WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ultima thule - Реферат

Ultima thule - Реферат

Екзотерично стурбовані представники т.зв. "другої окультної європейської революції" (кін. ХІХ — сер. ХХ ст.) не сумнівалися в істинності передань про Туле. В 1918-1919 рр. з масонсько-езотеричного тевтонського братства "ГерманенОрден" (керівник — Герман Поль) виокремлюється в Баварії своєрідний пагінець — "Товариство Туле" (Thule Gesellschaft). Його символом стала свастика з мечем та вінком (пізніше їх замінило коло сонця з блискавкою всередині — Зонненрад). Члени товариства ставили за мету відродити магічні знання Туле з метою захоплення влади. Його керівником став турецький містик Рудольф фон Зеботтендорф, а виразником — журнал "Руни". Трансформовану організацію "Туле-Семінар" тепер очолює новий правий мислитель П'єр Кребс, а її східноєвропейське відділення "Thule Sarmatia" болгарин Антон Радославов Рачев.

У т.зв. "Неправдивих сагах" XIV-XV ст. говориться про таємничу землю на півночі від Скандинавії між Гренландією та Бьярмаландом (Пермяцькою землею), куди мандрівники потрапляють випадково під час бурі. Називалася вона Рісаланд (Risaland) — "Країна велетнів" (від risi "велетень"; пор. з суч. нім. Riese). З цієї країни скандінави привозили золото, про що свідчить рунічний напис ХІІ ст., виявлений у 1925 р.: her lago their er komo af risalade meth lothnu skipi af gulli ok thet er i thesum steini — "Тут лежать ті люди, які прийшли з Рісаланду на кораблі з вантажем золота, і воно знаходиться в цьому камені"xvi. Рісаланд уявлявся островом або частиною материка. Можливо, це або Кольський півострів, або один із архіпелагів — Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа або Північна земля. До західного берега Шпіцбергена (норвежці називають його Свальбард) спрямована гілка теплої течії Гольфстріму, яка північніше архіпелагу дає початок потоку теплих проміжних вод в Північний Льодовитий океан. Звісно, цією течією потрапляли на Шпіцберген варяги та русичі. Останні заселяли його з ХІ ст. і називали Грумант, що є германською вимовою латинського grandis "величезний", "важливий" (від цього слова походить титул "гранд"), а отже версією автентичної назви Рісаланд. Археологи виявили стоянки первісних людей, які датуються IV тис. до н.е. Таку ж стоянку знайдено і на Канадському арктичному побережжі.

Чи можливе було реальне існування на півночі Європи (ширше — Євразії) сприятливих умов для існування "цивілізації Туле"? Палеографи відповідають ствердно. На їхню думку похолодання в Арктиці відбулося десь в середині І тис. до н.е., коли почала формуватися сучасна тундра. До цього тут панував т.зв. "субмаріальний теплий клімат", який визначають як "другий кліматичний оптимум". Перший (голоценовий) кліматичний оптимум існував в Арктиці десь в 9-2,5 тис. до н.е. (або 6-4 тис. до н.е.). Наприклад, на о. Жохова, одному з Новосибірських островів, в районі легендарної "землі Санникова", де мешкали таємничі онкілони з однойменної книги В.А. Обручева, в 1967 р. було знайдено кам'яні мисливські знаряддя, датовані радіовуглецевим методом 8-9 тис. років тому та приналежні до сумнагінської археологічної культури, поширеної від Таймиру до Чукотки. На території Гренландії знайдено викопну фауну, яка вказує на те, що тодішній клімат тут нічим не відрізнявся від теперішнього клімату в районі Женевського озера в Швейцарії. Також палеогеографами встановлено, що 10-12 тис. років тому теперішній підводний Північно-Атлантичний хребет не дозволяв сучасному Гольфстріму текти до берегів Європи. Теплі води Атлантики потоками досягали Північного полюсу, зігріваючи Арктику. Температура січня, наприклад, різко підскочила на 30 0 С, рівень світового океану піднявся на 130 метрів, і шельф виявився затопленим. Крім того, за поглядами деяких палеографів та палеобіологів (І. Підоплічко, П. Макєєв, А. Маркевич, М. Золотарьов, І. Пузанов), похолодання припинилося (його максимум припав на 21-18 тис. років тому) у зв'язку зі зникненням її основної причини — як існуючої з кінця плейстоцену (рисс, LX тис. до н.е.) до початку голоцену (вюрм, Х тис. до н.е.) Балтійсько-Біломорської затоки, відкритої на півночі водам Арктики, зігрітим Гольфстрімом, так і зі зникненням суцільної суші між Льодовитим та Атлантичним океаном (вищезгаданий т.зв. "поріг Томпсона" — лінія Гренландія-Ісландія-південна Норвегія)xvii.

Дж. Гудмен, Дж. Бада, Т. Прідо вважають, що саме цим суходільним "мостом" з Америки в Європу (!) проник сучасний тип гомо сапієнс (кроманьйонець), який сформувався в Америці десь 250-500 тис. років тому і виглядав як кавказоїдного типу мисливець на дольодовикову мегафауну, про що свідчать виявлені археологами черепи того часу (епоха Солютре), в часі льодовикового періоду (35-8 тис. років тому) кроманьйонці не раз переходили з одного континенту на інший (Азія-Америка-Європа) і поверталися назад слідом за мігруючими стадами, а з потеплінням у Х-ІХ тис. до н.е. останні переселенці з Америки в Європу принесли нові культурні навики, невідомі більш архаїчному населенню Старого Світу. Серед сюжетів кроманьонського розпису слід особливо відмітити "птахоголову людину" — одне з ключових зображень американської архаїки.

Але головною умовою, яка робила життя можливим і певною мірою комфортним у цьому регіоні, був сам льодовик. Зокрема, сама "тундра" розташовувалася значно південніше, ніж сучасна, а отже інсоляція (приток променевої енергії сонця) була більшою і сприяла розвитку трав'янистого покрову з однорічних рослин і перепиняла появі лісу (південніше була не лісотундра, а щось схоже на африканську саванну, де могутнім кущам та деревам перепиняли ріст стада мамонтів і шерстистого носорога, а ще південніше було щось схоже на теперішню північноамериканську прерію). Як наслідок, виникав родючий грунт, який швидко зігрівався у літню пору, мав достатню вологу, що не переходила у заболочування, бо й випаровування вологи було більше. "... Льодовик, — пише Л. Гумільов, — це величезне скупчення льоду, котрий тому й існує, що над ним стоїть стовп чистого повітря з високим тиском, тобто антициклон. Величезна маса чистого, ясного повітря захоплює значно більший простір, ніж сам льодовик. Отже, поряд з льодовиком, поряд із глибою льоду, котра здіймається на кілометр, іноді на 2-3 кілометри, буде зовсім ясне небо, а отже — величезна інсоляція. Температура повітря низька, але сонце світить і нагріває землю. На землі росте трава. Сонце нагріває тіла тварин і людей, їм не холодно. Вітру майже ніколи не буває. Висловлювалася думка, що довкола льодовика завірюхи навівають величезні кучугури снігу. Це географічна безграмотність, властива гуманітаріям. Якщо б навівало сніг, то це означало б присутність теплого вологого вітру, і тоді б розтопило льодовик. Нічого подібного! Снігу і дощів випадало мало. Розігрітий грунт створював конвекційні токи повітря, і іноді із сусідніх широт, там, де були циклональні умови, могли пробиватися невеликі повітряні маси, котрі випадали як дощ або у вигляді невеличкого сніжного покриття. Цього було достатньо, щоб за льодовиком у зоні антициклону простерся чудовий сухий степ з невеликою кількістю снігу, що не заваджало травоїдним тваринам взимку добувати з-під снігу суху траву, дуже калорійну, насичену сонцем. З іншого боку, льодовик під сонячним промінням теж танув, тобто з нього стікали струмки та струмочки чистої прісної води, котрі утворювали на закраїні льодовика озера. А де озера, там і риба, і водоплаваюча птиця, котра переносить ікру на своїх лапах. А де волога, там буде рости буйна рослинність, там будуть рости ліси. Там при великому таненні почнеться скидування вод у вигляді рік, і вони потечуть туди, куди їм підкаже рельєф. Ці ріки створять у сухому степу, охоплюючому льодовик з півдня, необхідні тваринам водопої... А де копитні, там і хижаки, а серед хижаків і людина. Танучий льодовик — це оптимальні умови для розвитку людини... Льодовик увесь час переміщувався. Від Таймиру він, увесь час наростаючи, йшов до Фенноскандії і танув у Атлантиці. Циклони приносили дощі, тумани, мокрий сніг, котрий падав на льодовик і збільшував його. А на східній окраїні льодовик танув, тому тут і були кращі умови. Кращі умови у льодовиковий період були в Сибіру!"xviii.

Так, доки у Європі танув льодовик, як зауважує Н. Новгородов, стада копитних і шерстистих в Азії, що паслися в безсніжних холодних саванах, досягли берегів арктичних морів (наприклад, досі канадські олені-карібу влітку мігрують на побережжя Арктики, долаючи відстань до 3 тис. км). "... Стада мамонтів, вірогідно, приходили на Таймир тільки влітку. Вони паслися на прирічкових луках, багатою трав'янистою та кущовою рослинністю, яку тепер можна спостерігати в південних лісотундрах, наприклад, в басейні Анадирі або Пенжини. На літо мамонти змінювали шерсть на більш коротку... Тут, на Таймирі, у сприятливих умовах теплої пори року самки народжували дитинчат. Мамонти не були єдиними мешканцями лук Таймирської лісотундри. З інших супутніх їм крупних ссавців, слід щонайперше назвати коня"xix.

Loading...

 
 

Цікаве