WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) - Пошукова робота

Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) - Пошукова робота

Найвiдомішою социнiанською школою вважається Ракiвська. Заснована у 1602 р., вона мала вищий ступiнь. Рiвень навчання був таким високим (протягом 36 рокiв тут працювало 18 ректорiв), що це дало пiдстави називати школу академiєю, "Сарматськими Афiнами". Кiлькiсть учнiв у Раковi сягала у деякi роки тисячі осiб. Значний вiдсоток становили українцi й вихiдцi з України. У школi навчались дiти Чапличiв-Шпановських, Немиричiв, Любенецьких, Войнаровських, Гойських, Арцiшевських, Суходольських та iн. За традицiєю, перше мiсце тут посiдали гуманiтарнi дисциплiни. Латинську мову вчили за пiдручником вченого Матурiна Кордьєра i книгами Яна Амоса Коменського, польську — за граматикою Петра Статорiуса-Стоїнського. Головну увагу придiляли не стiльки її граматичним тонкощам, скiльки практичному вживанню, читанню, письму, живiй мовi27, вмiнню користуватися нею у буденному i суспiльному буттi. Загалом, вся програма Ракiвської школи була спрямована не на схоластичне оволодiння учнів певною сумою знань, а на виховання майбутнiх дiячiв громадського, передусiм, полiтичного життя (тому, до речi, неабияке місце у навчальній програмі відводили правничим наукам), носiїв передових захiдноєвропейських культурних традицiй.

Це, в свою чергу, вимагало широкої обiзнаностi учнiв з фiлософією та етикою. Вивчення цих предметiв було зумовлене особливостями самого социнiанства, яке переносило центр теологiчних проблем у фiлософсько-етичну площину, розвивало людинознавчу проблематику, висувало актуальнi соцiальнi питання. Тому цiлком закономiрна поява у навчальному процесi Ракiвської школи етичного курсу Яна Крелля "Першооснови етики", побудованого на Арiстотелевiй "Нiкомаховiй етицi", що наприкінці XVI ст. стала популярною у навчальних закладах Європи i розглядалася як засiб позбавлення цiєї науки опiки церкви28. Крелль, будуючи курс на домiнацiї свiтських моральних принципiв, запропонував гуманiстичне розумiння етики, надаючи їй практичнiшого, суспiльного значення, далекого вiд середньовiчної моральної аскези.

На таку ж широту претендувало у Ракiвськiй школi й викладання правових дисциплiн, які тiсно пов'язували з практикою полiтичного життя і знанням вiтчизняної iсторiї. Учням пропонували найпередовiші на той час твори ранньобуржуазних теоретикiв держави i права Гуґо Ґроцiя, Юста Лiпсiя, Жана Бодена, Нiкколо Макiавеллi.

I ще одна суттєва деталь — у Ракiвськiй школi запровадили, так би мовити, уроки трудового виховання. Кожен учень, незалежно вiд стану i родинних зв'язкiв, мусив оволодіти конкретним ремеслом, залучитись до фiзичної працi.

Пiсля нагального закриття Ракiвської школи у 1638 р. (через протидiю католицької церкви i на основi судового вироку), социнiани переносять шкiльну дiяльнiсть в Україну, насамперед на Волинь. Тут ще 1614 року у мiстечку Киселинi дiяв социнiанський навчальний заклад, до якого з Ракова переїхали основнi викладацькi сили: Матвiй Твердохлiб, Якуб Риневич-Гужановський (вiдомий пiд прізвищем Трембiцький), Лука Рупньовський. Ректором школи в Киселинi, що, як писав Станiслав Любенецький, "постала з руїн Ракiвської школи"29, був волинський шляхтич Євстахiй Кисiль, вiдомий письменник-полемiст. Цю посаду обiймали також Петро Стегман, Теодор Симонiс, Людвiг Ґолайзен, Ян Козмiус30. Киселинська школа намагалася продовжувати гуманiстичнi традицiї Ракiвської. Сюди приймали учнiв, незалежно вiд їхнього походження, адже, читаємо у трибунальському рiшеннi 1644 року про закриття школи, вона "млодзь розного стану... наукою блудною" заражала 31.

Вiдома також социнiанська школа у Берiзку, де пiд ректоруванням Луки Рупньовського було вiдкрито фiлософське вiддiлення Ракiвської академiї. Добру славу на початку XVII cт. заслужила школа у Гощi, власностi київського каштеляна Гаврила Гойського. Вчителями у нiй були Теофiл Молiтор, Данило Дуроссiус, Войтех Коперiус i доктор медицини Соломон Палюдiус. Школа проiснувала до 1639 р. Цiкава деталь: вiдомий у Росiї старець Варлаам у творi "Извътъ", описуючи юнацькi роки майбутнього московського царя Лжедмитрiя I (Григорiя Отрепьєва), згадує, що той навчався у Гощi. Сьогоднi цей факт остаточно доведено. Сам Варлаам i ченець Мiсаїл Повадiн у 1602 р. приїхали з Отрепьєвим, який видавав себе за Дмитра — сина Iвана Грозного, у Києво-Печерську лавру, а згодом — до Острога, де самозванець "набував книжної мудростi". Однак тут вiн потрапив пiд вплив социнiанської пропаґанди i невдовзi "съехалъ в Гощею в городъ къ пану Госкому (Гойському.— В.Л.), да в Гощъ иноческое платiе съ себя скинулъ и учинился миряниномъ и учалъ в Гощъ учитися въ школъ по-латински, и по-польски, и лютеранской грамотъ..."32. Навчаючись тут, Лжедмитрiй заручився пiдтримкою социнiанських патронiв, i деякi з них взяли безпосередню участь в iсторичнiй авантюрi (відомій як Велика смута), поїхавши у 1606 р. разом з Отрепьєвим до Москви33. У цьому "арiанському посольствi" знаходимо українцiв з Волинi — Миколу i Стефана Росткiв34.

Випадок з Лжедмитрiєм привертає увагу, зокрема, практикою переходiв учнiв з одного навчального закладу в iнший, котра була типовою на теренах України зазначеного перiоду. При цьому чуже конфесiйне спрямування того чи iншого закладу не вважалося суттєвою перешкодою, коли йшлося про здобуття кращої освiти. Так, у Вiленськiй єзуїтськiй академiї у 1578 р. навчалося близько 700 учнiв, з них — третина протестантiв35. До социнiанської школи у Гощу вiддає свого сина службовий шляхтич князiв Острозьких Микола Зоря36. Протестантських педагогiв запрошують до православних шкiл. Досить вiдомий факт 1634 року, коли у цьому звинувачують префекта Києво-Могилянського колеґiуму Сильвестра Косова. В социнiанських школах працювали письменники i вченi, якi не належали до протестантського визнання. Наприклад, видатний польський поет Себастіан Кльонович, який був зв'язаний з освiтнiм колом социнiан у Люблiнi, викладав у Левартiвськiй школi.

Взагалi у социнiанських школах навчались шляхтичi й мiщани з багатьох сусiднiх земель. Слава про них сягала навiть європейських країн. Серед учнiв шкiл були нiмцi, поляки, чехи, угорцi, iталiйцi, волохи, французи, голландцi. Адже, як зазначав О.Левицький, нiхто не зробив так багато для освiти у XVI i XVII cт., як саме социнiани, "в жодному вiросповiданнi не було стiльки вчених сеньйорiв або пасторiв i таких взiрцевих учителiв"37.

Популярнiстю користувалась також социнiанська школа у Хмельнику (на Подiллi), що іі заснували наприкiнцi XVI ст. брати Микола та Самуель Олесницькі. Її пiдтримували патрони Микола Малецький i Симон Хребтович (родич Юрiя Немирича). Першим ректором став Християн Франкен, автор вiдомих полемiчних творiв. Пiсля його емiґрацiї цю посаду обiйняв Войцех Калiш, протестантський дiяч i лiтератор-полемiст, який згодом переїхав у Левартiв. Пiсля Калiша у Хмельнику працювали Самуель Вольф, Станiслав Петрiцiй та вчений, автор социнiанського катехизису, складеного для потреб єдиновiрцiв на Подiллi, Ежи Шоман38.

Щодо елементарних шкiл польських братiв в Українi, то їх мережа тут була особливо великою: до початку XVII cт. найбiльшi з них iснували у Венгровi, Берестi, Бучавi, Белжицях, Семятичах, Сiдрi, а до середини XVII cт. — у Смiглах, Бiлій, Сандичах, Бабинi, Ямні, Суражi, Костровi, Черняховi, Ушомирах (зрештою, майже в усiх маєтках Немиричiв) та ін.

Отже, шкiльна освiта протестантських осередкiв ґрунтувалася на передовiй захiдноєвропейськiй науцi. Водночас вони прагнули використати нацiональнi традицiї народів польсько-литовської держави. I не лише у шкiльнiй, а в усiй культурно-освiтнiй практицi.

Протестанти наприкiнцi XVI ст. розгорнули активну видавничу дiяльнiсть. Друкували найрiзноманiтнiшу лiтературу (навiть католицьку i православну), яку розповсюджували у багатьох мiстах Речi Посполитої та сусiднiх державах. Найбiльшi протестантськi друкарнi iснували у Вiльні (тут налiчувалося вiсiм кальвiнiстських друкарень), Пiнчувi (де замовлення кальвiнiстiв виконував широкознаний друкар Данило з Ленчиць), Берестi (сюди Микола Радзивiлл Чорний запросив кракiвського друкаря Бернарда Воєвудку), Несвiжi (заснована трьома братами Кавечинськими), Лоську (тут працював Iван Карцан з Величок), Кейданах, Раковi, Сейнах, Слуцьку, Лешні, Любечi, Заславлi, Лозках, Ошмянах, Барановi, Шамотулах. Крiм друкарень при школах i зборах було чимало орендованих або приватних протестантських друкарень. Їх продукцiя неодмiнно потрапляла на українськi землi. "В початках друкарства... Україна та Бiлорусь зв'язанi державною приналежнiстю... й тiсними культурними взаєминами, особливо спiльнiстю тодiшньої книжної мови українсько-бiлоруської.., тому натурально провадили й книжний друк спiльними силами — однаково на територiї України й Бiлорусi"39. Вiдомо, що першi українськi книги друкували на бiлоруськiй територiї (наприклад, Учительне Євангелiє у Заблудовi). Бiлоруський кальвiнiст Андрiй Римша у 1581 роцi в Острозькiй друкарнi випустив свою невеличку "Хронологiю которого ся мъсяца што за старых въков дъло короткое описание". Загалом, за пiдрахунками I.Буковського, у 70-90-х роках XVI ст. протестантських друкарень у польсько-литовськiй державi iснувало набагато бiльше, нiж католицьких (лише кальвiнiстських налiчувалось 57). I хоча, скажiмо, социнiанських друкарень було значно менше, вони могли позмагатися з кальвiнiстськими за кiлькiстю своїх видань. Так, у Ракiвськiй друкарнi (заснована 1574 року; тут працювали вiдомi у Малопольщi та Українi друкарi Олексiй Родецький та Себастьян Стернацький) впродовж 1602-1638 рокiв побачило свiт 240 видань40. Зусиллями социнiан опублiковано православнi полемiчнi твори, зокрема, "Апокрисиc" Христофора Фiлалета (Кракiв, 1597-1598) та "Ектезис" (там же, 1597, пiдготовлений в Острозькій академiї).

Loading...

 
 

Цікаве