WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Образ Божий: біблійне та еліністичне розуміння - Реферат

Образ Божий: біблійне та еліністичне розуміння - Реферат

Отже, розуміння образу тут ніяк не може бути візуальним, чи таким, що передає форму божества (біблійний монотеїзм заперечує таку можливість взагалі). Знову-таки, мова йде про субстантивну присутність Бога, тобто з'явлення Його природи, Його сутності в надприродний, містичний спосіб. Пізніше, в добу Пізньої Античності, така зустріч з образом Бога отримає назву споглядання Шехіни (єврейське שכינה/šəknāh та арамейське שכינתא/šəḵntā(') означає „присутність") або з'явленням слави Ягве (арамейське כבד דיי/kabod d-yəyā чи יקרא דיי/yəqarā(') dəyəyā). Під цими висловами розуміється не візуальне споглядання образу Ягве, а близьке відчуття Його присутності. В такому значенні цей уривок з книги Чисел тлумачиться в таргумі Єрушалмі ІІ: „Я сам відкрився йому (Мойсею) в кущі, і він побачив образ (דמות/dəmṯ) Моєї Шехіни". Тобто, „образ" пояснюється тут як особливе, імманентне з'явлення Божественної сутності проте похбавлене елементів візуально окресленої форми.

Такий же смисл вислову „образ Божий" ми знаходимо в книзі Псалмів: „А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою" (Пс. 16:15). Тут в паралельному вірші автор говорить про свій духовний досвід переживання містичної зустрічі з Богом, вживаючи вислови „обличчя Твоє" (פניך/pāneḵā) та „подоба Твоя" (תמונתך/təmnāteḵā). Ми знаходимо тут відоме протиставлення образу Божого як незримого, не обмеженого формою, простором і часом містичного з'явлення присутності Всевишнього образу як видимій формі предмету. „Образ Ягве" – лише відображення Його сутності, що не може бути вираженя в будь-якій формі, так само як Слово, а не зображення було найпоширенішою формою откровення в біблійному монотеїзмі [Barr, J. The Image of God in Genesis—Some Linguistic and Historical Considerations. P. 5–13 of Old Testament Papers Read at the Tenth Meeting of Die ou-Testamentiese Werkgemeenskap in Suid-Africa. Pretoria. 1967.].

Образ божества в античній культурі та філософії. Вчення про образ Божества зароджується в античній філософії як протидія примітивному міфологічному світогляду, за яким світ богів є повною аналогією світу людей, а реалії земні – лише проекцією небесної дійсності. Боги в Гомерових „Іліаді" та „Одісеї" та Гесіодовій „Теогонії" – такі ж люди з „плоті і крові", з таким ж пристрастями і прагненнями, хіба що вони відрізняються лише вищим рівнем „тілесності" та безсмертям. Абстрагований філософський підхід до розуміння світобудови привів до переосмислення традиційного вчення про богів: вони почали сприйматись як образи (είκων, μορφή), що відображають різні аспекти єдиного Першоначала.

Ксенофан (570-478 рр. до н.е.), критикуючи примітивні антропоморфні уявлення стародавніх греків про богів, заперечує, що божество має людиноподібний вигляд, і відкидає ідею його зображення взагалі: „Але смертні вважають, неначе боги народжуються, мають одяг, голос і тілесний образ, як і вони. Але якби воли, коні та леви мали руки і могли ними малювати... то коні зображували б богів схожими на коней, воли ж схожими на волів, і надавали б їм тіла такого роду, який тілесний образ у них самих".[11] Проте, заперечуючи примітивізм у розумінні образу божества, ми не знаємо, чи мав Ксенофан власну альтернативну його концепцію.

Філософ-матеріаліст Демокріт (460-394 рр. до н.е.) особливу увагу придуляв розвитку концепції образу. За свідченням уривку з Оксирінхського папіруса,[12] де наводиться критична оцінка Демокрітового вчення, цей філософ вважав, що „від кожного з предметів, що відображаються (в наших очах) випромінюються витоки, що, являючи собою картини, зручно входять до наших очей" [Философия от античности до современности. Демокрит :фрагменты, Москва, 2003. С.836. Вказане видання цитує книгу: С. Я. Лурье. Демокрит. Ленинград, 1970.]. Стосовно поняття „божество", яке він теж розумів матеріалістично, як більш високу форму матеральної реальності, то за свідченням Августина, „він називає (божественні сили) „образами" і говорить, що повітря наповнене ними". До того ж, згаданий християнський теолог, що критикує язичницького філософа Демокріта за його спотворене розуміння божества, зауважує, що для останнього „боги – це „образи", що випромінюються від матеріальних тіл. Самі ці образи не є густими тілами, вони, через внутрішньо притаманний їм рух, носяться туди і сюди, проникаючи в душі людей, викликають в них думки про божественну силу" [Августин, Послання до Діоскора 118:27.]. В своїй матеріалістичній системі Демокріт інколи допускав думку про те, що богом є природа, яка випромінює „образи", що сприймаються нами [Философия от античности до современности. Демокрит :фрагменты, там же.].

Таким чином, в античній філософії формується уявлення про образ як еманацію Божества, і це поняття протистоїть грубій міфологічній концепції образу бога (богів) як простої зовнішньої форми і тілесності. Так в одному пізньому уривку[13] наводиться думка Сократа і Демокріта, яка підкреслює цю ідею: „Чому у Сократа таке велике шанування імен богів?... Тому що ці слова, є звуковими зображеннями богів, як говорит Демокріт. Ім'я Зевса – символ і звуковий образ творчої субстанції [який з'явився] внаслідок того, що перші люди, які давали назви речам, завдяки своїй винятковій мудрості виразили за допомогою імен внутрішню сутність речей, подібно до того, як визначні скульптори роблять це в своїх зображеннях" [Там само, С.974.].

В філософії Платона (428-348 рр. до н.е.) поняття образу посідає важливе місце в його вченні про три найважливіші онтологічні субстанції: єдине, розум та душу. Основою будь-якого буття є єдине, що саме по собі позбавлене будь-яких ознак, є вищім від буття, відчуття і мислення. В ньому приховані ейдоси (είδος) – субстантивні першообрази, ідеї, з яких творяться всі існуючі речі. Цікаво відзначити, що і етимологічно, і понятійно цей термін тісно пов'язаний з поняттям образу. Первинне значення грецького слова είδος – „вид", „зовнішність", „краса", „образ".[14] В філософській концепції Платона друга субстанція – розум – є світловим породженням єдиного, що випромінюється в розумі (νους). Розум – родове узагальнення всіх живих істот, що втілює себе в космосі (κόσμος) – гармонії Всесвіту.

Третя субстанція – „світова душа" – об'єднує розум і матеріальний світ, вона відрізняється вічною рухливістю, безсмертям. Душа (ψυχή) поєднує безтілесний і безсмертний розум з тілесним світом прекрасним, гармонічним, пропорційним зв'язком. Індивідуальна душа є лише образ, еманація „світової душі" [Философия от античности до современности. Платон, С. 1169.]. Таким чином, ейдоси є випромінюванням єдиного, що втілюються в гармонії світобудови і у всіх речах. До того ж, Платон розрізняє образ речі, як зовнішню форму і сукупність проявів, та її сутність, що є незрівнянно кращою. Такий приклад ми знаходимо в „Державі": сонце пізнається по „благам", які воно дає, по його образу, але пізнання проявів сонця не є пізнанням його сутності [Там само, С.2364.].

Узагальнюючи ідеї Платона щодо образу, треба відзначити, що це поняття розуміється однаково як еманація первинної сутності, єдиного, але на різних рівнях: ейдос – як ідея будь-якої сутності чи речі, що вопромінюється в розумі і реалізується в космосі; ейкон – як як сукупність зовнішніх проявів сутності. Проте ідея образу у Платона дещо відмінна від релігійної моделі: найвища Ідея в ієрархії ідей не отожнюється з Богом, навіть більше того – вона стоїть над Ним. Бог-Деміург (Творець) має особистісні характеристики: Він активно мислить, планує, втілює первинні ейдоси в космосі. Він бере за зразок світ ідей, творить, як майтер, фізичний космос [Дж. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. Античность. СПб, 1994. – С.109.]. Отже, образи у Платона не є образами Божества, а відображенням вічних ідей. Хоча ця особливість його філософії не заперечує еманаційного характеру поняття „образ" в античній філософії.

Loading...

 
 

Цікаве