WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Теофанія в старому заповіті та її інтерпретація в арамейських перекладах - Реферат

Теофанія в старому заповіті та її інтерпретація в арамейських перекладах - Реферат

Бут.1:27. Таргум Єрушалмі: „І Мемра Ягве створив людину"[11].

Бут.22:8. Таргум Єрушалмі називає Ангела, що з'явився Аврааму на горі Морія в момент жертвоприношення Ісака, „Мемра Ягве".

Таргум Неофіті І на цей же уривок містить вставку в вигляді молитви Авраама, що підносить її „ в ім'я Мемра Ягве".[12]

Бут.28:20. Таргум Онкелоса так передає обітницю Якова: „Якщо Мемра Ягве буде зі мною...тоді буде Мемра Ягве моїм Богом".

Бут.16:13. Таргум Єрушалмі: Агар називає Ангела Ягве (מלאך יהוה/mal'aḵ yhwh) „Мемра Ягве".

Повтор.33:27. Таргум Онкелоса пояснює вислів: „Захист мій – Бог одвічний, і ти під м'язами вічними" так: „Ці м'язи – Мемра, через якого світ було створено".[13]

Обрані нами приклади були обрані нами довільно з П'ятикнижжя Мойсеєвого, випадків вживання терміну Мемра в Торі та в усьому Старому Заповіті значно більше. Ті з них, що безпосередньо пов'язані з теофанією, як бачимо часто вживають термін Мемра як синонім Ангела Ягве, що ще раз свідчить про ідею посредництва.

Чому саме Мемра („Слово") було використано як найбільш вдалий термін для вираження ідеї посередництва та передачі сцен теофанії без антропоморфізмів? Відповідь на це питання може бути отриамана при глибокому вивченні концепції Слова в Старому Заповіті, але обсяг нашої статті не дозволяє де зробити, тому ми торкнемося цього питання лише частково. Слово, як буде показано далі, є повне вираження Бога, Його сутності. Ідея Слова Бога як досконалого представника Бога, що сформувалася в Старому Заповіті, суттєво відрізняється від подібних концепцій божественого слова в язичництві.

Унікальність цієї ідеї вдало підкреслена Е. Джекобом в його монографії „Дух і Слово". Він розглядає це питання в зв'язку з унікальністю біблійного одкровення, суть якого полягає в тому, що Бог відкриває Себе в історії, тобто через прояви в реальному світі, що має не тільки духовну, а й матерільну складову. Оскільки дії Бога здіснюються через Слово, то воно є засобом розкриття Його сутності в створеному Ним світі. Джекоб так характеризує концепцію Слова: „Неможливо вивчати теологію Слова без з'язку його з одкровенням Бога в історії. Тоді як у Вавилоні та Египті божественне слово втручається в окремі події, не пов'язані одне з одним, Слово Бога в Старому Заповіті є єдине, що спрямовує і надихає історію, яка і почалась зі Слова Божого, проголошеного в створенні світу" [Jacob Edmond. The Spirit and the Word// The Flowering of the Old Testament Theology. Ed. by Ben. C. Ollenburger, Winnona Lake, Indiana, 1992.-P.164].

Інший дослідник теології Старого Заповіту – Т Фретхайм – також стверджує, що Слово в релігії давнього Ізраїлю є тотожним волі Бога. Як підтвердження цієї тези він наводить текст Десяти Заповідей (Вих. 20:1; 34:28), приклади обособистого звертання Бога до свого народу (Deut 15:15; 24:18, 22), і весть текст П'ятикнижжя як вираження волі Всевишнього (Повт. 30:14). Фретхайм „Слово, що наказує, є у повній гармонії з волею Бога Ізраїля".[14]

Таким чином, старозаповітна концепція Бога, що поєднує в собі трансцендентність та іманентність, має свою унікальну формулу поєднаня цих двох аспектів – посередництво Слова. Саме Слово є вираженням трансцендентності Творця в іманентних стосунках з створеним Ним світом, саме воно продовжує процес створення світу в історії. Без Слова не було б створено всесвіт, тільки через Слово Бог діє в історії, яка розглядається як продовження божественого творчого процесу. Тому можна сказати, що, в якомусь сенсі, Слово ідентичне Богу, Його одкровенню. Джекоб справедливо пов'язує уявлення про Слово в Старому Заповіті з таргумами та з ранньо-християнським джерелом – Євангелієм від Іоанна, в якому арамейський термін Мемра (מימרא) замінено грецьким словом Логос (λογος) і віднесено до одкровення Бога в Ісусі Христі [Jacob Е. Названа праця.-С.164].

Зв'язок ідеї Мемра-Слова в таргумічних текстах з Логосом в Євангелії від Іоанна та інших уривках Нового Заповіту цілком очевидний, оскільки ми прослідковуємо таке ж уявлення про Слово: „Напочатку було Слово, і Слово було у Бога[15], і Слово було Богом.[16] Воно було спочатку у Бога. Усе через Нього постало до існування, і ніщо, що почало бути, без нього не почало своє буття" (переклад з грецької – наш, Д.Ц.). В осмислені послідовниками Ісуса саме Вій і був найвищим втіленням божественної трансцендентності „Тим, хто в тілі з'явився" (1Тим. 3:16). Тому Джекоб вдало характеризує інтерпретацію біблійної і таргумічної концепції Слова в Євангеліях як „увінчання [історичних дій Бога] Словом, що стало тілом" (Ів.1:14), тобто народженим чудесним чином Христом, що був втіленням Слова [Jacob Е. Названа праця.-С.164].

Унікальність концепції Слова в Старому Заповіті полягає саме в його універсальному харктері – Бог завжди і всюди діє через Слово. Ця особливість випливає з неменш унікальної концепції богоодкровення, що істотно відрізняє стародавній ізраїльський монотеїзм від язичницьких релігій стародавнього світу. Таким чином Слово постає в Старому Заповіті як Бог (або Його присутність), що діє в історії.[17] Джекоб також робить подібний висновок про іпостасну функцію Слова в Старому Заповіті та іудейській традиції[18]. Цей висновок грунтується саме на узагальнені ним функцій божественного Слова в бібілійних книгах: „Хоча ми не можемо говорити про іпостасі Слова в канонічних книгах Старого Заповіту, все ж варто визнати що багато його [Старого Заповіту] вказують саме на це. Якщо ми говоримо про Слово, як про реальність, що сходить з небес і спричиняє ктастрофу (Іс.9:8), або як про вогонь, що спопеляє (Єр.5:14; 20:8; 23:29), або як про реальність, що має риси особистості і може перебувати в іншій особі (2Цар.3:12), - це означає, що ми розглядаємо його швидше як суб'єкт дії, подібний до Ангела лиця Ягве, ніж як наслідок дій" [Jacob Е. Названа праця.-С. 167-168].

Аналізуючи унікальний характер ізраїльської релігії, Альберт Райнер відзначає акцент на діяння Бога в історії: „Тоді як в інших релігіях Близького Сходу домінує культове пізнання бога, а історичний досвід губиться на фоні порівняння з присутністю богів в культовій теофанії, релігія Ізраїлю, з усією її увагою до культу, віддає перевагу історичному пізнанню Бога" [Rainer Albertz. A History of Israelite Religion in the Old Testament Period. 2 vols., 1-st vol., Lonisville, Kentucky, 1994.-P.56]. Саме на цьому і грунтується особлива концепція Слова – посередника божествених діянь у світі.

Джекоб вважає, що іпостасна функція Слова, відома в псевдоепіграфах іудейської літератури, має своє коріння саме в Старому Заповіті, а не в „іноземному елліністичному впливі" [Jacob Е. Названа праця.-С.168]. Ідея божественного Слова переплітається з вченням про Ангела Ягве.

Подібна заміна слів Елогім та Ягве термінами Мемра, Слава Ягве (כבד יה/kāḇōḏ yāh та יקרא/yəqārā(')), або Присутність (שכינה/šəḵnā) зустрічається дуже часто і в таргумі на Псалтир. Так, наприклад, Пс.2:4 в таргумі передається таким чином: „Той, Хто живе на небесах, посміється; Мемра Ягве буде насміхатись над ними", а у вірші 12-у твердження „Блаженні всі, хто надію складає на Нього [Бога]" заміняється на „„Блаженні всі, хто надію складає на Його Мемра". Таким же чином в Пс.21:6 вислів „До Тебе кликали вони і були врятовані" змінене на „До Твоєї Присутності кликали вони і були врятовані". А в Пс.26:9 молитва Давида „Не сховай від Мене обличчя Твого; не відкинь у гніві раба Твого" передається в таргумі таким чином: „Не забери Твоєї Присутності Твоєї від мене; "Не скрой от меня лица Твоего; не відкинь у гніві раба Твого". Але особливо яскраво заміна імені Бога терміном Мемра виявляється в перекладі уривка Пс. 117(8):6-9.

Loading...

 
 

Цікаве