WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Взаємозв'язок релігійності та етнопсихологічних характеристик українців - Реферат

Взаємозв'язок релігійності та етнопсихологічних характеристик українців - Реферат

Реферат на тему:

Взаємозв'язок релігійності та етнопсихологічних характеристик українців

Релігійність - категорія, що окреслює усю палітру характеристик засвоєння індивідом та групою релігійних ідей, цінностей та норм, що в свою чергу детермінують поведінку віруючих. Сама категорія "релігійність" є багатогранною і включає цілу низку складових, визначаючи ставлення віруючого до навколишнього світу, окреслюючи характер та ступінь засвоєння релігійних ідей та норм, а також їхній вплив на поведінку індивіда і спільноти. Зміст релігійності визначається багатьма критеріями, серед яких ключове місце посідають етнопсихологічні особливості. На сьогодні очевидним є те, що глибинна сутність релігійності українського народу зумовлена передовсім його національним характером, ментальністю.

Взаємозв'язок та взаємозалежність релігійності та етнопсихологічних характеристик українського народу досліджувалися у цілій низці розвідок. Причому в більшості розробок прослідковуються переважно два виміри цієї проблеми: по-перше, рівень національно-етнічної детермінованості релігійного фактора у житті українців; по-друге, взаємовплив релігійного та етнопсихологічного показників. Серед найбільш відомих розробок, що вказували на тісний зв'язок релігійного і національного начала українців варто відзначити працю М.Костомарова "Дві руські народності". Характеризуючи специфіку релігійності українців, історик писав: "Український народ - глибоко релігійний народ. Чи так чи інакше склалися обставини його життя, чи таке чи інше було його виховання, він берегтиме в собі релігійні основи доти, доки існуватиме сума головних ознак, що становлять його народність".1

Нерозривний зв'язок релігійного та національного начал українського народу послідовно відстоював професор Іван Огієнко, висунувши гасло: "Служити Богові - служити Україні" і навпаки "Служити Україні - служити Богові".2 Цей постулат підтверджує нерозривність процесів національного і духовно-релігійного відродження, про що свідчить історія нашого народу.

Окреслена проблема є набагато ширшою і потребує окремого дослідження. Метою даної публікації є спроба детальніше зупинитися на другому вимірі взаємозалежності релігійного та національно-етнічного начал українців , а саме - етнопсихологічній детермінованості української релігійності. Етнонаціональна специфіка релігійності українців визначається М.Костомаровим у праці "Дві руські народності" так: "В українців міцне почуття божої всеприсутності, душевна скруха, внутрішня розмова з Богом, тайне думання про божу волю над собою".3 Інший дослідник, етнограф І.Мірчук відзначає перевагу в українців "почуття й панівну роль любові, що творять перехід до основного елементу українського світогляду - глибокої релігійності".4 Інакше підходив до проблеми української релігійності М.Шлемкевич. Учений розглядав це питання у класичному трикутнику релігія-світогляд-мистецтво. На його думку "дух сучасного українця формували дві сили - світогляд і мистецтво". Дослідник писав: "для свідомості народу завсіди велике значення має жива релігійність, і заспокоєння, що вона дає". Специфіку релігійних пошуків українця М.Шлемкевич характеризував категорією "релігійна туга", що спонукає до зближення з Богом. "В тій неокресленій тузі людини, що прагне вийти поза себе, поза своє тогочасне існування, корені релігійності. Кінець цієї мандрівки і спокій вона (людина) називає Богом".5

Прослідковуючи історіографію проблеми етнопсихологічної детермінованості української релігійності, є всі підстави констатувати наявність багатої історичної, філософської та культурологічної спадщини у цій сфері. Найперше слід вказати на філософське осмислення зазначеної проблеми П.Юркевичем ("Серце и его значение вь духовной жизни человека по учению слова Божия") та Сковородою ("Начальная дверь ко христіанскому добронравію"). Серед дослідників цієї тематики чільне місце посідають: І.Левицький ("Світогляд українського народу"), О.Онацький ("Українська емоційність"), Я.Ярема ("Українська духовість у її культурно-духових виявах"), О.Кульчицький ("Риси характерології українського народу"), Н.Григоріїв ("Українська національна вдача"), В.Янів ("Релігійність українця з етнопсихологічного погляду"), І.Рибчин ("Геопсихічні реакції і вдача українців"). У сучасних дослідників цікаві розробки з проблеми етнопсихології українців та української релігійності знаходимо у А.Колодного та Л.Филипович ("Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан"), Т.Длінної ("Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності"), М.Гринича ("Два виміри національного характеру") та ін.

Найбільш систематизовано етнопсихологічні детермінанти релігійності українців подані у працях О.Кульчицького,6 В.Яніва,7 А.Колодного та Л.Филипович,8 Т.Длінної.9 Спираючись на наробки зазначених авторів, ми спробуємо представити умовну схему залежності етнопсихологічних рис українського народу і відповідних характеристик української релігійності.

Етнопсихологічні детермінанти деяких характеристик української релігійності

Геополітична межовість, що формувала у людей відчуття незахищеності Пошуки відношення до трансценденції, якою була християнська віра; змістом життя стає не життя, не турбота про нього, а ідеал, що перевищує земні межі.

Переважання серед ландшафтів степу, що розвивало відчуття нескінченності та всеосяжності. Відчуття наявності певного абсолюту, тобто своєрідний християнський пантеїзм, одухотворення всього оточуючого.

Комплекс меншовартості, скривдження та як наслідок – підсвідома настанова до релятивної агресіїПошуки заступництва у вищих позаземних чинників, що створювало сприятливий грунт для християнського вчення про Спасителя, страждання на землі і рай у потойбічному; трактування церкви, як інституції, що виражає національні інтереси.

Селянськість української нації та зумовлений цим консерватизм. Глибоке вкорінення релігійності, її колоритна обрядовість, трактування релігії як системи невід'ємних чинників життя, відведення їй домінуючого становища серед усіх своїх святощів.

Інтровертність (заглибленість у себе) української нації. Містицизм релігійної сфери, негативізм, культ духа, ілюзіонізм та ідеалізація життя, а відтак перенесення релігії у сферу індивідуальної, внутрішньої побожності; зорієнтованість обрядовості на дім, сім'ю.

Емоційність українців, переважання чуттєвого начала над розумовим і вольовим. Бог – це внутрішній закон, відповідно до якого треба жити. Українець довіряє себе і свою волю Богові, а тому з покорою приймає всі страждання.

Домінування жінки в сім'ї, в господарській і побутовій сферах; жіночність української нації. Культ Богородиці, ідеалізація подружнього життя обожествлення сім'ї, звеличування жінки матері – ключові риси української релігійної обрядовості.

Кордоцентричність українців; мотиваційну і рушійну роль відіграють не розумово-раціональні сили, почуття людського серця. Основа релігійної свідомості українців лежить у серці людини. Релігія не є щось стороннє для людської природи. Тому українська релігійність є простою і не потребує створення богословських систем

Крім зазначених рис, характеризуючи етнопсихологічні особливості українців дослідники вказують також на два різних типи поведінки: з одного боку - приниженість, втеча від дійсності в позаекзистенційний світ, з іншого - привітність і поетичність, а також - почуття власної гідності, свободолюбство, войовничість, що пояснюється відгомоном впливів на духовний світ народу його козацької вдачі. Саме цим А.Колодний та Л.Филипович пояснюють той факт, що "разом з глибоко вкоріненою релігійністю, українській вдачі властиві активні прояви іррелігійності, релігійного інакомислія, скептицизму та індиферентності".10

Використана література

[1] Костомаров Н. Две русские народности. - К., 1991. - С.58.

[2] Там само. - С.59.

[3] Іларіон, Митрополит. Мої проповіді. - Вінніпег, 1973. - С.81.

[4] Мірчук І. Світогляд українського народу. - Прага, 1942. - С.18.

[5] Шлемкевич М. Загублена українська людина. - К., 1992. - С.99-110.

[6] Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Основи філософії і філософських наук. - Мюнхен-Львів, 1995.

[7] Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Нариси до історії української етнопсихології. - Мюнхен, 1993.

[8] Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996.

[9] Длінна Т. Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності // Українське релігієзнавство. - 1996. - №3.

[10] Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996. - С.15-16.

Loading...

 
 

Цікаве