WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Палеоєвразійський аспект - Реферат

Палеоєвразійський аспект - Реферат

У переданнях ненців збереглися перекази про їх тубільних попередників — "сииртя (сихиртя)"ix, у енців — "сііте", у саамів — "сейде", "сейво"x, у фіннів — "хіід", а у росіян — про "чудь білооку", а в уральських етносів — "чуть", "чучкойєз", "жидовляни", "попередні", "чудь, яка сама себе поховала" (згідно з алтайськими биличками, коли прийшли представники "білого царя"-росіяни та зацвіла біла береза, котрої вони раніше на бачили, чудь навалила на свої землянки безліч каміння, залізла до них і підрубала стовпи-опори). Вважається, що тепер вони є маленькими істотами, які мешкають під землею і володіють стадами мамонтів. Раз на рік, після загальнопоминального четверга (Семік) комі-пермяки в особливих місцях ("важ местаез") замолюють свої гріхи перед цим древнім народом, попередниками комі на цій землі (комі-пермяцьке "важ" — "древній", "выжи" — "рід", "важ отир" — "до-комі населення Верхнього Прикам'я, яке зникло з приходом пермяків"). Відомі навіть чоловічі імена цих "древніх" — Сергій, Парась, Ізосим, Саватей, Амбор, Пянтег, які, найімовірніше, набрали такого вигляду під впливом християнства. Найбільше місце для поминок чуді — урочище Важ Чадзев у селі Чадзова Косинського райрону Комі-Пермяцької автономії. Також дуже шанується так звана могила першої пари чуді (Адама і Єви) біля села Зуєво-Мокіно Кочівського району. На Алтаї збереглося серед старообрядців передання, що "чудь" не назавжди "пішла під землю", а коли наступить "щасливіший час" і прийдуть люди з Біловоддя та дадуть всім "велику науку", тоді повернеться чудь зі своїми скарбамиxi.

У бурят ці дивні істоти називаються "шудхар", у калмиків — "чуткер", у монголів — "чотгори". Їх володарем вважається Дамба Дорджи та інколи вони тотожні падшим демонам-"шулмаси". У алтайців їх покровитель — Ерлік-хан, володар підземелля та винахідник шаманства (!), антагоніст небесного хана Ульгеня. Корейцям "підземна чудь" відома як "ходжу" ("господар порожнечі") та ідентичні злим духам. Китайці їх знають як духів землі "туді", над якими володарює Хоу-ту, володар столиці мороку, правнук бога сонця Янь-ді. У тібетців вони відомі під іменем "тхеу-ранг" і уособлюють різні атмосферні явища. Їх володар - "Біле тхеу неба".

Вважається, що прообразом цих уявлень є палеоазіатська, обсько-єнісейська кеттська богиня Хоседем (де "-ем" — "матір"), яка є носієм зла, аналог української Баби-Яги. Хоседем мешкає у землі або ж на далекому північному острові в усті Єнісею чи в океані, на скелі, де стоїть її чум. Колись вона була дружиною найвищого бога Єся і жила з ним на небі. За провину (любов із Місяцем) Хоседем була скинута з неба на землю. Ескімосам вона відома як Седна (на її честь названо щойно відкриту нову, десяту планету сонячної системи — Трансплутон!), володарка полювання та природи, потойбічного світу, їй підпорядковані злі духи тощо.

На Кавказі, у грузин та вірмен, ці таємничі істоти називаються каджі (вірм. "хоробрий"), вони вважаються духами бурі і вітру, вони то страшні, то світлі і добрі. Вірменські апокрифи пов'язують їх походження із всесвітнім потопом і вважають їх за дітей Ноя, які народилися в ковчезі. Індуїзм знає чудь як сіддхів ("досконалі, успішні") — праведних мешканців повітряного простору (Антарікша), які володіють певними надприродними здібностями, в тому числі й досягати влади над світом. Це зближує їх з православним уявленням про "духів злоби піднебесних", spiritualia nequitioe coelestibus (Ефес. 6:12), які мешкають у просторі між небом і землею і випробовують душу померлого на праведність (т.зв. "митарства", telonia). Начебто, вони є душами тих, хто загинув у всесвітньому потопі. У іудейській традиції відомі "шедім" (начебто, від слова "шадад" — "спустошувати") (Втор. 32:17; Пс. 105:37). На зовнішній вигляд вони — волохаті ("шеірім"; Левіт рабба, 22), що дало підстави у синодальному перекладі Біблії пояснити їх як "лешие" (Вихід 34:14). Начебто, створені шедім у сутінках шостого дня творіння і наступна субота завадила наділити їх душі плоттю (Абот, 5,6). Згідно з апокрифічною "Книгою Єноха" (15:8) шедімами стали душі велетнів, народжених смертними жінками від падших ангелів. З часом уявлення про них трансформувалися в сатану (від арамейського "супротивник, перешкоджувач"), вірогідно, і через одночасне зближення з єгипетським Шу-Атоном (у гімні часів Аменотепа-Ехнатона мовиться: "Шу, який є Атон"), який є богом повітря, простору, який розділяє небо і землю. Він зображався у вигляді чоловіка, який стоїть на одному коліні і підтримує небо над землею, тобто виконує функцію Атланта (і в цьому чистому вигляді дійшов аж до одного з персонажів культу мітраїзму; можливо, ім'я Атлант етимологізується на старо-грецькій основі як ath- "високий" + laas "камінь" / laos "народ").

Платон у своїх "Законах" також наголошував: "... До нас дійшло передання про блаженне життя тодішніх людей, про те, як їм все в достатку і саме собою діставалося. Причина цьому була, розповідають, ось яка: Кронос знав, що жодна людська природа — ми говоримо про це — не в стані необмежено правити людськими справами без того, щоб не перейняти зазнайства і несправедливості; усвідомлюючи все це, кронос поставив тоді царями і правителями наших держав не людей, а демонів — істот більш божественної та кращої природи"xii.

Також аналогічне уявлення про своїх попередників мають і кельти. Ірландці називають цих істот "сіди" і вважають, що мешкають вони під землею, у пагорбах (які теж називаються сідами), у печерах, тріщинах скель або чарівних островах. В епоху утвердження християнства в число сідів потрапили і кельтські боги, і надприродні істоти більш низького рівня. Суспільне життя сідів ідентичне людському, і хоча сіди володіють чарами довголіття, вони все ж таки смертні. "Героями з роду сідів" (trenfiru an tsidha) називалися таємничі демонічні істоти, вороги племен богині Дану у другій битві біля Мойтуре — фомори (fomoire "нижні демони"), мешкаючі на чарівному острові, і край блаженних на заході океану нерідко називався володіннями правителя фоморів Тетри. Напрошується співставлення між кельтським протистоянням фоморів і племен богині Дану (останні, як зауважив ще Р. Генон, — з явним домінуванням жіночих елементів у символіці, зміненої воїнами-"кшатріями" після повстання проти відпочаткової Традиції, "сакральної демократії" жерців-"брахманів") та грецьким протистоянням між Калідонським вепром та героями (серед яких — Мелеагр, Ясон, Тезей, Діоскури, Адмет, Телемон та ін., а перший удар нанесений Аталантою, виголуваного ведмедицею, а їхні нащадки влаштували "похід сімох проти Фів". внаслідок чого, аналогічно переказам про чудь, "самі себе згубили").

Також легенди про чудь-сідів зближуються з середньовічними переказами про східно-романських кепкеунів-уріашів (іноді, як два різні народи) та західноєвропейських гномів (скандінавських цвергів), удатних у підземному ремесл та ковальстві (вони викували намисто для Фрейї, золоте волосся для богині Сів, чарівний корабель і золотого вепря для Фрейріра, спис і золоту каблучку для Одіна, молот для Тора, а також священний мед поезії з крові вбитого Квасира), котрі, проте, на сонячному світлі перетворюються на камінь. Начебто саме про чудь говорить Сноррі Стурлуссон як про мешканців Великої Світьод, з якої предки германців (не власне прагерманці, а субстратний етнос) заселили Скандинавію. Та начебто вони поклонялися богові крилатого диску Шівані. Саме чудсько-пермське мистецтво зберігає образи крилатих дисків та птахолюдей, зображення яких надзвичайно подібні на іранські зображення крилатого диска Ашо Фаруха. Як визнають мовознавці, "... в лексиці германських мов міститься спільний для них досить важливий шар лексики, що не має відповідностей в інших індоєвропейських мовах і кількісно оцінюється дослідниками по-різному, ... цей шар відзначається відчутною якісною питомою вагою (пор. ... слова ... на позначення таких важливих понять, що належать до основного лексичного фонду, як "море" (англ. sea, ісл. sjor), "душа" (англ. soul, ісл. sal), "дім" (англ. house, ісл. hus), "жінка" (англ. wife, ісл. vif),"рука" (англ. hand, ісл. hond), "кістка" (англ. bone, ісл. bein) тощо... Наявність цього шару лексики разом із багатьма іншими специфічними рисами германських мов (зокрема, фонетичними) неодноразово викликала в учених думку про істотну роль якогось етнічного і мовного змішування у формуванні германських мов"xiii. "Германська мова, яка настільки різко розірвала з індоєвропейськими навиками, є індоєвропейською мовою, на котрій говорить нова народність, яка прийняла індоєвропейську, але вимовляла її на новий лад; завойовники, які принесли з собою індоєвропейську мову, не були достатньо чисельними, ні достатньо могутніми, щоб нав'язати свій спосіб вимови; населення, підкорене ними і яке прийняло їх мову, сприяло поширенню типу вимови, відмінної від старого, і нових тенденцій", — писав знаний лінгвіст А. Мейєxiv.

Loading...

 
 

Цікаве