WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ultima thule - Реферат

Ultima thule - Реферат

Вважають, що на зміну верхньопалеолітичним мисливцям-ностратикам, які розселилися на захід і схід, на Північний Захід Сибіру прийшли доліхокефальні представники двох верхньопалеолітичних (кроманьйонських) культур мисливців на північного оленя — аренсбурзької та свідерської (у зв'язку зі зникненням мамонтів у ХІІІ- XIV тис. до н.е. і відходу епіграветських мисливців на них на південь), нащадків гамбурзької та лінгбійської культур південно-західної Балтії (у свою чергу – спадкоємців мадленських мисливців на оленів). Аренсбуржці переселялися з Данії та Північної Німеччини на північний захід (в Норвегію) та північний схід (у Прибалтику), охоплюючи тоді ще існуюче Балтійське озеро, і створили культури т.зв. кола Маглемозе (VIII-VI тис. до н.е.) — Фосна (у Норвегії та Швеції), Комса (на крайній півночі Скандинавії та Кольському півострові), Аскола і Суомусярві у Фінляндії та Карелії, Веретьє на Сході Ладозького озера, Кунда в Інгерманландії, Естонії та Латвії і власне Маглемозе в Англії, Північній Німеччині та Данії. Для цього кола культур характерні специфічні вуглуваті ножі та кинджали, кістяні поворотні гарпуни з кам'яними жальцями для полювання на морського звіра, скребки, різці, проколки з кварцу і гірського хрусталю, різноманітна глиняна посуда, кам'яні кирки та лопати з рогів лося, прикраси з кості тощо. Але найдивнішим є перехід на території Фінляндії зі знарядь з кремнію на кварцові вироби, що пояснюють вищезгаданою катастрофою в IX тис. до н.е. (в регіональному масштабі це був у 8213 р. до н.е. грандіозний прорив Балтійського льодовикового озера в Біле море), яка перепинила контакти Феноскандії з рештою материка і залишивши малі групи мисливців на північного оленя в становищі робінзонів на величезному просторіxxxii.

Представники свідерської верхньопалеолітичної культури, що побутувала в районі Польщі, Білорусі, Литви та Волині і була споріднена з аренсбурзькою, просунулася на північний схід і заклала основи таких культур як Валдайська (на Валдайських височинах) та Бутівська (на заході Волго-Окського межиріччя), які стали родоначальниками наступних освоювачів Західної Євразії, в яких не без підстав вбачають протосаамів та протофіннів. За В. Сафоновим, значно пізніше відгалуження-"колонія" свідерської культури — т.зв. тахунська культура, докерамічний неоліт в Сирії та Палестині VIII-VI тис. до н.е. і її представники сусідили з автохтонною натуфійською культурою, в якої в 7200 р. до н.е. захопили фортецю Ієрихон.

На територію ж Європи, звільнену свідерцями, прийшли альпійської раси брахікефальні лісові мисливці культурної спільності Дювенсі, яка в VIII-X тис. до н.е. охоплювала величезні простори від Темзи на заході і до Десни на сході (на території Польщі їх гілка — коморницька культура, Полісся та Литви — кудлаївська культура). Вважається, що говорили вони на прототюркських діалектахxxxiii (певні сліди спорідненості на рівні прамов виявляються між тюрками, шумерами та баскамиxxxiv, а останні трактуються як найбільш реліктовий у генетичному сенсі європейський етнос).

Нащадки аренсбурзького відгалуження Маглемозе близько VIII тис. до н.е. в басейні Вісли, Прип'яті та Німана сформували яніславицьку культуру лісових мисливців, колонізувавши надалі території до Сіверського Дінця та Криму. Вона стала На IV тис. до н.е. на основі саме цієї культури сформувалася могутня середньостогівська культура лісостепового Лівобережжя Дніпраxxxv. "... Ймовірно, саме з цим міграційним потоком із Балтії пов'язана поява в лісостепах Лівобережжя та Надпоріжжі масивних європеоїдів вовнизького антропологічного типу, відомих із численних могильників VII-V тис. до н.е.Середнього Подніпров'я та Надпоріжжя ... Отже, антропологічні дані підтверджують висновки археологів про міграцію у VII-VI тис. до н.е. мешканців Західної Балтії у південно-східному напрямі, через Польську та Поліську низовини у Середнє Подніпров'я, ... Надпроіжжя та Лівобережжя Дніпра і лишила численні могильники маріупольського типу, в умовах арідизації клімату під впливом Трипілля поступово опановувала навички відгінного скотарства. Вона стала підгрунтям найдавніших індоєвропейців — середньостогівської і споріднених з нею культур степового неоліту"xxxvi (нижньомихайлівської, хвалинської десь в VI-IV тис. до н.е., ямної, афанасьєвської в ІІІ тис. до н.е. та ін), тобто степової, відгонно-кочової культурно-історичної провінції (VII тис. до н.е. – XVIII ст. до н.е.).

Отже, носіями пра-індоєвропейських діалектів були представники культур пост-маглемозе, які просунулися на схід з берегів Балтійського і Північного морів аж до Приазов'я (де сформувалася на V тис. до н.е. маріупольська спільність). В Приазов'ї відбулася консолідація індо-європейців у потужну скотарсько-мілітарну силу (за Л. Залізняком — Ю. Павленком). Саме тоді й виник етнонім "арії" з бореального кореня H-R-, значенням котрого було "хоробрий" ("той, що харчить, як звір"): санскритське hAR-yaka — "хоробрий", "доблесний"; древньоіранське AiRe - "хоробрий", фінське HuR-ja - "неістовий, "відважний", UR-ho - "хоробрий", "герой", HaR-taus - "усердя"; нанайське AR-da - "доблесний"; маньчжурське AR-cha - "йти назустріч зверові"; грецьке AR-istos - "ліпший", "доблесний", "хоробрий", AR-eithoos "атакувати"xxxvii.

Відбулася консолідація протоаріїв не без контактів (а то й ідеологічного впливу) лісостепових неолітичних носіїв праугро-фіннської спільності (наприклад, самоназва праіндо-європейців мала в праугро-фіннів принизливе значення: суч. фінн. orja "раб, слуга"), сформованої на базі східної групи верхньопалеолітичної свідерської культури Полісся ІХ тис. до н.е.

Проте не обійшлося тут і без "південного" впливу середземноморсько-циркумпонтійських культур, північно-західною периферією яких була балкано-дунайська культурно-історична провінція. Її першим репрезентантом для прото-індоєвропейців була, за Л. Залізняком, гребениківська культура пізнього мезоліту, за якою послідували культури Криш, лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Гумельниця, Кукутені-Трипілляxxxviii, носії яких були споріднені з носіями пра-північнокавказьких мов, субстратні сліди яких виявлені, зокрема, в давньо-грецькій мові С. Старостіним.

Можливо, як на нас, один і той же корінь лежить у словах Туле (Thule) та Атлантида (корінь "*-т-*-л-"). Слід пам'ятати зауваження Р. Генона, що вторинні центри цивілізацій (а отже — і первинної, премордіальної Традиції) влаштовуються завжди за зразком найвищого Центру, і часто цим вторинним центрам давалося ім'я, характерне для цього Вищого Центруxxxix. На думку Ю. Еволи, ця первинна цивілізація на півночі була саме "олімпійською", "сонячною" ("Ми визначили цю расу як "олімпійську", прагнучи підкреслити тим самим її вроджену перевагу, бо її сутність вже у своїй основі була надприродною. Сила, йдуча зверху, була в цій расі постійною "присутністю", і ця "присутність" вищої сили наперед визначала дану расу до правління, до виконання царських функцій, робила її расою тих, "хто є", тих, "хто може", сонячною расою")xl, а надалі вже існували "героїчні" її реставрації.

Але Ю. Еволі та Г. Вірту, який використовував поняття "північно-атлантична традиція", заперечував Р. Генон, вважаючи, що "олімпійська" якраз була вторинною щодо премордіальної "гіперборейської" традиціїxli.

Аріософськи стурбовані послідовники Р. Генона та Е. Шюре ("Ми бачимо — на зорі Білої раси — першого Творця арійської релігії, що виступає з лісів давньої Скіфії у подвійній тіарі Завойовника та Посвяченого"xlii) вважають, що існувала істинна правітчизна кроманьйонців ("білої раси") — Боре(і)йя ("Земля вепра") на північ від Понтійського озера, а її головним духовним святилищем була Кам'яна Могила (генетичну спорідненість з якю виявляють культові пам'ятки з аналогічними кам'яномогильним піктографічними знаками — біля с. Комарів біля Галича, с. Перківці Чернівецької обл., на пагорбі Турдаш біля с. Тертерія в Румунії, біля с. Вінча в Сербії, біля с. Цюшен в Гессен-Нассау в Німеччині, в печері Ла Модельяне у Франції)xliii.

Loading...

 
 

Цікаве