WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Премордіальна традиція - Реферат

Премордіальна традиція - Реферат

Мотив про похід Діоніса в Індію ми бачимо у апокрифічному "Слові Мефодія Патарського", де оповідається про те, як у IV тисячолітті від створення світу Прівор (або Самьїашкар), нащадок четвертого сина Ноя Мунта, котрого брати обділили при отриманні в спадок земель світу, у "двадцять п'яте літо Орове" йде війною на нащадків Хама, відвойовує сім міст (від Євфрату до Ізрогею) і засновує Індійське царствоvii. В часі це співпадає з початковою датою ряду календарних систем, що навіть дало підстави говорити, що 11 серпня 3114 р. до н.е. (дата майянського календаря) або 18 лютого 3102 р. до н.е. (дата індуїстського календаря — початок Калі-юги)— це день, коли на землю зійшли богиviii.

"... Нісейським богом індуси і всі інші східні племена називають Діоніса за індійською Нісою... За власними розповідями мандрівників, зійшовши на гору, вони виявили там святилище Діоніса, котре нібито сам Діоніс спорудив собі на славу, оточивши кільцем лаврових дерев таку ділянку землі, котра потрібна для співрозмірного храму. Стовбури лаврів обвиті виноградом і плющем, а посеред капища зведено кумир бога ... Діоніса-виноградаря... Кумир зведений з білого каменю і являє образ молодого індуса. Коли бог веселиться, струшуючи Нісу, то міста в долині чують його і радіють разом з ним. Стосовно Діоніса елліни не згідні з індусами, та й самі індуси розходяться у думках. По-нашому, він із Фів пішов на Індію військовим та вакхічним походом, про що свідчать, окрім іншого, і пожертвування у Піфійське святилище, що зберігається у тамтешній скарбниці, — це індійське срібне блюдо (!!! – О.Г.) з написом: "Діоніс, син Семели і Зевса, від індусів – Аполлону Дельфійському". А ось індуси, мешкаючі у околицях Кавказу і на берегах Кофену, стверджують, начебто Діоніс явився до них ассірійським гостем, хоча й знаючим фіванські обряди. Однак індуси, населяючі межиріччя Інда і Гідраота, а також мешкаючі на просторах аж до Гангу, говорять, що Діоніс – син ріки Інду, а вже до нього явився фіванець, запозичив у нього тирс і перейняв таємні священнодійства – він-ось і назвав себе сином Зевса, оголошуючи, що начебто до самого народження жив у батьківському стегні і з цієї причини отримав від нього гору Мер (Стегно), що сусідня з Нісою, а на Нісі начебто він на славу індійського Діоніса виростив виноградні лози з пагіння, принесеного з Фів..." (Флавій Філострат, "Життя Аполонія Тіанійського", 2:2, 8,9; аналогічно три царі V Сонячної династії, "сини Ра", народилися в 2-му номі Нижнього Єгипту "Бедрі"-Hpš/Jwc у місті Сахебу "Зігнута спина, горб", біля тепер. поселення Зат ель-Ком).

Як вважає М. Д. Бухарін, в основі цієї легенди лежить індійський ритуал вінчання на царство – раджасуя, здійснений, начебто, першим царем – цивілізатором Індії. Цей обряд описаний М. Еліадеix.

Індійський вчений Д. Косамбі вважає, що у еллінському переданні про походи Діоніса та Геракла в Індію відобразилися саме факти індійської міфології — цивілізаційна місія, відповідно, богів Індри та Крішни. Саме перший, знаменитий своєю пристрастю до п'янкого напою та буйством, познайомив Індію з технікою обробки металів, зокрема залізом, із застосуванням у землеробстві бичачої тяги та будівельним мистецтвом. Надалі у найбільш розвинутих землеробських районах Пенджабу культ Індри був витіснений культом Крішниx. Той факт, що після Діоніса один з правителів називався Крадева, а донькою Геракла була цариця Пандея, логічно привело до того, що у переказі про боротьбу між царськими родами відбився у грецькій історіософії саме давньо-індійський епос "Махабхарата" про перемогу Кауравамиxi Пандавів — роду сповідників Вішну (Крішна – одна з його аватар; Крішна є "легалізацією" змішання індоаріїв з тубільним населенням Індостану: він народився у середовищі народу ядавів, відгалуження етнічної дравідомовної групи андхра в районі гір Віндхья та ріки Джамниxii). Начебто, за словами Ктесія, царство пандів (відоме вже як "падеї" Геродоту на сході від Інду; ІІІ, 98-99), яким правили тільки жінки з роду Геракла, знаходилося десь у Північно- Західній Індії. У Птолемея "країна Пандоуй" розташована вздовж ріки Бідасп (Гідасп – притока Інда, тепер Джелум), а Пліній Старший пише, що "oppidum Panda" знаходиться "за Паропамісадами" (тобто на північному заході). У землі пандів (діалектний варіант: манди), які є частиною більшого народу довгожителів – макробіїв, знаходиться гора Мерос, присвячена Юпітеру, де був вирощений Діоніс, та місто Ніса. Також вони називаються еллінами "собакоголовими" (кюнокефали), а іншими індами — "Καλύστριοι", тобто "походячі з роду Карушів", або "каруші, що управляються жінками (stri)". Це близьке назві міста Клейсбора (Карушапура), де Геракл був прославлений разом із Матхурою (Arr.Ind.8.5) xiii. Якщо, на думку М.Д. Бухаріна, Діоніс – це одна з аватар Вішну — пуранічний перший цар Прітху ("Широкий"), "сяючий, як Агні", народжений вже від мертвого (!) тирана Вену, епонім землі (прітхіві) як такої, культуртрегер та цивілізатор індійської землі, то цілком, на нашу думку, можна запропонувати погляд, що він є "еманацією", "функцією" ведичного бога Мітри, який вже за авестійською традицією є "вимірюючим (облаштовуючим)" землю (Х 78), пов'язаний з даруванням землею рослинності та плодів.

Рене Генон, відповідно, ототожнював гецький міф про народження Діоніса з ребра (по-грецьки "стегно" – meros) з легендарною ведично-буддійською горою – "віссю світу" Меру (Сумеру)xiv. В каббалістично-езотеричній традиції з даним мотивом співставляється місто Ієрихон та євр. jare:ch "стегно". Тут також слід додати, що автохтонна назва пірамід ("піраміда" — грецьке слово) у стародавніх єгиптян — mr.

Проте, на наш погляд, також можливо, що ототожнення Діоніса з першим володарем сходу слід пояснювати співставленням грецького та перського міфів про народження (відродження) божества з боку (неприродним чином; пор. із самоусвідомленням себе персів як "бокових" аріїв — іран. pars-, parsav "ребро", "бік", "край", "окраїна", "украина" > Parsa, Parsava, Parthava "Персія"). А саме – Діоніс "доношувався" у боку Зевса, після того як необережно загинула його матір (у осетин герой Батрадз доношувався у спині батька). У зурваністському міфі Ахріман розірвав бік отця (бога Зурвана – Часу) і появився на світ першим, тим самим отримавши владу як над світом як першонароджений (його братом – близнюком був Ормазд). Але ця влада обмежена лише десятьма тисячами років, після чого запанує Доброxv. Також у індуїстських генеалогічних легендах цар Сонячної династії Мандхатрі, син Юванашви, народився з боку свого батька. Тут також хочеться нагадати біблійне народження Єви з ребра Адама:"... "Ребро", — зауважує Аннік де Сузнель, — насправді є "боком", tsela по-давньо-єврейськи"xvi, що, отже контамінує загальноєвразійський (якщо навіть не афроєвразійськоаустричний!) мотив.

Також "Рігведа" (IV, 18) знає аналогічний мотив народження бога Індри з боку матері Адітьї:

Я не хочу тут виходити. Це поганий прохід.

Я вийду поперек — через бік.

Я повинен звершити багато не звершених (діянь).

Так, Ю. Евола писав: "... Проте, тема переживання, смерті і воскресіння Сонячного Бога в Матері (тема привнесеного у світ богів становлення і вічної зміни) носить очевидно "антиолімпійський", "негіперборейський" характер. Ця тема, що зобов'язана своїм виникненням впливу Півдня й означає протиставлення: Діоніса — Аполлонові, Локі — асам, неясну потребу буття в пантеїстичному екстазі — спокійній впевненості в собі і природної надприродності "божественної" раси"xvii.

Проте, можливо, співпадіння мотиву народження бога з боку бога-чоловіка (занесене і на Кавказ) має більш глибоке коріння. Адже встановлено, що носії євразійської андроновської культури (2000 ст. до н.е.) були індоіранцями, а передуюча їй культура Аркаїм-Сінташта (дані топоніми є башкирськими: "Сінташта" - "Біля камяного ідола", "Аркаїм" - "Становий хребет") відповідає періодові, коли носії прагрецької та праіндоіранських мов перебували в контакті (на 3000 ст. до н.е. прагрецька, прафракійська, праіндоіранська і правірменська становили нерозчленовану мовну єдність, в той час як від праіндоєвропейської єдності відокремилися анатолійці, а потім тохари)xviii.

Також, як на нашу думку, греки ототожнили індійське місто Ніса з містом малоазійського передання, довкола якого відбувалися аналогічні колізії, а саме – містом Nesas (Nyssa; староассірійська назва — Канес, Каніш), котре чеський вчений Б. Грозни, який розшифрував анатолійські клинописні тексти, ототожнив з сьогоднішнім турецьким містом Muradli Ojuk на південь від ріки Галіс (тепер – Кизил-Ірмак, по-хеттськи — Марассанда "Мара-ріка"). Підстави на таке ототожнення дає той факт, що, згідно з переданням, наведеним Аполлодором (Apollod. III, 5, 1—2), Діоніс почав свій славнозвісний похід в Індію з малоазійської Фрігії (заснованої балканськими фракійцями, які захопили землі анатолійських хеттів), рушивши ... на північний захід через балканську Фракію (де підкорив сітонів) та причорноморську Скіфіюxix. Також, згідно з анатолійською традицією, засвідченою у вищезгаданій цитаті з "Життя Аполлонія Тіанського", у поході Діоніса в Індію брали участь духи — "пани". Думається, що тут мова йде саме про хеттську царську гвардію — "панкус"xx (пор. з ірл. fianna "солдат" та укр. "пан").

Loading...

 
 

Цікаве