WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Українська греко-католицька церква в період гітлерівської окупації (1941-1944 рр.) в українській радянській історіографії - Реферат

Українська греко-католицька церква в період гітлерівської окупації (1941-1944 рр.) в українській радянській історіографії - Реферат

Реферат на тему:

Українська греко-католицька церква в період гітлерівської окупації (1941-1944 рр.) в українській радянській історіографії

Комплекс історіографічних джерел з історії Української Греко-Католицької церкви в роки німецької окупації, який почав формуватися ще в часи війни, є доволі об'ємним, малодослідженим [1].

Передусім, потрібно сказати, що церковно-релігійна тематика в радянській історіографії завжди перебувала на особливому становищі. Це зокрема можна зрозуміти, оскільки її головна функція була визначена "антирелігійною", "антицерковною" політикою держави, яка проголосила, "що релігія є головним ідеологічним ворогом нашої вітчизни". Розпочинаючи характеристику радянської історіографії, доцільно зазначити, що українська радянська історіографія розвивалась за умов цензурних заборон, що суттєво обмежувало можливості дослідників у виборі тематики та її трактуванні. У зв'язку з офіційною забороною діяльності УГКЦ в СРСР-УРСР (1946) об'єктивне висвітлення її життєдіяльності стало неможливим. З цього періоду влада розпочала кампанію нападів на минуле греко-католицької церкви, всіляко фальсифікуючи та спотворюючи її історію.

Першою наклепницьку кампанію проти церкви розгорнула преса, а саме статті в них В. Росовича (справжнє ім'я Я. Галан, який протягом 30-х років підписувався під псевдонімом Яга, а в 40-х роках - Володимир Росович). Який 5-го березня 1944 року в газеті "Радянська Україна" надрукував статтю "На дні". А через рік, 6 квітня 1945 р., львівська партійна газета "Вільна Україна" опублікувала його памфлет "З хрестом чи з мечем", спрямований проти УГКЦ , її владик і духовенства, які нібито були прислужниками фашизму. Згодом Львівський обком Компартії України і бюро ухвалило в триденний термін видати матеріал Росовича - Галана окремою брошурою тиражем 10000 примірників [2]. Лейтмотив брошури - звинувачення на адресу греко-католицької церкви (у текстах повсюди вживаються терміни "унія", "уніатська"). У 1946 році львівське обласне книжково-журнальне видавництво випустило, а у 1948 році перевидало його брошуру "Що таке унія" знову ж таки під псевдонімом. В ній переважають емоції, викривлення і фальсифікація фактів, нехтування суворими реаліями попередніх століть, зокрема, тим, що релігійні суперечки вирішувалися з позиції сили, оскільки свободи совісті, віросповідання як таких не було.

Восени 1948 року Я. Галан підготував ще один памфлет "Отець тьми і при сні", який газета "Советское Закарпатье" опублікувала майже повністю у кількох числах на початку 1949 року. Критикуючи Ватикан, папу Пія ХІІ, Я. Галан не міг обійтися без звинувачення УГКЦ, затаврувавши в черговий раз її начебто антинародну суть та зрадницьку роль в історії краю. Дісталося і митрополитові А. Шептицькому та його наступникові митрополитові Й. Сліпому [3. с.623].

Після цього радянські автори, дослідники із РПЦ опублікували сотні, якщо не тисячі, монографій, брошур, статей, присвячених здебільшого нищівній критиці УГКЦ. За підрахунками М. Гайковського, складеними на основі генеральних каталогів Львівської наукової бібліотеки АН УРСР ім. В.Стефаника та наукової бібліотеки Львівського державного університету ім. І. Франка, значиться понад 70 назв цієї літератури, їх тираж складав понад 2,5 млн. екземплярів [4]. В них зокрема продовжувалась фальсифікація і перекручення, на свій лад, фактів історії УГКЦ зокрема її діяльності в роки гітлерівської окупації (1941-1944 рр.).

Насамперед потрібно сказати, що кремлівська верхівка, особисто Й. Сталін, продовжили реалізацію імперського курсу, робили все від них залежне для знищення проявів національного життя. Саме Й.Сталін опублікував великим тиражем збірник промов під заголовком "Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу" [5], який задавав основний тон для досліджень у перші повоєнні роки. В цілому, в цей період не з'явилося ні однієї справжньої історіографічної праці про корінну проблему історії УГКЦ. В тих працях, які були надруковані, відчувається слабка база документальних джерел. Тому і простежується вузькість тематики, однобічність публікацій і викривлення авторами справжньої історичної картини.

Починаючи з часів хрущовської відлиги, коли доступ до архівних документів був розширений, з'явились більш ґрунтовні, начебто, дослідження. Серед них помітне місце займають праці Б. Дудикевича, В. Замлинського, Г. Кирилюка, І. Миронюка, , І. Тельмана та інших [6]. Але в них діяльність УГКЦ у досліджуваний період висвітлюється побіжно і упереджено. Так, М. Олексюк у статті "Олжа в церковнім хорі" стверджує, що в роки Великої Вітчизняної війни на тимчасово окупованих територіях СРСР "уніати нібито активно підтримували фашистів, брали участь в їх каральних акціях" [7, c.105]. Одразу ж складається таке враження, що колабораціонізм був виключно уніатським явищем. Чомусь знову автори прагнули довести, що греко-католицька церква була активним знаряддям німецьких окупантів в боротьбі проти Радянського Союзу, що саме Ватикан координував і фінансував цю роботу.

З настанням брєжнівської епохи нове керівництво припинило критику наслідків культу особи і злочинів Сталіна, відновило практику політичних репресій, зокрема щодо інакодумців і правозахисників. На зміну часткової лібералізації культурно-національного життя, зростання інтересу до української історії партійно-державне керівництво вдалося до тотальної русифікації України, накидання на українську історіографію нових ідеологічних парадигм під прикриттям інтернаціоналізації суспільних відносин. На зміну хрущовській "відлизі" прийшли "заморозки" брєжнівщини, утвердження авторитаризму, посилення партійного диктату. Не обминали увагою і історію УГКЦ. Серед цих досліджень найбільшого аналізу потребують роботи В. Добричевої "У тіні святого Юра" і "Дорогою ганьби і зради" [8], незважаючи на те що ці книги написані на основі документів греко-католицької консисторії, митрополичого ординаріату та особистого архіву А. Шептицького, більшість яких не була опублікована. В цих книгах знову ж надміру галанівських характеристик митрополита Андрея і Церкви, й далі спостерігається заідеологізована інтерпретація фактів.

Такої ж оцінки заслуговують праці полковника КДБ К. Галльського, більше відомого читачеві як Клим Дмитрук [9]. Обравши лише чорно-коричневу палітру, автор не помітив жодного позитивного моменту в діяльності УГКЦ, "нагородивши" її духовенство такими ярликами як "фарисеї", "оунівські яничари", "бандити" і тому подібне. Спираючись на деякі зарубіжні публікації, окремі архівні матеріали та свідчення "очевидців", К. Дмитрук намагається довести, що керівництво УГКЦ, будучи духовним наставником ОУН, тісно співпрацювало з нацистським окупаційним режимом. Таке твердження відповідало тодішній ідеологічній установці - українські націоналісти та німецькі окупанти однаково ворожі для українського народу сили у період радянсько-німецької війни.

Саме з цього часу в Україні з'явився ряд кандидатських дисертацій, що стосувалися даної проблеми в тій чи іншій мірі. "Церковному націоналізму", наприклад, присвячено кандидатську дисертацію Л. Маянської "Критика ідейних основ союзу українського буржуазного націоналізму і уніатської Церкви" [10]. Головною метою авторки було довести, що саме греко-католицькі церкви і монастирі були місцем нелегальних зібрань українських націоналістів та німецької агентури, а священики і монахи були джерелами розповсюдження різних антирадянських випадах, що саме віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР викликав піднесення в греко-католицькій церкві та активізував антирадянську націоналістичну діяльність духовенства. Така ж тенденція спостерігається і в інших працях про німецьку політику і УГКЦ. Зокрема в дисертації "Антинародна діяльність уніатської церкви напередодні і в роки Великої Вітчизняної війни" [11], Д. Меньковецький приписує греко-католицькій церкві ще один злочин - колабораціонізм, зраду батьківщині, співробітництво з фашистськими загарбниками. Автор прагне довести, що греко-католицька церква разом з націоналістичними організаціями була спів організатором формування добровольчої дивізії СС - "Галичина". Заради об'єктивності потрібно зазначити, що автор використав значний архівний і статистичний матеріал. Наприклад, він дав співвідношення кількості капеланів у СС - "Галичина" до їх кількості у вермахті. Однак тенденційний підхід є переважаючим у цій роботі.

Тенденційними були й роботи інших радянських дослідників греко-католицької церкви в Україні. Упередженість виявлялась уже в самих назвах публікацій. Книга "Я звинувачую" [12], яка написана колишнім членом Надзвичайної Державної комісії з розслідування злочинів гітлерівців В. Бєляєвим, не залишає сумнівів щодо її ідеологічного спрямування. Це було характерно і для інших праць [13], хоча за оцінкою тогочасних офіційних історіографів ці книги "переконливо викривали злочинні дії буржуазних націоналістів і греко-католицької церкви під час війни" [14].Однак на сторінках цих праць домінували примітивізація та спрощений підхід до вивчення досить складної проблеми - історії церкви в Україні під час німецької окупації. Постійне акцентування на одному й тому ж злочинному аспекті теми не створювало підстав для зіткнення думок і не стимулювало проведення наукових дискусій чи появи нових підходів при дослідженні окремих питань проблеми. Все це призвело до значного відставання радянської історіографії від творчих досягнень з даної теми зарубіжній історіографії.

Loading...

 
 

Цікаве