WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Палеоєвразійський аспект - Реферат

Палеоєвразійський аспект - Реферат

Саме з мотивом Прітху і священної корови-землі пов'язується мотив повторного народження і переосвячення — як самої землі, поганьбленої беззаконням Вену, так і переродження в образі корови Прішні Деваки, дружини Васудеви і матері Крішни). Як зауважує О. Мень, доктрина реінкарнації душі, яка сповідується тільки релігіями Індії і якої, проте, не знали світлошкірі ведичні арії, була запозичена індоаріями та дравідами у доарійського і додравідського населення, з яким "етнічно споріднені" (sic!) австралійці, в яких дана доктрина сильно розвинена і є всезагальною, в той час як невідома у "аналогічно примітивних" полінезійців, веддів, бушменів, пігмеїв Африкиxlii. Проте ідея "колообігу душ" ("гілгул") присутня, як якесь прадавнє одкровення, в іудаїстичній доктрині Іцхака бен Шломо Лурії, вона виступає як всезагальний закон всесвіту, "переселення душ" — це спосіб надати душі можливість продовжити працю самовизволення людини з "вигнання в історію" ("галут")xliii.

Щодо генеалогічного міфу про походження першого царя Прітхі та стража-лучника Нішади, то у випадку з Прітхі мова йде аж ніяк не про пізніших індоєвропейців (праіндоаріїв), яких представляє воїн Баларама, брат "чорного" бога Крішни (символізуючого доарійське населення), а про їх попередників — прадравідів. Расовий тип прадравідів зберегли лише високі світлошкірі, з прямими носами, тонкими губами, прямим волоссям, подовженою формою ока, забарвлення райдужної оболонки очей — світлокаре або зеленувате, довгоголові ("доліхоцефали") європеоїди-середземноморці тода (знамените плем'я з Нілгірі — Блакитних гір Індостану, які розташовані на стику трьох штатів — Керала, Тамілнад і Майсур)xliv і курги, а також керальська кастова група найярів. На самому початку дослідження "середземноморського" антропологічного типу протоіндського населення його носіїв вважали "ієрогліфічними хеттами-кушитами"-індоєвропейцями групи kentum, що вторгнулися в ІІІ тис. до н.е. в північно-західну Індіюxlv, але тепер наукові дослідження значно архаїзують представників цієї раси в Індостані.

Дравіди — творці могутньої протописемної цивілізації Мохенджо-Даро і Хараппи (країна Мелухха; Мелаха шумерських джерел; перша пол. ІІІ тис. до н.е.)xlvi, носії поетичної мови, яку перейняли як "мову бога Шіви" всі без винятку австралоїди Індії (щоправда, в Центральній Індії відома мова нахалі, котра не виявляє жодних генетичних зв'язків з відомими мовними сім'ями, а як відомо, австралійські мови аналогічно генетично не споріднені навіть між собою), внаслідок чого стали "дравідомовними"xlvii (на думку К. Ренфрю, щось аналогічне трапилося в IV тис. до н.е. в Північному Причорномор'ї, тобто в Україні, коли місцеве халколітичне населення, що, за С.А. Старостіним, належало до носіїв діалекту протопівнічнокавказької мовиxlviii, під впливом нового типу економіки — пасторалізму (скотарства) — прийняло праіндоєвропейську мову прибульців із Східних Балканxlix).

Але самі жерці дравідів-тода використовують таємничу, священну ритуальну мову "кворшам" чи "кворжам". У тода і шумерів боги Сонця і Місяця мають однакові імена — Уту і Сін, а прабатьківщина тода — це "сім королівств", які можна відвідати на кораблях. Також у "Рігведі" зустрічається слово kaparda "косичні" (kapardin — "маючий закручене волосся", епітет Шіви), яке вважається дравідійським. Воно схоже з кавказьким етнонімом "кабарда", і, як довів К. Звелебіл, предки дравідів мешкали певний час посусідству у районах Північного Ірану. Багато дравідійських племен у самоназвах називають себе "жителями гір"l.

Аналогічне явище трапилося в результаті зустрічі "середземноморців" із негроїдами в Африці, внаслідок чого виникли дві раси європеоїдів-меланхроїв: високий зріст, темна шкіра, вузьке обличчя, кучеряве волосся, тонкі губи (для нубійців-кушитів характерна виражена атлетоїдна доліхоморфність, тобто виражена витягненість пропорцій, в той час як у масаїв-негроїдів — доліхоморфна астеноїдність, а вплив жіночих гормонів на нубійське тіло призводить не до накопичення жирової клітковини, а набуття певної "каучуковості" фігури — клітковина рівномірно розподіляється в бедрах, паху і животі, в результаті чого дівчата-нубійки вражають своєю красою — високим струнким ростом і маленькими задами). Це — ефіопи, сомалійці та суданські племена. Хоча їх мови й належать до афраазійської (семіто-хамітської) мовної сім'ї, та перейняли їх вони лише три тисячоліття тому, коли відбулося велике переселення жителів субтропічної Аравії у східну екваторіальну Африку. У мовах ефіопів та сомалійців де-не-де зберігся найдревніші субстратні прояви мови, на якій відпочатку спілкувалися європеоїди з темною шкіроюli.

Та й у Єгипті залишили свої сліди "середземноморці". Їх тут, у порівнянні з тубільцями, антропологи називають new race. Вони — високі на зріст, з білою шкірою, гладким, ледь кучерявим, волоссям, з прямим чи горбатим носом, з глибоким розрізом миндалевидних очей, з овальним обличчям, видовженим гостроконечним підборіддям і одягали вони конічний головний убір. Сліди цієї раси відкриті в Абу-Роаш, Каваміль, Абідосі, Ель-Амра, Балласі, Тух, Ієраконполісі, Сільсілеlii. Геродот наводить передання про них, як про "богів, які жили поруч із людьми, і один з них був наймогутнішим. Останнім з цих царів був Ор (Гор, — О.Г.), син Осіріса, якого елліни звуть Аполлоном. Скинувши Тіфона (Сета, спочатку персоніфікував Гіади, групу зірок у сузір'ї Тільця, — О.Г.), він став дійсним царем-богом у Єгипті. А Осіріс — по-еллінськи Діоніс" (Геродот, "Історія", ІІ, 144). Від Осіріса до історичного фараона Амасіса в часі — 15 000 років. "І це, як стверджують єгиптяни, вони знають точно, бо завжди вираховують і записують роки. Навпаки, від (грецького, — О.Г.) Діоніса, якого вважають сином Семели, дочки Кадма, до нашого часу минуло взагалі 1 600 років" (Геродот, "Історія", ІІ, 145). Також Манефон (IV ст. до н.е.) стверджував, що єгипетський жрець написав історію Єгипту, починаючи, якщо осучаснити, від 30 627 р. до н.е. Візантійський історик Скелліус настоював на тому, що записи "Стародавніх хронік" велися єгипетськими жерцями протягом 36 525 років. А Діоген Лаертський (ІІІ ст. хр.е.) стверджував, що єгипетські жерці зберігають записи, які сягають у минуле на 48 863 роки до Александра Македонського.

Ми наважуємося ствердити можливість існування таких записів. Адже у нижньому та середньому палеоліті долина Нілу через фізично-географічні умови була майже безлюдною. Так, перші стоянки людини з'явилися тут у верхньому палеоліті, але тільки у Верхньому Єгипті, а в епоху мезоліту і раннього неоліту Єгипет був лишень периферією ранньонеолітичної культури північних та центральних районів Судану в області злиття Білого і Голубого Нілу, як і наступний т.зв. "хартумський мезоліт/неоліт" (друга пол. ІХ-VII тис. до н.е.). Окрім того, основна маса намулових відкладень, що сформувала родючі аллювіальні грунти Єгипту, накопичуватися в долині Нілу почала тільки з VI тис. до н.е.liii, коли й розпочався занепад палеоліту в Єгипті і перехід до землеробства, що, власне, й спонукав вести господарчо-календарні записи, прив'язуючи їх до сакральних обставин (але не до ірригаційного господарства, якого навіть у ранньодинастичний період не було). Про це ж можна говорити й з приводу культів, беручих початок у ряді районів Західної Африки: бог-баран Амон єгиптян походить від бога грому Шанго у мандінго і йоруба, що зображався з баранячою головоюliv. Щоправда, можливе запозичення й навпаки, але вже давно визнається певними групами науковців, що коріння фараонівської цивілізації спільні з нуерами Судану і виявляють типологічну близькість з обрядовістю як племені ахілпа пустелі Арунта в Австралії, так і ведичною традицієюlv.

Та й у грецькій міфології наявне свідчення про цю "середземноморську расу". Це — титани, божества старшого покоління, діти Урана і Геї, які під керівництвом Япета повстали проти олімпійських богів ("нордичної раси") і були скинуті у Тартар. Єдиний титан, який був помилуваний, це — бог сонця Геліос. Саме ім'ям Татенен (t'-tnn — "піднята земля") і називався перший бог Єгипту, якого пізніше ототожнили з богом ремесла Пта (Птахом) і буквальною паралеллю йому є ханаанський tannin "дракон"lvi.

На Заході граціальні доліхокефальні середземноморці-прадравіди дійшли до Іберійського півострова, де в ІІІ тис. до н.е. заснували гніздові землеробські поселення на півдні та південному сході півострова. Вони сусідили з носіями шліфованої індустрії, для котрої були характерні особливі мікролітичні наконечники стріл і, зрештою, змішалися з ними, продовжуючи асиміляцію тубільного мезолітичного населення, близького до негроїдів (afer taganus). Зрештою постала "альмерійська археологічна культура", в якій расово домінували середземноморці (поряд з "арменоїдною динарською"), споріднені з тими представниками, які заснували неолітичні єгипетську (Мерінде, Фаюм) та анатолійську (Алішар, Мерсін) цивілізації, так і периферійні культури: шассейську (Франція), лагоцца (на півночі Італії), карталоїдну (Швейцарія), міхельсбергську (на Рейні), вайндмілл-хіллську (Британські острови) та інші. Проте вже через тисячоліття на Іберійський півострів проникають праіндоєвропейські етноси, в яких вбачають споріднених іллірійцям лігурів та амбронів, які, асимілювавши попередників, власне й створили іберійську середземноморську цивілізаціюlvii.

Loading...

 
 

Цікаве