WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ultima thule - Реферат

Ultima thule - Реферат

Проте десь близько 5508 р. до н.е. сталася т.зв. "циркумпонтійська катастрофа" — прорив солених вод крізь Боспор і Дарданелли ("Тритонське озеро"), внаслідок чого було затоплено чорноморський шельф і утворилося Азовське мореxliv.

Вважається, що після затоплення Борії частина її населення під проводом Рами ("Овна") піднялася вище, де заснувала Вищу Борію (Гіперборею) — Трипільську цивілізацію (бл. 5400-2750 рр. до н.е., за М. Відейком)xlv. Можна припустити, що до нашого часу дійшов портрет Рами, засвідчений трипільськими антропоморфними статуетками (у виготовленні яких, без сумніву, дотримувався певний ідеологічний канон). Расово він був "вірменоїдного типу" (носата круглоголова людина, тобто округла форма голови, сплощена формою потилиці, різке випинання носа, спинка котрого має опуклу форму), хоча самі трипільці належали до грацильного доліхокранного середньоземноморського та масивного протоєвропеоїдного доліхомезокранного типів. Методологічно необгрунтованими є декларації В. Балушка про те, що "... "трипільці" українцями бути не могли, адже в їхні часи (V-IV тисячоліття до н.е. за каліброваними датами) навіть слов'яни не існували як окрема етнічна спільнота, оскільки ще не виокремилися зі складу стародавньої індоєвропейської спільності"xlvi. Як бачимо, в цьому пасажі як змішуются етнічність і мовна приналежність, так і заперечується етнобіологічна тяглість спадковості. Також ігнорується доволі поширений феномен приналежності різних каст (варн, страт) одного етносу до різних мовних груп (іноді навіть не споріднених між собою). Як вважається, жрецька консорція "трипільців" була приналежна до протоіндоіранської мовної групи, землеробська — до кола прапівнічнокавказьких мов (ширше — балкано-кавказький, "циркумпонтійський"; субстрат чого виявлений, наприклад, у давньо-грецькій мові), військово-скотарська — до праугрофінського кола, торгівельно-"міграційна" (і можливо, виробників мідного начиння) — до близькосхідного (шумеро-хурритського конгломерату) тощо. Відповідно зі своїми релігійними культами обрядами, канонами та міфологемами. Крім того, в пізньому етапі трипільської цивілізації відбулася саме експансія землеробського конгломерату, у степову зону, звісно, трансформуючись і адаптуючись і змішуючись із місцевим населенням, переймаючи його релігію і замінюючи обряд трупоспалення на підкурганне поховання, але не скотарська агресивна інвазія, як вважалося ранішеxlvii.

Друга частина борейців, на нашу думку, під іменами Фрікса і Гели перебралася під проводом Золотого Овна в Колхіду, де Фрікс Золоте Руно зробив предметом культу. Власне, як на нас, західно-північно-причорноморська зона колонізації отримала назву "Білої (Світлої) землі" — "Шветадвіпа": "... "Білою, світлою" стороною (тобто "заходом", тому що світло сонця довше тримається на заході), — зауважив О. Трубачов, — стали називати Північне Причорномор'я, очевидно, місцеві індоіранські племена, які поширилися звідси в протилежний бік — на схід. Ця назва закріпилася за слов'янами, які проникли сюди із заходу. Традиція називати цю країну "білою, світлою" залишалася живою довго, принаймні саме з нею пов'язана давньо-руська назва Білобережжя в усті Дніпра..."xlviii.

Р. Генон та його послідовники приймають первинне значення імені Борей (саме як "Вепр, Боров" (санскр. "варахі"), а його епоха — Швета-Вараха-Кальпа ("Білого вепра цикл")xlix (Борей у греків — бог північно-східного вітру; пор. бретон. Biz "північний схід" та слов. "біс" з фольклорним кабанячим рилом). Як на нас, слід зауважити, що у індуїзмі у божественної пари Шіви та Парваті, крім Ганеші (Піллаяра) та Сканди (Катарагамана, Картікейя), є ще два молодших сини — Бхайрава та Вірабхадра. Саме Бхайрава найбільше шанується серед нижчих каст. Йому посвячено багато вівтарів, розташованих у садах і часто біля узбіч доріг під старими деревами. Віруючі вважають Бхайраву сильним, могутнім та відважним, а тому звертаються до нього за допомогою. Вірабхадра тисячорукий та тисячеголовий, дуже жорстокий бог, тому любов'ю не користується, але шанувати його необхідно. За іншою версію, він народився з рота Шіви для того, щоб зруйнувати жертвопринесення Дакші. Аналогічно Бхайрава ("жахливий") був народжений, щоб відомстити Брахмі, з чола Шіви (пор. з грецькою Афіною, народженою з голови Зевса!). Він — чудовисько з величезними іклами, підперезаний черепами та зміями. В той час протилежним Бхайраві є Вараха ("Вепр") як третя аватара Вішну, який мстить демонічному володарю світу Хіраньякші за те, що той утопив землю в океані. У поєдинку, який тривав тисячу років, Варахі вбив демона і підняв з дна океану землю на своїх іклах. Грецьким аналогом Варахі як сили, здійснюючої світовпорядкованість, є гекатонхейр Бріарей, син Урана і Геї, сторож полонених в Аїді титанів. Коли боги-олімпійці повстали проти самого Зевса, богиня Фетіда (Тетія) привела на допомогу Бріарея, за що він був одружений на дочці Посейдона (Гесіод, "Теогонія", 817-819). Бріарей був володарем казкової країни Егеї (люди називали його Егеон, Aigaion), Овідій називає його морським божеством, він вважався винахідником військових кораблів. З невідомих причин він змушений був втікати з цієї країни (натяк на її затоплення?) у анатолійську Фрігію. Таким чином, змішувати образи Варахі-Бріарея та Бхайрави-Борея в образ Варахі-Борея є невірним.

В іранській традиції є сакральна ріка Варзоб, де присутні давньо-таджицькі слова "варз" — "високий, верхній" (аналог грецького "гіпер"; сучасне тадж. "боло") та "об" — "вода". На думку Андрія Іваннікова, саме слово "варз" є діалектним варіантом слів "фарс", "парс" — основи самоназви "парсо" — "перс". У свою чергу вони є похідними від сакрального індоіранського поняття "Варахі" — "Полярна Зірка"l.

"... Східнослов'янський термін "гора". — зауважують В. Іванов та В. Топоров, — позначає в ряді російських діалектів "північний і північно-західний вітер"; у значенні вітру, що дме із суші на море, застосовується те ж слово, а також похідні "горняк", "горич", пор. формально подібне "Горинич". Перше з наведених значень ("північний вітер" [~ алб. zagoren, макед. загорьнъ "північний вітер", — О.Г.]) буквально відповідає значенню дв.-грец. boreas "Борей, Північний вітер"..., етимологічно пов'язаного з рос. "гор" та іноді такий, що співставляється з іллірійськими іменами типу Bora як давньо-балканська назва "гори" (зокрема, в Македонії)"li.

Організатором переходу аріїв з Бореї до Гіпербореї І. Каганець вважає Раму-Аполлона (він же, начебто, Ной-Йона-Їма, Ману, Луг, Гопала), народженого на колоніальній периферії (острів Делос) і який приніс у Борею звістку про грядучу катастрофу — прорив Середземного моря через Босфор та Дарданелли в Чорне мореlii.

Факт народження Аполлона та Артеміди таємно та на навмисно створеному для цього острові, наштовхує на паралель з народженням ведичного мудреця В'яси ("розчленувач, складач, редактор"), редактора Вед, автора "Махабхарати". Він народився таємно на острові, звідки його ім'я Двайпаяна ("Острівний"). Його батько — мудрець Парашара (син мудреця Шакті від Адріш'янті і внук Васіштхи), а матір — Сатьяваті (пор. з назвою щасливого віку — Сатьяюга), дочка царя рибалок (!). Власне як епітет "Сатьяваті" використовується щодо войовничої богині Калі. Також міфічний персонаж Сканда-Картікейя, син Дурги-Калі, мав епітет "гуха"(guha) — "народжений в таємному місці". Аполлону і Артеміді як братові й сестрі індійською паралеллю будуть Маться ("риба") і Сатьяваті. Якщо перший був аватарою Вішну, який врятував під час всесвітнього потопу Ману (автора "Законів Ману"), то друга — аватара богині Калі, мати вищезгаданого редактора "Вед" В'яси. Матір'ю Матьсі та Сатьяваті була апсара Адріка ("риба"), а батьком — напівбог-васу, цар Чеді Упарічара (uparicara ~ ст.-слов. "упырь").

Одночасно премордіальну батьківщину Ю. Евола ототожнює з кельтським міфічним островом блаженних Аваллоном ("Яблуневий"), вважаючи, що це вдійсності острів Аполлона, бога, кельтським іменем якого було Аблун або Беленliii.

Тут хочеться згадати грецький міф про яблука Гесперид, що ростуть десь у саду на Північному Заході, поруч з яким Атлант (батько Гесперид) тримає небесне склепіння. Там же в саду б'ють джерела амброзії — напою безсмертя та вічної молодості (Hippol. 742). Саме до Атланта звернувася Геракл за допомогою, прагнучи дістати ті яблука, дерево яких стеріг жахливий дракон Ладон, батько чарівної німфи Дафни ("Лавр"), коханки Аполлона. Геракл підмінює Атланта у виконанні важливого обов'язку — триманні небесного склепіння, щоб Хаос все ж таки міг проникати крізь цю щілину ростом з Атланта і змішував людей звертатися за опікою і розрадою до богів.

Loading...

 
 

Цікаве