WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ultima thule - Реферат

Ultima thule - Реферат

В сенсі дотичності дарительки сили (соми) як благодаті Шрі-Лакші-Апали до буйного кшатрійського бога Індри можлива інтерпретація, за якою даний сюжет відзеркалив "праіндоарійську" релігійну реформацію, а саме: опертя на військовий стан з його таємними чоловічими союзами впротивагу жрецькому станові з його ідеологією про Золотий вік та утвердження влади мудрого сакрального володаря, що, зрештою, на думку В. Матвеєва, відобразилося в непримириме протистояння двох класів божеств колись єдиного "праіндоіранського" пантеону – девів та асурів (богів та титанів)lxxiv.

Так, дійсно, слід погодитися з В. Матвєєвим, що самі воїни, прихильники культу девів та громовержця, не могли створити цілісного релігійного вчення і що його зробили шамани та містики з їх культом галюциногенів (соми, хаоми) та екстатичних, терапевтичних практикlxxv. Проте слід брати до уваги жорстку традиціоналістичність праарійської спільностіlxxvi, за якою причетними до девіантних (містичних) практик могли бути тільки ті представники верств суспільства, за якими таке право визнавалося з причини надзвичайної актуальності їх практичної діяльності (ковалі, гончарі, колісничі, знахарі тощо). Саме шаманство в силу своєї претензії на "абсолютну" девіантністьlxxvii як окремий соціальний інститут не могло існувати також і в сенсі жорсткої диференціації за тричленною функцією (за Ж. Дюмезілем): на жрецтво-брахманів, воїнів-кшатріїв (головним чином, воїнів-охоронців та мисливців) та вайшів (землеробів, скотарів, ремісників)lxxviii. Проте духовність шаманів могла бути як привнесена "зовнішнім пролетаріатом" (в сенсі термінології А.Дж. Тойнбі), тобто з іншоетнічного середовища, так і легітимізована в наявній традиціоналістській структурі. Останнє відбулося включенням шаманізму у військову верству (ототожнення битви і оргіастичності, створення ініціальних таємних чоловічих союзів, культ воїна-"перевертня"). Але не вірним є твердженням В. Матвєєва, що в силу цього синтезу постав культ громовержців (Зевса, Перуна, Юпітера, Тараніса, Індри)lxxix. Більшість версій міфу власне свідчить про "приборкання" даного антижрецького культу воїнів-марутів практикуючими шаманізм. А оскільки останні виступають в жіночій іпостасі, то й не дивно, що це представниці іншоетнічної традиції (сусідньої праарійцям), як правило, завойовані героями-переможцями (можливо, про це свідчить і загибель Геракла від подарованої Деянірою сорочки, насиченою отруйною кров'ю вбитого кентавра). Романтики від історії та психоаналізу вважають, що, можливо, нещасні, позбавлені рідних та близьких, коханих та вогнищ предків, навмисне спровокували повстання своїх нових чоловіків проти усталених устоїв суспільності і цим відомстили загарбникам (а вже потім, начебто, почали відчувати фрейдиський комплекс вини перед "батьками", внаслідок чого і виникла релігія)?

Богом, який радо приймає в себе асурів (в противагу винищувачам асурів Індрі та Вішну-Нараяні; іноді називається один персонаж — Індра-Вішну) є Варуна (його грецький аналог – Уран; С. Наливайко зазначає: "...Варуна — це ніч", — мовить один давній текст. Це дозволяє припустити зв'язок імені Варуна з українським словом "вороний". Це тоді коли в самому імені Варуна компонент Вар- є водночас і "вода", і "бик". На означення Дніпра є кілька давніх назв із таким компонентом: Вар, Варом, Варух"lxxx). Також їм сприяє богиня Лакшмі, дочка мудреця Васудеви, яка умовила Вішну залишити за асурами у володіння Паталу. Вона ж звільняє з потойбіччя царя асурів Балі, сина Вірочани, раз в рік у день Діпалі, що нагадує людям про те, що в часі володарювання у всесвіті Балі ("баліраджа") був період щастя і достатку (Кріта-юга). В цей день Діпалі сонце входить у сузір'я Терезів – Тула, Toola (епітет Теламон — "зважуючий; пов'язуючий" носить титан Атлантlxxxi ; пор. з тим, що архангел Михаїл зображався з мечем у одній руці і терезами-вагами — в другій; традиціоналісти люблять цитувати вірш Р.М. Рільке про те, що "терези передані з рук торговця в руки Ангела", вважаючи, що мова йде про втрату пріоритету цивілізації консюмеризму; тут також хочеться навести паралель з титаном Прометеєм, якому орел довбе печінку — остання на давньо-єврейській визначалася словом caved, що також означає "тягар, вага, багатство, могутність"lxxxii; наведені факти відсилають до загиблої цивілізації Атлантида та до полярної землі блаженних Туле, пов'язаної з Гіпербореєю переказів про Аполлона та Гіперботіконом Вольфрама фон Ешенбаха). Свято тотожне кельтському святу пастуших вогнів (дим окурює, і цим мовби благословляє від імені предків, худобу) Бельтайну (Кетшамайн), коли потойбічний світ вступає в контакт з людством через певні знамення, як-от битва драконів в легенді про Ллуда і Ллевеліс, або ж через з'явлення героєві Пуйлові богині Ріаннонlxxxiii. Щоправда, воно святкувалося 1 травня. Але цілком вірогідно, що Бельтайн відкривав пастуший цикл року (вихід на літні пасовиська), в той час як індуси зберегли свято повернення стад з літніх пасовиськ, з яким співпадає кельтське свято Самайн, присвячене союзу бога-войовника Дагди з богинею верховної влади Морріган (Боанни). Також в аттичному календарі Аполлону-Пастуху (Hom., Il. II:763-767; XXІ:448-499; Hymn.II:47-54; Apoll.Rhod. IV:1218; Paus. VII,20,3-5; Macrob. Sat. I,17,45) були присвячені Піанепсії – пов'язані з плюдючістю та родючістю, зі збором осіннього урожаю і взагалі з боротьбою проти стихійних сил природи. Аполлону присвячувалися Таргелії як свято збору літнього урожаю.

Присвячений Бельтайн богові Белену, богові джерел, лікування та пророцтв. Власне Р. Генон підмітив, що кельтський Белен з оленячими рогами (римляни називали його по-латині Цернунн "Рогатий", але пор. з латин. cernis — "ти бачиш")lxxxiv та гіперборейський Аполлон Рогатий тотожні і відсилають до рогатого бога Сатурна-Кроноса, в часі володарювання якого панував Золотий вік (рід)lxxxv. Александр Македонський, згідно із сірійською легендою (записана в VI ст.) у розмові з божеством зазначає: "Я знаю, що ти виростив у мене на голові два роги, щоб я міг зруйнувати ними царства світу". У "Корані" він згадується під іменем "Зу-л-Карнайн" — "Дворогий" (18:82). Цей же титул, за аль-Масуді (ІІ:242—249) зрідка застосовувався до правовірного халіфа Алі, зятя пророка ісламуlxxxvi.

Також можливо, що "рогатість" героя свідчить про приналежність його до т.зв. "бродячого сюжету" про виховання ланню великого засновника держави, тобто отримання своєрідного благословення-ініціації від богів, присутнього у розповідях про дитинство Кіра (Just., I,4,10; XLIV,4,12), Гіерона (Just., ХХІІ,4,6), Габіда, царя Тартесса (Just., ХLIV,4,2,8-11), Ромула та Рема (Just., XLIV,4) тощо.

Цікавою також в даному контексті є буддійська інтерпретація ("Махаваста") арійського сожету про "сина лані": лань випадково проковтнула сечу з сіменем ріші Кашьяпи, завагітніла і народила хлопчика, котрого вигодувала своїм молоком. Хлопчика назвали Екашрінга ("Однорогий"; пор. Шрінгін — "Рогатий"). Він, вихований аскетом, проте одружується на царівні Наліні і стає "володарем землі" та батьком шістнадцяти близнюків. З часом він передає владу старшому синові, а сам йде у аскетичний ашрам. Аналогічний переказ існує в тібетському "Канджурі", за яким юнак народжується від ріші та газелі, виховується аскетом, потім стає мужем царівни Шанті, але розчаровується в тому, що втрачає буддиські "видіння" і повертається до аскези. Існують аналогічні індуїстські перекази. В "Рамяні" (І, 9-11) та "Махабхараті" (ІІІ. 110-113) внук Каш'япи аскет Ріш'яшрінга ("Ланерогий") спокушений царівною Шантою, стає володарем Анги, а Індра благословляє його спустошену землю (пор. з країною Саррас у епосі про Грааль) могутнім дощем. Народжується ж Ріш'ярінга від того, що син Каш'япи Вібхандака, коли побачив апсару-"водяну німфу" Урваші, випускає сім'я, котре проковтує ланьlxxxvii (згідно з одним з тлумачень, болгарський писемно зафіксований варіант імені Аттіли Авітохол означає "син сарни"lxxxviii).

Як на нас, то дивує, що досі цей мотив не співставили із сюжетом з епосу про нартів іраномовних осетин Кавказу, за якою пастух (або сам бог Уастирджи—"Святий Георгій"), побачивши красуню Сатаней, випускає сім'я і цим запліднює камінь. З каменю народжується сонцеголовий герой Сослан (у адигів — Сосруко, у абхазів — Сасриква). Давньо-індійський герой Агастья народився від сімені богів Мітри та Варуни, які побачили діву Рамбху. Агастья приборкав гору Віндх'я (яка вшанувала його поклоном), де жили хайхаї Картавір'ї.

Також чеченський дослідник Дені Баксан наводить аналогічні паралелі у далеко віддалених традиціях, що, без сумніву, свідчить про якийсь первинний світоглядний (і типологічний, а не обов'язково генетично споріднений) архетип. А саме, у міфах західноіндонезійських мінагаситів сонячний бог Тоара Лумімуут народжується із каменю в пустельній землі. У міфах мікронезійців з островів Гілберта бог На-Реау народжується з каменю, а меланезійський бог-деміург Ндангеї теж народжується з каменю. А на островах Нові Гібриди інший меланезійський бог-герой Тагаро, даритель вогню, народився із тріснутого каменю. Тут хочеться також згадати давньо-єгипетське божество Бену, який у вигляді чаплі народився з каменя-обеліска "Бенбен" ("бен" - "виникати") у водяному хаосі. Він одночасно є душею ("ба") сонячного бога Ра, а потім - Осіріса. Греки називали його феніксом.

Loading...

 
 

Цікаве