WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) - Пошукова робота

Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) - Пошукова робота

Прикладом поєднання реформацiйно-протестантської свiтоглядної традицiї з нацiонально-мовною слiд вважати також коментарi невiдомого волинського вiльнодумця першої третини XVII ст. , залишенi на полях Острозької Бiблiї (вiд 1581 року). Примiрник було придбано у 1902 р. для Волинського древньосховища61. Коментарi стосуються полiтичних, побутових та, найбiльше, богословських питань, мають полемiчне спрямування. Основний критичний пафос марґiналiй адресовано католицькiй церквi, iєрархiї, папi. У своєму розумiннi церкви автор наближується до протестантського, заперечуючи клiр як посередника мiж Богом і людиною. "Його ченцi тiльки аскети, його священики i владики — вчителi та керiвники церковної громади, якщо гiднi цього своїми знаннями i моральнiстю, але не люди, надiленi особливою духовною владою i наданим у таїнствi священства благодiйним даром"62.

Автор коментарiв виступає як вiдвертий iконоборець, противник церковних обрядiв, зовнiшнього благочестя, вшанування святих, мощiв. Чимало спiльного у нього з поглядами релiгiйних рацiоналiстiв, зокрема, у засудженнi практики поклонiння хресту, заперечення натiльних хрестикiв. При цьому авторська мотивацiя нагадує богомiльську: "Кажетъ каждому свой крестъ [имъти], а не его носити, то есть сам свое терпеніе, то есть укоризну, бесчестя, раны и смерть за имя Христово и за правду его, а не деревянный або сръбръный". У питаннi спасiння автор коментарiв також схиляється до протестантського вчення :"Присмотритеся, христiане милыи, ...въ единого бога... върти, ...не потребуючи жадных посредников, кромъ единого милого сына его господа нашего Іисуса Христа"63.

На думку О.Фотинського, авторство марґiналiй безумовно належить українцеві, який виховувався у православному середовищi. Дослiдник припускає, що це був ченець, який потрапив пiд вплив антитринiтарної пропаґанди, однак не до кiнця порвав з православною вiрою. Автор коментарiв намагається наповнити віру "новою релiгiйною думкою", максимально наблизивши її до божественної iстини. Свою спробу волинський вiльнодумець здiйснює не чужими звичайнiй людинi латинською та церковно-слов'янською, а "народною малоросiйською мовою"64. Цим автор коментарiв, по сутi, утверджує рiдну мову як засiб богословського мислення i свiтоглядної полемiки.

Значне поширення в Українi реформацiйно-протестантської лiтератури засвiдчують також "Нягiвськi повчання на Євангелiя", написанi невiдомим автором у другiй половині ХVI ст. на Закарпаттi. Ориґiнал твору вiдомий зi списку 1757-1759 рокiв, знайденого у Няговi Мараморошської округи (неподалiк Мукачева), що його переписав ченець православного монастиря св.Миколая Михайло Горбенський. В iсторiографiї пiдкреслюється, передусiм, релiгiйно-рацiоналiстична i просвiтницька позицiя автора "Повчань", його заклик до поширення освiти та її демократизацiї. I хоча питання конфесiйного кредо автора залишається дискусiйним, пам'ятку однозначно вiдносять до реформацiйного руху у Закарпатськiй Українi. Л.Дежьо, наприклад, обґрунтовує це радикальною для тогочасного православ'я позицiєю автора щодо впровадження народної мови у церковний побут i культурний процес. "Автор дотримується прагнення до народної мови так послiдовно, що переводить нею i бiблiйнi цитати, проти чого протестують i тi, хто приймає народну мову як мову проповiдi, наприклад... Iван Вишенський"65.

Дiйсно, автор "Нягiвських повчань на Євангелiя" вiдкрито не виступає проти церкви i православного вчення. Вiн нiбито дотримується багатьох традицiйних поглядiв. Однак у тлумаченнi бiблiйних текстiв, баченнi змiсту церковного i позацерковного життя висловлює думки, якi суперечать офiцiйнiй християнськiй моралi. При пильному аналiзi тексту "Повчань" відчутні протестантськi симпатiї автора. Так, вiн не заперечує iєрархiю i, хоча гостро критикує її, неабияку увагу придiляє розглядовi обов'язкiв iстинного пастиря. Вони полягають передусiм у моральному вихованні, духовному наставництві, учительстві, це автор ставить вище за обряди, церковну службу. Не заперечує він i посту, однак розумiє його не як утримання вiд їжi, а як духовно-етичну категорію — утримання вiд грiха, служiння ближньому, творення милосердя. Поняття духовного посту, висунуте ще Авґустином i мислителями Вiдродження, посiло чiльне мiсце у протестантськiй фiлософiї.

Не заперечує автор й iнститут церкви, однак не визнає особливої святостi храму: "Не у тоту церковъ увыйшовъ Христосъ, што руками учинена, али у самое небо, што бы ся явивъ передъ Богомъ дъля насъ"66. Причому, в багатьох мiсцях "Повчань" церкву, за протестантською стилiстикою, названо "збором" ("зъбуръ"). А.Петров висловлює сумнiви щодо православної приналежностi автора "Повчань": "Автор... своє однодумство з протестантами засвiдчує замовчуваннями: нiде вiн не посилається на голос або вчення церкви, нi на авторитет вселенських соборiв, нi на авторитет святих отцiв i вчителiв церкви. Навпаки, у багатьох мiсцях вiн повторює i цiлком чiтко, що "правдива вiра", iстинне вчення Христа пiзнається тiльки "Словом Божим, святим Євангелiєм"67.

На багатьох сторiнках твору зустрiчаємо типово протестантське розумiння сотерiологiї. Наприклад: "Айно, ци знаешъ, што есть то въра? Въра то естъ у надежи отца небеснаго, чомъ намъ простить усъ гръхи нашъ дъля смерте сына своего... коли видиме и познаеме гръхы нашъ... розумъйте, ажъ дъля нихъ есме сынове гнъвные и не маеме нъгде помучника и надежъ, нъ на земли, нъ на небесъхъ...чомъ ся спасеме въровъ правовъ, якъ святый Павелъ бъзенътуесть, ко Римлян... Аврамъ спась ся въровъ правовъ, такъ же и другый святыи усъ изъ въровъ, якъ есть написано... "Праведный въровъ живъ будеть"... Али што въра правая, то есть дар Божiй, може имати лишь тотъ, кому дано"68. Подiбна думка повторюється на сторінках 5б, 6а, 29, 48б, 155, 157а, 188а, 189б, 190, 196б, 197, 198а, 209, 210, 211а, 218б та iн. Цiкаво, що справжнiй змiст цих мiркувань одразу зрозумiли православнi читачi. У деяких мiсцях рукопису залишено примiтки, датованi ХVIII ст., у яких висловлюється незгода з автором, майбутнiх читачів закликають до твердостi у православнiй вiрi : "Въруйме все такъ, якъ церковь святая върить и учить"(С. 65б); "А кто въру православно-кафолическу не хоче прiяти и не креститъся, за iздохлыми геретиками... дають за ихъ душу проклятую,... же би не ити... и книгъ еретицкихъ не читати... и божници ихъ сокоти ся,... не прiобщаймя ся еретикумъ, бо они сутъ врагы Божiи, што бы насъ не завели у муку въчную"(Сс. 165б,166,167б)69.

Гуманiстичний характер пам'ятки пiдтверджує зазначене вже звернення до рiдної мови. Причому, автор не просто шанує народну мову, а вважає її головним засобом оволодiння змiстом Євангелiй. У "Повчаннях" ця теза висловлена чи не найпереконливiше. Автор наголошує на необхiдностi розумiння Божого Слова саме звичайними вiруючими, "по розумънiю и некнiжныхъ мірянъ". Адже "проповъдавъ слово Божее Святое евангелiе на языкъ, которымъ мовлятъ люде... уcъмъ народомъ, что бы чинили молитву и прузьбу за усякое дъло... однымъ...языкомъ у одно дати славу Божу"70. Цей виразний реформацiйний мотив, до речi, пiдмiтив i ченець Горбенський, котрий зневажливо називає мову "Повчань" "понеже дуже спростою".

Перу українських авторiв належить низка руськомовних творiв, якi також можна впевнено вiднести до реформацiйно-протестантського руху ХVI-XVII ст. Це уже згадуванi учительні Євангелiя, збiрки проповiдей i повчань, якi дiйшли до нас здебiльшого у виглядi анонiмних рукописів ("Вiдкриття" подiбних збiрок ще продовжує сучасна наука). I хоча у їхньому корпусi переважають православнi списки (більшість церковно-слов'янською мовою), протестанти, як уже зазначалося, активно зверталися до цього лiтературно-полемiчного жанру.

У сучаснiй iсторiографiї ґрунтовно описано, зокрема, руськомовний рукописний збiрник тлумачно-повчальних слiв на Євангелiя та Апостольськi читання, що знайшов у ХIХ ст. бiблiофiл Ю.Яворський. М.Дмитрiєв вiдносить пам'ятку до 60-х рокiв ХVI ст. Її створення пов'язує з активiзацiєю у цей перiод реформацiйного руху та з полемiкою, котра велась тодi в українсько-бiлоруських i польських землях. Мова збiрника свiдчить, що автор походив iз Захiдної України, а сам твiр адресовано православному населенню Великого князiвства Литовського i Польщi. Безпосереднiм об'єктом реформацiйної критики автора була православна церква. Серед священикiв, котрих він згадує, — патрiархи та iгумени, римська ж iєрархiя залишається поза авторською увагою. До істинного, живого Бога закликає повернутися "неверных греков и Руси". У тлумаченнi Євангелiя вiд Iвана автор пише: "А та евангелия святая Иоанна святого бывает читана нинейшего часу и дня во всех церквах грецких и рускых а слушне тот порядок имает быти захованъ в зборех христианских"71. При ретельному спiвставленнi рукопису збiрки з протестантськими творами ("Постиллою" М.Рея, "Катехизисом" С.Будного), вченням "пожидовлених" i феодосiан М.Дмитрiєв робить висновок про ориґiнальнiсть української пам'ятки, її спорiдненiсть з iдеями релiгiйних рацiоналiстiв та про "досить широке розповсюдження цих iдей серед розбудженого реформацiєю населення Речi Посполитої"72.

Loading...

 
 

Цікаве