WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Церковно-релігійні наслідки Берестейської унії в Речі Посполитій - Реферат

Церковно-релігійні наслідки Берестейської унії в Речі Посполитій - Реферат

Реферат на тему:

Церковно-релігійні наслідки Берестейської унії в Речі Посполитій

Унія не внесла спокою і не поєднала церков. Навпаки, крім двох - Православної і Римо-Католицької - з'явилася штучно створена третя, Уніатська. Менші чисельно прихильники унії при всебічній підтримці Риму та уряду Речі Посполитої, користуючись вседозволеністю, зміцнювали та утверджували свій життєвий простір в буквальному сенсі, на крові і кістках православних українців - мечем і вогнем.

Найпершою жертвою "Берестейського святого з'єднання" став головуючий на православному соборі в Бересті екзарх Никифор, протосинкел Константинопольського Патріарха. Зразу після Берестейського собору він за наказом короля був безпідставно звинувачений як "турецький шпигун". Після суду на Варшавському сеймі в 1597 році під головуванням самого короля Никифор спростував всі висунені проти нього звинувачення. Не домігшись осуду Никифора на формально законній підставі, король звелів його затримати під приводом продовження розслідування справи. Никифор був вкинутий до в'язниці в Марієнбурґзькій фортеці, де і помер в 1599 році від уморіння голодом [2, 7].

Зразу після Берестейського собору уніатські ієрархи, кожен в своїй єпархії, почали енергійно силоміць насаджувати унію. За повної підтримки польської влади та королівського війська вони не зупинялись ні перед яким насильством - як по відношенню до духівництва, яке не приймало унію, так і до вірних. В буквальному сенсі будь-якими методами вони намагалися примусити православних до зречення від своєї віри та загнати їх, "як телят у стайню", до Уніатської церкви. В православних відбирались храми, духівництво позбавлялось своїх парафій, народ силоміць, особливо по селам, заганяли на уніатські богослужіння. Монахів викидали з монастирів та заселяли їх уніатами. Церковні та монастирські маєтності переходили у власність до уніатів. Де народ чинив хоч найменший спротив унії, там застосовували каральні заходи - від різноманітних фізичних покарань та принижень до різних соціальних утисків, відкритого грабунку та, навіть, вбивств.

Найбільш ревними в цьому були уніатські ієрархи Іпатій Потій, який після смерті Михайла Рогози в 1599 році став Митрополитом, та Йосип Рутський. Вони знущалися з православного духівництва різними методами. Потій проганяв православних священиків з парафій, карав їх ув'язненням, брив їм бороди і голови. Любив під час богослужінь на чолі озброєного королівського війська вдиратися до православних храмів, хапати священиків, бити їх, обдирати престоли; забирав з собою чаші, хрести та інше богослужбове начиння. При цьому Потій дуже подобалося нахвалятися: "Ніякий суд в Польщі не посміє засудити мене!" [1, 184].

У своїх злочинах не відставав від нього Йосип Рутський, а особливо безчинствував "хижий вовк в монашій рясі" Йосафат Кунцевич, архієпископ Полоцький. Його витончена садистська жорстокість щодо православних обурювали навіть багатьох поляків.

Сам Лев Сапіга, ревний католик, не витримав цього і дванадцятого березня 1622 року написав Кунцевичу: "Мені ніколи і на думку не спадало, що Ви будете заганяти в унію такими жахливими методами. Безоглядним насиллям мучите Ви руський народ і штовхаєте його на бунт... Вам відомі нарікання простого народу, що йому ліпше було б бути в турецькій неволі, ніж терпіти такі страшні переслідування за віру і благочестя... Ви пишете, що Ви без докорів сумління топите православних і рубаєте їм голови... що треба православні храми віддати на безчестя... Ви закриваєте храми, щоб люди без покаяння і християнських обрядів помирали, як нехристи... Замість радості ваша унія принесла нам одне лише горе, неспокій, бунти, так що ми хотіли би, щоб її вже зовсім не було"... [1, 303].

По всій своїй Полоцькій єпархії - в Могильові, в Орші він наводив жах на православних. Нормальною неодноразовою практикою для Йосафата Кунцевича була видача розпоряджень викопувати тіла православних померлих і кидали їх собакам .

Двадцять другого травня 1620 року в Троїцькому монастирі поблизу Полоцька місцеве населення зібралося, щоб помолитися, але на нього очікувала велика трагедія: уніати разом з солдатами оточили всіх, зігнали в храм, який потім підпалили. А в цей самий час на сусідньому пагорбі під крики тих, зачинених у храмі, які гинули в полум'ї, Йосафат Кунцевич звершував подячний молебень, "що стало ворогів святої унії менше" [1, 216].

У неділю дванадцятого листопада 1623 року Кунцевич з загоном війська прибув до Вітебська і розгромив намети, в котрих православні звершували богослужіння, тому що всі храми в місті були закриті. Виведений з терпіння народ, навіть не зважаючи на військо, накинувся на Кунцевича і камінням та палками забив його до смерті. Його тіло запхали в мішок і кинули в річку Двину. Польський уряд за смерть Йосафата відповів звірячими репресіями: близько сотні православних міщан Вітебська було мучено, а потім убито, а саме місто позбавлено Магдебурзького права.

Становище Православної церкви в Речі Посполитій після проголошення Берестейської унії, яка поставлена була державною владою на місце вікового в українськім народі Православ'я, можна прирівняти до становища церкви в перші три століття християнства в Римській імперії. Православна церква в Речі Посполитій знаходилася поза законом. Вона втратила всі свої "старожитні" права "грецької релігії", які перейшли до уніатів.

Література:

  1. Митрополит Іларіон (проф. Іван Огієнко). Нариси з історії Української православної церкви: в 2 т. (т. 1). За ред. прот. С. Ярмуся. - 2-ге вид., поправлене й доп. Вінніпег: Консисторія УГП Церкви в Канаді, 1982 р. - 366 с.;

  2. Соколів А. Польща і Берестейська унія. Вінніпег: Екклезія. - 1960 - 16 с.

Loading...

 
 

Цікаве