WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Викладання “Основ християнської етики” в 11 класі. Уроки з 1 по 17—й. - Реферат

Викладання “Основ християнської етики” в 11 класі. Уроки з 1 по 17—й. - Реферат

Реферат на тему:

Викладання "Основ християнської етики" в 11 класі. Уроки з 1 по 17—й.

В цьому розділі буде подано власну спробу методичного посібника для викладача етики. Отже, вперед.

Урок 1. Вступний.

Коротка характеристика християнської етики, як предмету і як способу поведінки та формування християнського світогляду. Ознайомлення з основними засадами та основами предмету, які будуть вестись протягом навчального року.

Урок 2. Християнський світогляд і мораль. Нагірна Проповідь – суть християнства, моралі за Христом.

Дуже часто в етичних вченнях етичні норми розглядаються в нормативно-юридичному аспекті – як певні зобов'язуючі взірці й моделі людської та міжлюдської поведінки. Є різні підходи до питання про виникнення цих норм – або вони виникли в суспільстві і еволюційно набули теперішнього вигляду (марксизм), або постійно переживаються людиною як закон (обов'язок) у совісті. Христос пропонує морально-релігійний підхід до етичних норм – як даних Богом у любові, що на них людина відповідає позитивним вільним рішенням. При такому підході етична норма перестає бути чимось зовнішньо нав'язаним, а діє як реалізація свободи людини, як її внутрішнє переконання. Цим християнська етика принципово відрізняється від інших типів етик.

Нагірна Проповідь Ісуса – це донесення Божих Заповідей до людей.

  1. Перші слова Христа наголошують, яка нагорода чекає на тих людей, що увірували у Господа і будуть дотримуватись Божих Заповідей.

  2. Ісус дає людям текст молитви "Отче наш" до Свого Отця і вчить, як правильно треба молитись.

  3. На конкретних прикладах пояснює людям заповіді, які стосуються взаємовідносин між людьми. Особливо застерігає від страшних гріхів: вбивство і братня ненависть.

  4. Вчить любити братів і сестер своїх, а також ближніх своїх, та ворогів.

  5. Ісус застерігає від такого гріха, як клятва.

  6. Звертається до людей з тим, щоб вони не прагнули до сліпого збагачення, а головним чином дбали про багатство душі.

Отже в Нагірній Проповіді Ісуса Христа, як і в промові Господа Мойсею, закладено основи християнської моралі, яких має дотримуватись кожний віруючий християнин.

Урок 3. Що таке щастя (в розумінні Блаженств і кожної людини).

Те, що Бог в Ісусі відкриває відкриває її щастя, засвідчує що здобути щастя людина може лише з Богом і через Бога, Котрий є Повнотою. Сам пошук людиною щастя спричинений її особистою неповнотою. Божий пропонований варіант, висловлений у блаженствах, різко відрізняється від наших щоденних уявлень про щастя. Уявляючи кожен по-своєму власне щастя, ми забуваємо, що наші уявлення, як і все людське, неповні. Навіть, більше, перебування в полоні власних уявлень робить нас нездатними до щастя реального, пропонованого кожному з нас Божим Провидінням. Уявне (уявлюване) щастя ніколи не буде повністю реальним. Ми часто в ім'я наших уявлень жертвуємо реальністю, котру не сприймаємо через її невідповідність нашим уявленням. Ми розчаровуємось, сприймаємо щастя як долю – "кому судилось, кому ні". Блаженства Нагірної Проповіді – це виклик нашим стереотипам щастя. Реальне наше щастя залежить від того, чи спроможемось зробити крок від фантомів до реальності, пропонованої Ісусом.

Урок 4. Христос у слові "Блаженні" звертається до

свобідної волі людини.

"Блаженний", "блаженство" відповідає нашому "щасливий", "щастя". Христос розпочинає свою Нагірну Проповідь з розмови про щастя людини, про те як його "мати" і "стримати" (спасти). Принципове в самій настанові Христа – розуміння, що щастя переживається через вільне прагнення – через вибір людини. Бог тут трактує людину як вільну, і тим – богоподібну. Тому в Його словах немає зовсім категоричності. Блаженства – не заповіді. Щастя не можна передати, доручити, його можна пережити на рівні особи. Тому Христос лише говорить про те, які люди можуть бути щасливі, він відкриває певні шляхи до щастя. Але своє рішення людина зробить сама.

Урок 5. Відкритість як риса щастя (Блаженні вбогі духом).

Згідно з Христом, шлях нашого щастя полягає не в примноженні його зовнішніх атрибутів – кількості матеріальних благ, блиску слави і нагород, а в досягненні певного внутрішнього стану, що його Христос означує євангельським зворотом "вбогі духом". В контексті Євангелія даний вираз значить внутрішнє відчуття неповноти наявного стану речей і готовність до постійного його поліпшення. Протилежністю до цього стану і, тим самим, нещастям людини є "багатство" – почуття самостійності і самозадоволення. Це почуття припиняє розвиток людини, накладаючи їй через самолюбування і самозакоханість межу. Йдеться, про обмежену, примітизовану людину. В цьому її "неблаженство", нещастя. В історичному плані "вбогість духу" є підставою прогресу і творчості, а самозадоволення – застою і занепаду. Ситі, споживацькі цивілізації не є щасливі і приречені на зникнення, вони більше не творять свого майбутнього.

Урок 6. Лагідність (Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю).

Виразність цього блаженства полягає в застосуванні Христом ілюзій до Біблії. Людина, що перебувала в щасті, перебувала в "раю". Це чудовий вираз внутрішньої гармонії людини. Зробивши зло, вона втратила "рай". Але Бог обіцяє повернення до нього в майбутньому. Звідси – ідея "Обіцяної землі". До неї потім подорожують Авраам, Мойсей з ізраїльським море. Для лагідних обіцяне щастя стає реальним, вони його "успадковують" від Бога. Тобто лагідний перебуває в гармонії, що її не можна "успадкувати", войовничий, затятий. Навіть більше, лагідний спроможний зберегти людяність, людське ставлення до людей, що його оточують. Він не залишає своєї "землі" спокою, зустрічаючись зі злобними, що втратили спокій. Тому оточення не в стані позбавити людину щастя. Не маючи лагідності, реагуючи злом на зло, ненавистю на ненависть ми нещасливі. По-християнськи кажучи, ми ще не навчились реагувати як людина лагідна. Ми ще не навчились свого щастя. Тому, так прагнучи тої стабільної "Обіцяної землі", ми, подібно до Мойсея, не можемо ввійти в неї, через брак нашої лагідності. Всі конфлікти і війни через той брак. Тому ми й нещасливі.

Урок 7. Співчуття (Блаженні плачучі).

Ісус не говорить про плач як про емоцію. Його слова слід помістити в контекст любові Бога і ближнього. Наші причини до плачу – кривда і несправедливість, завдана нам. У конфлікті з іншими наш пріоритет – ми самі. Будучи скривдженими, ми закриваємось в егоїстичному переживанні, плачемо від злості, образи чи безпорадності. Христос пропонує зовсім інший підхід – пріоритетність проблем інших людей, народу, людства. Ми боїмося такого підходу, його боїться наш егоїзм як нещастя. Тому з часом ми байдужіємо за принципом "моя хата скраю". Байдужість приходить на місце вимерлому почуттю. І тим самим приходить на людину нещастя самітності і почуття непотрібності. Для "плачучих", тобто співчуваючих "утіха" (щастя) починається в створенні нової атмосфери міжлюдських відносин – гуманізованому житті.

Урок 8. Правдивість (Блаженні голодні і спрагнені правди).

Ми не схильні до вірності правді завжди і всюди. Вважаємо такий спосіб життя неможливим лише для окремих героїв, до числа яких себе не зараховуємо. Зустрічаючи таких людей, ми схильні сприймати їх як щось анормальне чи мрійницьке. А іноді трактуємо їх неблажливо чи скептично. Приклад Христа, розп'ятого за "свідчення правді", не раз лякає нас, бо вимагає жертви. Ми схильні до правд, компромісів, не задумуючись про їх межі. Часто розрахунок ставимо над совістю. Так усе прораховуючи, навіть не підозрюємо, що програмуємо наше власне нещастя. Христос говорить про голод і спрагу – не тільки організму, але людської особистості. Лише правда може цілісно наситити і ощасливити людину. Устремління людини до правди, реалізовані тільки частково, принижують, отупляють, вміщують її в фантастичний світ несправжнього існування. Усвідомлення людиною цього є її щастя – "не одним хлібом живе людина".

Урок 9. Милосердя (Блаженні милосердні).

Це блаженство вчить нас ставитись із зрозумілістю до слабкостей і недоліків, що також невід'ємні від нашої реальності. Наша стереотипна реакція – осуд, зловтіха, відчуження. Виходимо з нашого уявлення про людську досконалість і тому не вибачаємо іншим і собі невідповідності цьому уявленню. Жорстокість і нещадність – це кара і нещастя людей. Ненароджені, хворі і каліки, старі – люди, що несуть на собі особливо наочну слабкість і неміч, є першими жертвами жорстокості. Милосердя вчить вибачати, зрозуміти, увійти в ситуацію. Воно дає кожній людині ще один шанс, нікого не викреслює ніколи з-поміж людей. Воно дозволяє кожному бути собою, в його звертаннях прохання домінує над вимогою. Тільки милосердне суспільство по-справжньому сильне; коли воно карає, то зберігає повагу до гідності покараного і тому дає йому шанс виправитись, не даючи підстав озлобитись.

Урок 10. Чистота серця (Блаженні чисті серцем,

бо вони Бога споглядатимуть).

"Серце" згідно з Біблією є центром людської особи, місцем, у якому людина може відчувати і пережити Бога. Зло, вчинене людиною, внесло блуд і невпорядкованість, стихійність у життя та дії людини. В людини з'явилось несправжнє, або егоїстичне "я", котре проявляється через егоцентризм, амбіції і пристрасті. Через дізнане спотворення людина у своєму нещасті перестала реально бачити Бога, світ, інших людей і саму себе, але бачить у всьому своє відображення. Відображення не є реальністю. Тому через гріх людина віддаляється від реальності, потрапляючи в полон суб'єктивних відображень. Очищення серця Євангеліє часто порівнює з прозрінням людини. Полягає воно в здатності зауважити Бога. Відкриття людиною свого буття в цьому Божому його аспекті, "прозріння" людини створюють в ній постійний осередок щастя, її "серце". Очищене від гріховного спотворення серце – це інтуїція, якою можемо проникати через поверхню явищ і подій до їх суті, що нею є Боже Провидіння.

Loading...

 
 

Цікаве