WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Огієнко Іван (митрополит Іларіон) - Реферат

Огієнко Іван (митрополит Іларіон) - Реферат

Реферат на тему:

Огієнко Іван (митрополит Іларіон)

(2(15).01.1882, м.Брусилів – 29.03.1972, м.Вінніпег)

Видатний український вчений, релігієзнавець, мовознавець, славіст, історик укр. церкви і культури, митрополит Вінніпегу і всієї Канади. З молодості - національно-свідома людина, церковний, політичний, державний і культурний діяч, організатор української вищої (університетської) освіти. Спочатку - доцент, а потім професор ряду університетів.

Народився в бідній селянській родині в м. Брусилів на Волині. В 1896 закінчив двокласну народну школу у Брусилові. Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1903 першим учнем. Служив у київській військовій лікарні. 1903 приїхав до Острога, де екстерном закінчив чоловічу класичну гімназію. Мабуть, із часу перебування О.І. в Острозі і виник інтерес його до Острозької старовини, історії Острога, князів Острозьких, особливо В.-К. кн. Острозького, острозького культурно-освітнього центру XVI-XVII ст., ОА. Згодом вступив до університету св. Володимира (у Києві) спочатку на медичний ф-т, а пізніше перевівся на історико-філологічний. Навчання в університі в 1903-1909 О.І. поєднував із науковою діяльністю. У 1909 закінчив ун-т з дипломом першого ступеня, захистивши дисертацію "Ключ розуміння" Іоаннікія Галятовського". Був залишений в ун-ті для підготовки до професорської діяльності. В 1915 після складання маґістерських іспитів обраний приват-доцентом кафедри літератури і мови університету св. Володимира. Після Лютневої революції і падіння Російської імперії брав активну участь у державній, політичній і освітній роботі, будівництві Української держави доби Центральної Ради, УНР, Директорії; проводив значну роботу по створенню Української автокефальної православної церкви, будівництву національної університетської освіти в Україні. У 1918 заснував Український державний університет у м. Кам'янці-Подільському, став його першим ректором і ординарним професором. У 1919 певний час був Міністром релігійних сповідань і народної освіти, а пізніше, в 1920, Міністром релігійних вірувань УНР. Разом із Директорією покинув Кам'янець-Подільський та емігрував у Польщу. Свою науково-педагогічну роботу О.І. продовжив як професора Варшавського університету, де за ініціативою Варшавського православного митрополита Діонісія (Валединського) з дозволу польської влади відкрився студіум православної теології. У 1925 О.І. був обраний на посаду професора православного теологічного відділу по кафедрі староцерковнослов'янської мови та палеографії. У 1932-1933 навчальному році через негативну позицію щодо О.І. департаменту науки і вищих шкіл Міністерства релігійних вірувань і освіти Польщі контракт із ним не був поновлений і він був фактично звільнений із роботи. Під час окупації гітлерівською Німеччиною Польщі О.І. зосередив зусилля на церковних справах, формуванні структур Православної церкви в Генерал-губернаторстві, 95% якої становили українці. В 1940 прийняв чернецтво, наречений іменем Іларіона. О.І. був висвячений на ієромонаха, одержав сан архієпископа Холмського і Підляського з катедрою в старовинному українському м. Холмі. 16 берез. 1944 архієпископ Іларіон удостоєний звання митрополита Холмського і Підляського. Згодом із наближенням радянських військ переїхав до Словаччини, потім до Швейцарії, а 19 верес. 1947 до м. Вінніпеґа в Канаді. 8 серп. 1951 надзвичайний собор Української Греко-Православної церкви в Канаді обрав Митропол. Іларіона своїм першоієрархом. У низці праць О.І. неодноразово звертався до історії князів Острозьких і ОА. У популярній концентрованій формі О.І. подав відомості про ОА у своїй останній монографії про В.-К кн. Острозького "Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Історична монографія" (видання української православної громади в Кенора, Онтаріо, для відзначення 75-ліття життя митрополита Іларіона), (Вінніпеґ, 1958). У розділі "Освітня праця князя Костянтина" зазначено, що він "заклав десь в другій половині 1570-х років і вищу школу в самому Острозі. Ця найперша вища школа, Острізька академія, мала величезне значення в історії культури України. Тоді якраз появилось друкарство в Європі і князь Костянтин Острозький не пожалів своїх коштів, щоб відкрити друкарню в м. Острозі... І місто Остріг стало центром освіти й культури для всієї України, на що князь Костянтин не шкодував матеріальних засобів. Діяльність Острозького була дуже широка і сильно корисна, бо справді реально рятувала український народ" (С. 46-47). Належним чином підкреслив значення його діяльності у концентрації в Острозі "всіх видатних вчених, яких ставить на працю у своїй академії, у своїй друкарні, або на працю перекладів з чужих мов, або виготовлення біблійних текстів" (С. 47). Принципово важливі положення О. розкрив у розділі "Навчання в Острозькій Академії", відмітивши, що це був навчальний заклад т. зв. вільних наук, поділений на дві частини - молодшу і старшу. У молодшій викладались три науки: граматика, риторика і діалектика, а в старшій - чотири: арифметика, геометрія, музика і астрономія. "Таким чином, - писав О.І., - Острізька школа мала характер європейської вищої школи" (С. 108). Велика увага зверталась на викладання мов - слов'янської, грецької та латинської, тому "Острізька школа звичайно називалась "триязичним ліцеєм" (С. 108). Серед мов О.І. відзначав викладання грецької мови і при цьому посилався на слова першого ректора Академії Г.Смотрицького у "Ключі царства небесного" (1587): "А кому на світі може бути тайною, що від греків пішли філософи, від греків увесь світ має богословів, без яких і Рим нічого не знає". О.І. підкреслив, що "латинська мова викладалася в Острозі дуже поважно" (С. 110). Поряд із цим він зазначив, що про "повстання і життя Острізької школи маємо дуже мало фактичних даних. Яка саме була ця школа не відомо, але у всякому разі була школа вищого типу... Дійсно, кн. Костянтин Острозький пильно старався, щоб його школа стала університетом і звалася Академією..., тому й ми маємо право звати її так, як хотів кн. Костянтин, і як звали самі професори: академія" (С. 111-112). О.І. розглянув питання збирання вчених до м. Острога, грецькі впливи в Острозі, острозький гурт учених, учнів ОА (називає тільки найвидатніших із них: Петра Сагайдачного, Максима (Мелетія) Смотрицького, сина Герасима, Іова Княгиницького, Кипріяна, "родом з Острога", "спудея" Федора "з України"). Історичне значення ОА в тому, як підкреслив О.І., що "це була перша висока наша школа, школа „вільних наук" в Україні. Школа від свого початку ясно поставила собі за головну ціль оборону Православія перед наступом розкладових католицтва та унії, і цю ціль повно виконала... Остріг став культурним осередком великого розміру. Осередок був справді широкий своєю працею: була академія, була друкарня, появилися полемічні твори на оборону Православія, появилася перша Біблія, вийшли нові виправлені Богослужбові Книги. Справді, уперше постав великий культурний осередок в Україні!.. Взагалі, усе найцінніше, що вийшло в Україні за роки 1577-1608..., вийшло з Острога, вийшло за впливом кн. Костянтина Острозького" (С. 122-123). У книзі "Українська культура", що мала популярний характер і була складена після революції 1917 для студентів Київського українського народного університету (1918), коротко визначена теза: "Закладаються у нас нові вогнища, що боронять рідну культуру і старобатьківську віру од унії, а в місті Острозі, з незабутнім патріотом українцем кн. К.К.Острозьким (1526-1608) у другій половині XVI віку зароджується славна Академія Острозька, і коло цієї академії згуртувалися кращі сили України, їх кращі наукові сили, що повели вперед і рідну літературу, і рідну культуру" (С. 24). З усіх монографічних праць О.І. найбільш важливою і інформативною щодо Острозької друкарні відзначається "Історія українського друкарства", у 1925 (останнє перевидання у Києві здійснив у 2007 М. Тимошик). Повідомляються численні вірогідні і документальні матеріали про Острозьку друкарню, визначення ролі Острога у пізньому середньовіччі: „своєю силою особливо славився Остріг в другій половині ХV віку, ціле ХVІ та самий початок ХVІІ віку. Остріг став в кінці справжнім культурним центром, осередком цілої Волині, і в справах культури був першим містом на всю Україну, значно перевищуючи навіть Львів... Виступив князь Костянтин на оборону прав свого народу українського, а перед усім на оборону його батьківської віри... і князь вирішив попрацювати головно для підняття культурного рівня свого народу - князь заснував в себе в Острозі найкращу для свого часу школу і друкарню при ній" (С. 188). Проблематичною є точка зору О.І. про істотний вплив А.Курбського на В.-К. кн. Острозького щодо його ініціативи про заснування в Острозі вищої школи і друкарні. До того ж таке його твердження є безапеляційним: "Безумовно, князь Курбський, гарячий оборонець православної віри, помітно впливав на Острізького, і це він перший (це також гіпотеза.- ред.) прищепив йому думку закладати в Острозі добру школу і друкарню. Про те саме нагадували князеві вищі східні ієрархи, греки,що взагалі мали добрий вплив на розвиток культури українського народу..." (С. 189). Як пише О.І., "потроху в Острозі збиралися кращі вчені свого часу і місто ставало найкращим освітнім осередком на Волині" (С. 192). Особливість жанру цього видання - поєднання суворої документації, зведеної систематизації свідчень та бібліографічних позицій щодо друкарства і частково освіти в Україні. Значення ОА в історії України нерозривно пов'язується з роллю Острозької друкарні, яка "була найперша постійна друкарня на українській землі". Твердо висловлено переконання, що увесь той час Острог був "найсвітлішим центром української культури та його діяльність - це окрема доба в нашій історії", а "видання остріжські увесь час користувались на Україні заслуженою пошаною" (С. 205). Вартою уваги є гіпотеза О.І.: "Можливо... князь Костянтин вважав увесь центр культурно-освітньої праці перенести з Острога до Дермані, бо Остріг з його галасливим характером княжої столиці був менше придатний для цього, ніж тиха та спокійна Дермань" і мотивував це тим, що "і справді бачимо, що по 1602 р. в Острозі на якийсь час видавнича діяльність вспиняється", на думку О.І., "цілу Остріжську друкарню десь в кінці 1602 чи на початку 1603 р. перевезли з Острога до Дермані..." (С.212-213). У цій же монографії О. є відомості про культурних діячів, що працювали в Острозі в кінці XVI - поч. XVIII ст. Серед них І.Федорович (Федоров), який називався іноді Хведорович, З.Копистенський, Герасим Смотрицький, пресвітер Василь, вчений "Клірик Остріжський", священик Дем'ян Наливайко, перекладач ієромонах Кипріян, Бронський (Броневський), Мелетій Смотрицький, Тимофій Михайлович. Проте О.І. не робить спроби ідентифікації особистостей деяких із них, що виступали під псевдонімами. Названі також греки Кирило Лукаріс і вселенський патріарх Єремія (С. 193). Вже посмертно в 1991 у Вінніпезі Інститутом дослідів Волині опублікований збірник творів митрополита Іларіона "Українська культура і наша церква. Ідеологія української православної церкви. Життєпис". Причому життєпис не є твором О.І., а твором автора статті у цій же збірці В.Задорожного під назвою "І.І.Огієнко - мовознавець". Щодо ОА, то на неї звернута увага в перших двох студіях у цьому збірнику. У розділі "Наука" він говорить про "граматику" учня ОА М.Смотрицького 1619, що вона "стала на довгий час шкільним підручником..., а правопис Мелетія Смотрицького, за його Граматикою 1619 року, тримався в українському письменстві почасти аж до кінця XVIII-го віку, а його коріння знати ще й тепер, особливо в правописові російському" (С. 16). Загалом О.І. сприяв популяризації свідчень про ОА серед широких кіл громадськості, університетської молоді в Україні і в західній українській діаспорі.

Література

  1. Дж.: Archiwum Akt Nowych w Warszawie. – Z. Ministerstwo wyznań religijnych i oświecenia publicznego. – Sygn. 4692 (Ogijenko Jan).

  2. Тв. І.Огієнка: Українська церква за Богдана Хмельницького 1647–1657. – Вінніпег, 1955; Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. Історична монографія. – Вінніпег, 1958; Вікові наші рани. – Вінніпег. – 1960; Дохристиянські вірування українського народу. – Вінніпег, 1965; Рятування України. На тяжкій службі своєму народові [Спогади]. – 2-е вид., допов. – Вінніпег, 1968; Історія церковнослов'янської мови. – Вінніпег, 1970. – Т. 1, 2; Нариси з історії української мови. Система українського правопису: популярно-науковий курс з історичним освітленням. – 2-е вид. – Вінніпег, 1990; Українська культура і наша церква. Ідеологія української православної церкви. Життєпис. – Вінніпег, 1991; Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: У 2-х т. – К., 1993. – Т. 1–2; Життєписи великих українців. – К., 1999; Українська культура. – К., 2002; Українське монашество. – К., 2002; Розп'ятий Мазепа. – К., 2003; Тарас Шевченко. – К., 2003; Богдан Хмельницький. – К., 2004; Історія української літературної мови. – 2.вид., випр. – К., 2004; Рятування України. – К., 2005; Свята Почаївська Лавра. – К., 2005; Слово про Ігорів похід. – К., 2005; Українська Церква за час Руїни (1657–1687). – К., 2006; Історія українського друкарства. – К., 2007.

Loading...

 
 

Цікаве