WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ultima thule - Реферат

Ultima thule - Реферат

Оскільки північ Азії має вигляд клину, де мис Челюскіна висувається в Арктичний океан на 12 градусів, стада тварин поступово кочували цим клином, а слідом за ними йшла людина зі списом. Саме тут почалася першоконцентрація тодішньої мезоєвразійської людності.

Поступово в районі Таймиру сформувалася ностратична (бореальна) протоцивілізація (її стан був схожим з тим, як існувала "єдина" папуаська протоцивілізація до приходу європейців у Папуа-Нову Гвінею; її мовні нащадки (корені слів ностратичної прамови розпочиналися з чотирьох діакретичних голосних "а, і, у, е", виявляючих основні просторові відношення — віддаленості, близькості, глибини та висоти), йдучи за Х. Педерсеном — В. Ілліч-Світичем — А. Долгопольськимxx, поділяються нами тепер на такі групи: урало-алтайців (бріарених; східних мезоєвразійців), індо-європейців (зефіральних; західних мезоєвразійців), семіто-хамітів (євральних; афраазійців), дравідо-еламітів (нотійних; південних мезоєвразійців) та картвелів (орітальних мезоєвразійців)), а осердям її стали таймирські гори Бирранга на берегах морів Карського та Лаптєвих. На доволі скептичні попередні погляди щодо думки про зародження людської історії саме в північній частині Євразії тепер існують, на основі аналізу певних часткових особливостей мовних явищ (спорідненість слів, причетних до сигналізації сенсів "північ", "морок", "смерть", "страх" тощо), суто наукові концепції півночі як фактору глоттогенезу (Н. Луценко, М. Маковський)xxi.

Представники бореальної (ностратичної) спільності були типовими європеоїдами, північної скандинавської підраси ("масивні північні європеоїди-кроманьйонці")xxii. З Таймиру вони колонізували території на захід (Кольський півострів і Скандинавія, Пообсько-Іртишська рівнина), на південь (на Обь та Іртиш), а звідти — на південний захід (аж до Понтійського шельфу), та схід (на Лєну, Індігірку, аж до Камчатки, Чукотки та Америки). Можливим це розселення було саме славнозвісною Великою Трансевенкійською тропою, що йде вододілами рік від Саян через Ангару і Лєно-Єнісейським межиріччям з півдня на північ через плато Путорана та йде далі на Таймир і в гори Биррангаxxiii.

Інші географи також констатують роль Північно-Західного Сибіру в епоху відступу льодовика: "...не залишається жодних інших можливостей, як припустити заселення сибірської півночі Азії прибульцями із східного (Україна) Присередземномор'я (див.:xxiv, — О.Г.). З невідомих нам причин в епоху верхнього палеоліту вони пройшли в напрямку із заходу на схід майже весь материк Євразії і досягли верхньої течії крупних сибірських рік Ангари, Лєни та їх притоків. Первісні мисливські племена, які переселялися в Сибір, були типовими представниками "європейського фізичного типу в його древній палеолітичній формі" (Окладников ...). Вони досягли південного Приангар'я та верхів'їв Лєни, коли безлісими просторами ... тундри поряд з мамонтами кочували ще й носороги. Коли європейські переселенці замешкали на Мальті і Буреті (стоянках, — О.Г.), повний комплекс характерної для цього часу мамонтової фауни поширився далеко на південь і на південний захід — до Криму, півдня Франції і Піренейського півострова.... У матеріалі Ангарських стоянок кістки носорога наявні в достатку. Ця обставина дозволяє геологічно точно датувати час мешкання тут людини фінальними моментами льодовикового періоду, коли ... північні олені слідом за відступаючим льодовиком стали рухатися до Льодовитого океану. У пізньопалеолітичних стоянках (верхньомадленських) і перехідних, можливо мезолітичних, стоянках Єнісею, Ангари і Лєни (Дабаан, Макарово, Олекмінськ) ... в достатку зустрічаються кістки травоїдних тварин. Потепління, що відбулося, викликає перекочування на північ, до Льодовитого океану, песця і полярної куріпки, де вони в суворих умовах Арктики продовжують мешкати до наших днів. На певних порах замість тундри основним рослинним угрупованням стає степ, більш сухий і спершу лише трохи більше теплішим. Його просторами вільно кочують стада биків та табуни диких коней... Не дивлячись на те, що кліматичні умови змінювалися поступово, без різких здвигів, тим не менше вони не тільки викликали крупні змін в складі тваринного світу і рослинності, але й відбилися на всіх галузях культури пізньомадленських і азильських мешканців Сибіру у порівнянні з епохою Мальтинських і Буретських поселень. Ці зміни відбивалися і на типах жител, котрі з глибоко опущених у землю виходять або частково, або цілком на поверхню, і у різкому занепаді техніки виготовлення кам'яних і кістяних знарядь. Із вжитку зникають тонкі, з великою витонченістю створені буретською людиною прикраси, голки, булавки, а кам'яне знаряддя стає більш масивним і грубим. Ними зручніше рубати і колоти, а не шкребтати. У будівельній техніці застосовуються вже не кістки мамонта або носорога, а дерево. У їжу йде не м'ясо цих крупних тварин, а м'ясо кіз, козуль та інших копитних ... Цей перехід (до неолітичної техніки, — О.Г.) співпадає із збільшенням монголоїдних елементів серед старого європеоїдного етнічного типу перших поселенців Сибіру..., виникає змішаний монголоїдно-європеоїдний етнічний тип..., третій, "лапоноїдний" етнічний тип (з характерним ввігнутим носом, низьким обличчям, світлими очима і темнорусявим волоссям, — О.Г.). Кістяні останки людей "лапоноїдного" типу добре відомі не тільки в Сибіру, але й з пізньопалеолітичних стоянок Східної (Прибалтика) і навіть Західної Європи, цим засвідчуючи надзвичайно далеке просування пізньопалеолітичних та ранньонеолітичних монголоїдних людей на захід...(xxv — О.Г.) Кордоном між тою та іншою (расою, тобто європеоїдами та монголоїдами — О.Г.) можна вважати долину середньої течії Єнісею (щоправда, такі контакти засвідчені і на Уралі, де нащадки змішання європеоїдів та монголоїдів, в яких вбачають предків сучасних індіан Америки, залишили славнозвісну стоянку Карабаликти, - О.Г.)... у верхній течії Єнісею представники європеоїдної раси на більш тривалий час, ніж в інших районах Сибіру, проникли далі на схід, зберігаючи свої риси аж до карасукського і таштикського часу (X-VIII ст. до н.е. до І ст. н.е.) (пов'язаного з появою залізних знарядь, з величезним успіхом у землеробстві та іригації у засушливій Мінусінській котловині; тут виникає на основі карасукських, тагарських і таштикських племен в V–VI ст. перша держава єнісейських киргизів — хагасів, сучасних хакасів, які до змішання з монголоїдними хунну (представниками "роду Ворона-Карга", хакас. "каргази") були європеоїдами — блондинами, рудоволосими та блакитноокими — О.Г.)..."xxvi. "... Встановлене антропологами змішання монголоїдів із європеоїдами з ананьєвської епохи йшло за рахунок проникнення певної частини населення з півдня в області зрубної культури, а з другої, за рахунок прийшлого населення зі сходу — із Сибіру, з області Єнісею, де мешкали племена, котрих китайці називали дінлінами ... Тагарської культури"xxvii.

Саме в районі Таймиру, на 77,4 градусі північної широти спостерігається засвідчене у "Ведах" на прабатьківщині аріїв явище тривалості полярної ночі протягом ста дібxxviii. Як зберегли переказ іранські міфи, настало різке похолодання: злий демон щорічно на десять місяців насилав на батьківщину аріїв холод і сніг. Сонце почало сходити тільки один раз, а сам рік перетворився в один день і одну ніч. За порадою богів люди залишили батьківщину назавжди. "... І в царство Йіми прийшло триста зим і стало тісно людям і худобі. Тоді Йіма виступив за світлом на південь шляхом Сонця (тобто зі сходу на захід! — О.Г.) і розширив свою країну, де люди жили шістсот років, а потім знову розширив країну у бік Сонця і жили в країні дев'ятсот років". Перехід з тайги у лісостеп та степ призвів до зміни осілого типу прожиття на кочовий, змінився склад стад, з'явився у великій кількості кінь, змінилася стратегія і тактика війн, постали додатковий (рос. "прибавочный") продукт, його приватизація і, як наслідок, соціальне розшарування. Лісостеп дарував комфортні умови проживання — здатність прогодувати величезні стада худоби внаслідок травостою, що не випалювався сонцем, а також — заготовляти сіно на зиму, нормальні умови для рільництва та городнього господарства, невичерпні рибні ресурси.

Як резюмує Н. Новгородов, на згадку про вторинну прабатьківщину європеоїдів у лісостеповій зоні Південного Сибіру, де існували такі блаженні умови, використовуються міфологічні поняття "ідилія" (у греків та римлян), Ідиль або Ідель (у тюрків), Ідавель-поле (у давньо-скандінавській традиції) тощоxxix. Також він вважає, що первинна прабатьківщина сусідніх ще нерозділеної ностратичної мовної спільності була саме на Таймирі і вони утворювали дві своєрідні фратрії — "хеттів" і "хаттів"(): "... хатти — з Хатанги, а хетти з Хети. Про це свідчать співпадіння найважливіших топонімів цих роз'єднаних регіонів: Таймиру та Малої Азії. На Таймирі головний гідронім називається Хатанга, що утворюється при злитті Котуя і Хети. Гідронім Хатанга (наприклад, Катеннгами по-евенкськи називаються всі три ріки Тунгуски) легко розкладається на визначаючу частину -хата і формант –нга. Формант належить тепер мешкаючому на Таймирі народу нганасани і означає множинність чого-небудь, в даному випадку багато хат (на це, проте, слід додати: "... "хе" є якимось давнім позначенням лісової місцевості. Не випадково на Таймирі три ріки, що протікають біля кордону лісу та тундри, порослі на берегах лісом; мають старі самодійські назви Хета (Велика і Мала Хети притоки Єнісея і Хета, по-евенкійськи Лама, конфлюент Хатанги). Дві Хети ("Хетта") впадають також у Надим. Вірогідно, колись назва Хета означало "лісова", хоча сучасні самодійці, принаймні Таймиру, це слово перекласти не можуть"xxx, — О.Г.). Слово хата українською мовою означає мазанку, на інших індоєвропейських мовах — житло, дім, поселення, фортецю, загін для худоби, місто. Найдивніше, що за даними Малолєтко, з таким же значенням це слово зустрічається у вигляді хата, хотон, кутон та інших варіаціях у тюркських, монгольських, тунгусо-манчжурських, фінно-угорських, нахсько-дагестанських, австронезійських, кушитських і чадських мовах [Малолетко А.М. Палеотопонимика. —Томск.:Изд.ТГУ,-1992, С.153-155] (так примітка подана у оригіналі, — О.Г.). Така широка спільність свідчить, з одного боку, про дуже велику давність цього слова (укр. "хата", іран. kata, інд. kott, англ. cot, cottage, нем. cote, монгол. "хото", уйгур kant, остяц. "хат", "кат", угор. haz, хант. xot, xat, фін. xota, морд. kud, айн. kotan — "житло, фортеця, місто", що, на думку В. Абаєва, походить від кореня зі значенням "рити, копати, насипати, нагромаджувати"xxxi), коли мовна спільність ще не розпалася на мовні сім'ї, а з другого боку, про те, що ця спільність жила на Таймирі, на ріці Хатанзі.

Loading...

 
 

Цікаве