WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм - Пошукова робота

Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм - Пошукова робота

Погляди ранніх штундистів в Україні видаються строкатими й хаотичними. Однак, аналізуючи їх, спостерігаємо традиційну схему, за якою, із незначними відхиленнями, будується вчення всіх масових релігійних рухів. З одного боку, штундисти оголошували свою віру як нову. З іншого — подавали як відновлення старої істини, яку знали попередні покоління і яку від сучасних віруючих приховала церква. Саме у такий спосіб мотивуються протестантські вимоги очищення істинного християнства, повернення до його першоджерела, арґументується зміст апокрифу Івана Смери, або Живої книги духоборів.

Вчення українських штундистів виступало, передусім, не розгорнутою теологічною системою, а (з урахуванням їх освітнього рівня і духовних потреб) як етичне переосмислення загальнохристиянських ідей. На думку багатьох нововірів, Бог — не караючий і грізний суддя, а милостивий покровитель усіх Своїх дітей. Бог є любов, а Його діти ті, хто пізнав цю любов і відродився. Кожен, кому відкрилася істина, став святим і спасенним, прикладом для інших віруючих — грішників, "занурених у темряву". Шлях до істини вказує Біблія, і кожен, хто самостійно опанує її зміст, зможе знайти шлях до Бога. Головне свідчення духовного переродження людини — земне життя. Вона повинна відмовитись від усього, що не сприймає Бог — ледарства і формальної, показної віри, розпусти і злослів'я, пияцтва і крадіжок, неповаги до інших людей і марного витрачання часу. Своє життя спасенний присвячує сумлінній праці та освіті, допомозі ближньому і піклуванню про здоров'я.

Ідеї штундизму, на відміну від пізньопротестантських, просякнуті виразними соціальними мотивами, що формулювалися у радикально-дуалістичному дусі: весь світ поділявся на сили зла і добра. Державна влада і православна церква уособлювали царство антихриста на землі. Сили добра штундисти уявляли в образі нужденних і гнаних, але чистих і праведних послідовників нової віри, котрих вважали народом Божим, обраним. Проголошували близький прихід Христа, а страждання земного життя, соціальні катаклізми, природні лиха, жорстокість влади оцінювали як незаперечні свідчення кінця світу, повалення царства сатани і швидкого встановлення справедливого суспільства. Палка есхатологічна проповідь знаходила найбільший відгук на ранньому етапі штундистського руху і в тих місцевостях, де відсоток злиденних людей був найвищий.

Взагалі, штундистські ідеї вирізнялися особливою простотою та безхитрістю, що робило їх популярними серед широких мас. Окрім цього, нововіри виходили з безперечного авторитету — Біблії, яку витлумачували не буквально, а алегорично. У багатьох сектантських громадах були переписані від руки збірники духовних пісень і віршів, народних переказів, творів українських поетів і письменників. У великій пошані серед штундистського братства були погляди Григорія Сковороди.

Штундисти відмовились від церкви і священиків, релігійної атрибутики і православного культу. Молитовні зібрання проводили у будинках єдиновірців. На зібраннях читали уривки з Біблії (це робив не тільки старший брат, а й віруючі — переважно письменні і добре обізнані з текстами Святого Письма), обговорювали їх стосовно буденних проблем повсякденного життя, співали духовні пісні, молилися. Молитви не мали чітко окресленої тематики, були імпровізованими. Право на тлумачення Біблії та ведення зборів мали тільки чоловіки. Однак жіночий осередок часто проводив окремі збори, де правили самі жінки. Взагалі, їх роль у штундистських громадах була поважною: жінка виконувала функції помічниці старшого брата, виховательки дітей, могла бути ініціатором певної релігійної акції. Братчики користувалися рівними правами, інституту пресвітерства взагалі не було. Кожен віруючий мав якесь доручення філантропічного характеру; особливий догляд надавали хворим, старим, самотнім, багатодітним, малоімущим. У багатьох громадах існувала євангельська каса, до якої кожен віруючий вносив частку грошей, продукти або одяг. Кількість свят у штундизмі була зведена до мінімуму — Різдво та Пасха; неділю, а в деяких громадах — суботу, хоч і вважали днем відпочинку, однак часто і цього дня віруючі не припиняли працювати. Розрив з церквою та здоровий спосіб життя звільнили штундистів від сплати податків на духовенство й алкогольні напої, що у другій половині ХIХ ст., за деякими даними, становили в Росії понад третину всіх селянських податків [34]. Завдяки працьовитості та поміркованості чимало сектантів стали заможними.

Деякі представники українського народницького та демократичного рухів (Леся Українка, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Павлик) вважали штундизм формою передбуржуазного господарювання, моделлю нового демократичного життя*. Певну симпатію виявляли до руху вчені Ор.Левицький, В.Ясевич-Бородаєвська, Т.Зіньківський, М.Грушевський (щоправда, у пізніх працях), оцінюючи його як ориґінальний вияв народної свідомості, покликаний споконвічними мріями про справедливість і земне щастя. Дехто бачив у ньому початок релігійного процесу, що зможе змінити, оновити духовну ситуацію у суспільстві. Насправді штундизм став тільки коротким епізодом релігійної історії України. Його дальший розвиток у черговий раз засвідчив утопічність ідеалів загального братерства та соціальної рівності, ілюзорність їх втілення у реальну дійсність.

З кінця 70-х та впродовж 80-х років штундистський рух потрапив під вплив баптизму. Пізній протестантизм несе з собою церковну структуру, усталену догматичну систему, культову кодифікацію, підпорядкованість окремих громад єдиній організації, з якими не здатна була конкурувати аморфна штундистська громада. І хоча окремі лідери руху протидіяли створенню протестантської організації, їй вдалося поглинути штундизм. Найсильніший спротив цьому процесові виявив Кондратій Мальований. З його іменем пов'язана, по суті, остання хвиля українського штундизму і водночас одне з найцікавіших раціоналістичних учень, що вийшли з народу.

Кондратій Мальований, колісник з містечка Таращи Київської губернії, у 1884 р. заявив про розрив з православною церквою, а через декілька років почав критикувати "формалізм та холодність баптизму". У 1891 р. він проголосив нове вчення — своєрідну переробку ідей духовного християнства, пієтизму, антитринітаризму та богомільського дуалізму. Передусім, він дійшов висновку, що весь зміст Нового Заповіту є тільки низкою притч, справжню істину яких може зрозуміти людина з Божественним розумом (раціоналістична традиція). Мальований вважав, що Ісус Христос — не Бог (аріанський елемент), однак і не звичайна людина, а певний символ, котрий вказує кожному на Божий план спасіння. Божий план здійсниться за життя нинішнього покоління, а втілить його сам Кондратій Мальований, в особі якого Господь послав людям рятівника світу (духоборча ідея). Такий сплав раціоналістичних і містичних елементів із запевненням нововіра про швидке здійснення очікуваного спасіння (протестантсько-пієтичний акцент) стало надзвичайно привабливим для багатьох сектантів, які "були зачаровані ілюзією, що охопила їх, і потягнулися в Таращу на поклін новоявленому спасителю" [36].

Черговий спалах антицерковних проповідей привернув увагу місцевої влади, і Мальованого заарештували. Перебуваючи у Казанській в'язниці, він за допомогою однодумців (сам "спаситель" був неписьменний — майже унікальний випадок у штундизмі) передавав в Україну "соборні послання". У центрі послань — протестантська ідея безпосереднього спілкування віруючого з Богом за допомогою Святого Духа, Який входить у людину, перебуває в ній і керує нею, поки вона чиста, безгрішна. Тут уже формулюються такі догмати як хрещення Святим Духом та отримання дарів Духа, що запозичив Мальований з новозавітних оповідань. Однак, на його думку, якщо людина стає на шлях гріха, Дух покидає її, позбавляючи зв'язку з Богом, прирікаючи на вічну загибель. Дух входить у серце людини, обраної самим Богом (елемент догмату про передвизначення). За релігійною термінологією нововіра, таким чином, проступає усвідомлене етичне вчення. В етичному контексті сприймає він і Біблію. Слово Боже — не законодавчий кодекс, якому треба сліпо підкорятися, а збірка моральних правил, поданих мовою алегорії та притчи. Це твердження автор ґрунтує на зіставленні змісту Старого і Нового Заповітів, без чого неможливе розкриття прихованих у Біблії символів. У етичному контексті тлумачить Мальований і Всевишнього — як символ добра і любові.

Щодо земного світу, то він поділяється на дві протилежні, ворогуючі сили. В образі Христа виступає правда і добро, в образі розбійника Варавви — зло. Життя людей сповнене зла і страждань тому, що Христа-правду земні царі поховали, а Варавву звільнили, і він панує над світом. Елементи соціального радикалізму, однак, не виступають в ученні Мальованого за межі умовивідного дуалізму, а є своєрідною адаптацією Авґустино-Лютерового вчення про закон і благодать. На думку штундиста, будь-які земні закони Бог створив тільки для нерозумних, щоб хоч якось утримати їх від зла. Однак Богові не потрібні храми, обряди, а лишень служіння Йому в дусі любові та істини. Коли ж людина пізнає їх і відвернеться від гріха, відродиться у нову особу, вона сама вийде з-під влади закону, стане носієм Божественної благодаті.

Loading...

 
 

Цікаве