WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Палеоєвразійський аспект - Реферат

Палеоєвразійський аспект - Реферат

Наприклад, першими вихідцями з північної Арктогеї були індіанці Америки, однією з наступних були habiru (буквально, "люди північного заходу"), значно відмінні від сучасних іудеїв, а індоєвропейці — це остання хвиля емігрантів, суть яких була в тому, щоб принести попереднім хвилям своєрідні "ключі сакрального", які ті вже загубили або втратили. Зокрема, Г. Вірт вважав, що "Ветхий Завіт" Біблії — це суто гіперборейське знання, дуже чисте, дуже індоєвропейське, але дещо трансформоване (особливо в VI ст. до н.е.).

Також слід мати на увазі, що в останній, індоєвропейській, традиції, існувало своєрідне поняття передання сакрального: "... в кожному поколінні, — писав Ж. Дюмезіль, — в кожному учні знання набуває нове народження, воно не викладається як певна сума, воно огортається у форму (індійська гатха, авестійська гата, ірландський гейс та ін. — О.Г.), котра, зберігаючи в собі його сенс та суттєві риси, омолоджує і певною мірою актуалізує його"lxxxviii. В загальноєвразійсько-африкансько-полінезійській традиції остання хвиля символізується молодшим братом (часто дурником, начебто профаном) за допомогою чарівного помічника (Залізний Вовк, Сивка-Бурка) над старшими братами (яких два, чотири, сім, дванадцять або більше; Америка та Австралія даного сюжету не знають).

Тим самим, позиції Г. Вірта і Дж. Черчварда, як і вищенаведені О. Блаватської, Г. Лавкрафта, Ю. Еволи, Х. Аргуельєса та ін., не суперечать одна одній, а взаємодоповнюють, оскільки мова йде про різні періоди розселення носіїв "премордіальної традиції", про різні династично-державні утворення та погляди (не без величезних перекручень та фантастичних інтерпретацій) власне з позиції тієї чи іншої "дочірної" цивілізації.

У власне індо-європейській Традиції дане Біле Царство вважається таким, що існувало на північній священній горі, яку давні іранці, зокрема, називали Альбурз (Alborj, "Біла гора"), іменем якої пізніші аланські племена назвали на спогад кавказьку вершину — Ельбрус (перс. „Айті борес", вірм. „Аль-беріс", араб. „Абу-ль-Джібаль", катайк. „Тав-Бон", чечен. „Іртав", лезгін. „Зех-Венде", груз. „Ялбузі", нарт. „Уарп-Тау", балкар. „Ашхи махуа" — „добра двоголова (гора)" > адиг. „Ошхамахо"). Тільки тут можна було зібрати справжню хаому, яку називали "біла". Коли ж предки іранців залишили місця первинного поселення (у ведичних аріїв земля-локапала Соми, аналога Хаоми, — Північний Схід), то втратили цю можливість і змушені були замінити священний напій "жовтою" хаомою, яку теж з часом втратили. Тобто, як вважає Р. Генон, мова йде про послідовні фази т.зв. "духовного затемнення", втрати основ Єдиної Премордіальної Традиції, котрі відбуваються поступово з протіканням різних епох ("еонів", "кальп") циклічного розвитку людстваlxxxix.

Таким чином, уявлення про "білу" північну "світову гору" чітко співвідноситься з реконструйованим з часу розпаду індоіранської єдності міфом про сому/хаому, що росте високо в горах, і який викрадає птаха Ш'єна/Саєна (Єптаха з вершин"; Гаруда у "Махабхараті") і приносить у земний світ (у більш пізній власне іранській версії, птах Сенмурв, що мешкає на гілках Світового Дерева Життя, струшує своїми крилами на землю насіння всіх рослин). Птах тут не тільки символ посередника між світами, а це, насправді, апофеоз шамана як такого.

В зороастрійській "Бундахішні", окрім того, розповідається, що коли кожні три роки багаточисельні не-іранці збираються на горі Альбурз, щоб завдати шкоди іранцям, язат Бурз надсилає чарівного птаха Чінамрош, який мешкає "неподалік від гнізда Семурга" і підбирає падаюче насіння з чарівного Дерева, і він всіх не-іранців "скльовує, як зерна"xc. Тобто тут явний натяк на намагання очищення основ Єдиної Відпочаткової Традиції від перекручень і чужих їй "зерен" та "шкаралущ".

Гіпотетично, що саме в часі побутування біля Південного Уралу в районі ріки Білої праарійці зберігали переказ про "Заповітне Царство" на Північних (Білих) горах зі священним напоєм (сома, хаома, амброзія), а потім принесли розповіді про нього на Близький та Середній Схід. Надалі вони зазнали трансформації, певних квазі-історичних інтерпретацій–"прив'язок" і, зрештою, поверталися у різних варіантах до індо-європейців, в тому числі — у якості передань про легендарні Шамбхалу, Біловоддя, Гіперборею, Агартху, Олімп та царство пресвітера Іоанна.

i Mayor H.B. The Strategi at Athens in the Fifth Century: When did enter in Office? // The Journal of Hellenic Studies. – 1939. – Vol.LIX, Part I. – P.45—64.

ii Струнина М. Где жили гипербореи? // Техника - молодёжи. – М., 1984. — № 10. – С. 52— 56.

iiiПодосинов А.В. Овидий и Причерноморье: Опыт источниковедческого анализа поэтического текста // Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования: 1983 год / Отв.ред. В.Т. Пашуто. — М.: Наука, 1984. — С.27-28.

iv Горбунова К.С. Краснофигурный килик, найденный на некрополе Панское I // История и культура античного мира / Отв.ред. М.М. Кобылина. — М.: Наука, 1977. — С.41— 45; Онайко Н.А. Аполлон Гиперборейский // История и культура античного мира / Отв.ред. М.М. Кобылина. — М.: Наука, 1977. — С.153 — 160.

v Бонгард—Левин Г.М., Грантовский Э.А. От Скифии до Индии: Загадки истории древних ариев. – М.: Мысль, 1974. – С.72, 84 – 87

vi Кураев А. Куда идет душа: Раннее христианство и переселение душ. — Ростов-на-Дону: Троицкое слово; Феникс, 2001. — С. 62 — 66.

vii У випадку айнів останні постали внаслідок асиміляції палеоєвразійцями ранніх протоіндоєвропейців ("протонордичних" расових типів), що з відступом льодовика просунулися далеко на схід — у Північно-Східний Сибір, Америку та Японські острови — і яких відрізали від решти протоіндоєвропейців йдучі за ними урало-алтайські протоетноси (Хилджер М.И. Прилетевшие с небес // Вокруг света. — М., 1990. — № 4. — С. 44-46; Ломанович Н. "Настоящие люди" // Вокруг света. — М., 1990. — № 4. — С. 47-48; Воробьев Б. Айны: Кто они? // Техника-молодёжи. — 1979. — № 4. — С. 52-56; Симонов Ю. Айны — народ-загадка // Наука и жизнь. — М., 1977. — № 3. — С. 108-112; Спеваковский А.Б. Айны // Вопросы истории. — М., 1985. — № 3. — С. 180-188; Шафрановская Т.К., Комиссаров Б.Н. Айны на страницах дневника Е.Е. Левенштерна // Сов.этнография. — 1985. — № 1. — С. 80-87.).

viii Кетский сборник: Антропология, этнография, мифология, лингвистика /Отв.ред. Е.А. Алексеенко. — Л.: Наука, 1982. — 256 с; Происхождение аборигенов Сибири и их язіков. — Томск: Изд—во ТГУ, 1969.

ix История открытия и исследования советской Азии / Науч.ред. Э.М. Мурзаева. — М.: Мысль. 1969. — С. 218; Васильев В.И. Сииртя — легенда или реальность? // Сов. этнография. — М., 1970. — № 1. — С. 151 — 158.

x Соловьев В. О первобытном язычестве [Фрагменты] // Северные просторы. — 1991. — № 37. — С. 24 — 25.

xi Рерих Н.К. Избранное. — М., 1979. — С.179.

xii Платон. Сочинения: В 3-х тт. — М., 1972. — Т.3. — С.186.

xiii Ткаченко О.Б. Питання міжмовних контактів і деякі тенденції їх висвітлення в зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. — 1971. — № 4. С. 3 — 15; див. також: Прокош Э. Сравнительная грамматика германских языков / Пер. с англ. — М., 1954. — С.11, 334; Баюн Л.С. Древняя Европа и индоевропейская проблема // История Европы. — М., 1988. — Т.1: Древняя Европа. — С. 98; Polome E.C. The Indo-Europeanization of Northern Europe: The lingvistic evidence // The Journal of Indo—European Studies. — 1990. — V.18, N3&4. — P.331—338; Huld M. The Linguistic Typology of the Old European Substrate... // The Journal of Indo-European Studies. — 1990. — V.18, N3&4. — P.389-424.

Loading...

 
 

Цікаве