР—ПРЕСС, Гранд, 2003. — 480 с.

ii Эвола Ю. Коловрат как символ полюса / Пер. с итал. // Золотой грифон: Новое Евразийское Обозрение. – 2002. — №2. – С. 15.

iii Хоммель Х. Ахилл—бог / Пер. с нем. // Вестник древней истории. — 1981. — №1. — С. 53—76.

iv Кузнецов Б.И. Древний Иран и Тибет: История религии Бон / Предисл. Б.М. Нармаева. Послесл. А.Н. Зелинского. – Спб.: Евразия, 1998. – С. 226.

v Новиков С.В. Гимн Аполлону из Селевкии – Суз как исторический источник // Вестник МГУ. Серия 8. История. – 1986. — № 6. – С. 79.

Loading...

 
 

Цікаве