WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм - Пошукова робота

Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм - Пошукова робота

Так званий малоросійський, а, по суті, український (адже це слово взагалі було вилучене з тодішньої офіційної лексики) штундизм теж значною мірою спричинений пізнім реформаційним потоком. "Ця назва (штундизм — В.Л.) нічого не пояснює у тому складному багатоманітному і суперечливому сектантському русі, який поширився після реформи 1861 р. ... Щодо найрозповсюдженішого південноросійського штундизму, то він близький за походженням не релігійним рухам німецьких колоністів, а духоборству і молоканству" [9]. І хоча Клібанов не обґрунтовує тезу, вона заслуговує на окрему увагу.

Наш побіжний погляд на духовне християнство (історія якого в Україні також надзвичайно цікава, однак виходить за межі цього курсу лекцій) стосуватиметься, насамперед, змісту його ідейної системи. В її визначальних принципах, по суті, закладені основні уявлення та логіка розвитку українського штундизму.

Поява духовного християнства в Україні зумовлена, передусім, переслідуванням старообрядців і сектантів, яких зазнавали вони у різних кутках тодішньої імперії. У південних, причорноморських землях, що у 1702-1737 роках офіційно вважали місцем висилки інакомислячих та бунтівників [10], віруючі-втікачі знаходили не тільки порятунок, а й сприятливі умови для життя і релігійної практики. Перша громада духовних християн виникла в середині ХVIII ст. у с.Нікольському Катеринославської губернії після проповіді Сілуана Колесникова, який захопився релігійним раціоналізмом, витворенням ідеалу активного буття і побудови земного Царства Божого. Серед його прихильників було чимало селян-однодвірців, формально закріпачених та орієнтованих на самоініціативу й підприємництво. У 60-70 роках ХIХ ст. духовне християнство розпадається на дві основні течії — духоборство і молоканство, а згодом — на дрібніші відгалуження. Тільки у Новоросійській губернії в середині ХIХ ст. духовних християн і старообрядців налічувалося близько 36 тис. осіб [11].

Як і будь-який релігійний рух на початковому етапі еволюції, духовне християнство сповідувало соціальний радикалізм і прагнуло будувати життя на ідеалах загального братерства. Ідеальну форму земного існування воно вбачало у комунах. Найвідоміша духоборська комуна виникла на початку ХIХ ст. на Молочних Водах. Вона (а потім й інші релігійні комуни) досить швидко занепала, повторюючи долю гуртка Феодосія Косого, Раківської комуни, гуттерських братств. Духовне християнство виявляло чимало спільного з багатьма раціоналістичними рухами, що стали релігійною формою протесту проти феодального ладу і феодальної церкви. Натомість з формуванням капіталістичних відносин цей протест втрачає сенс, і після реформи 1861 р. духовне християнство змушене поступитися новим — пізньопротестантським течіям. Щодо штундизму, то він якраз виникає у перехідний до- і післяреформенний період як своєрідний синтез духовного християнства та пієтичного протестантизму. У цьому причина його багатоманітності й суперечливості, а також неоднозначних, часто протилежних оцінок з боку релігійних і світських дослідників.

У центрі вчення духоборів (тобто — "борців за Дух") знаходилася концепція людини як "храму Божого". За нею, людина може стати святою, такою, що міститиме у собі Бога. Її внутрішній світ — Божественний, тому самоцінний; її розум освячений неземною мудрістю, тому здатний до пізнання вищої істини. Цим стверджувався гуманістичний ідеал людини, поданий, як і в ранньоєретичних течіях, у релігійній оболонці. Логічним висновком концепції стала відмова від церковного інституту. Людина-храм, тобто духовна людина, не потребує жодного тілесного храму і всього, зв'язаного з ним, — атрибутики, обрядовості, зовнішніх авторитетів. Навіть Біблія, яка хоч і є Словом Божим, також вимагає не буквального, так би мовити, зовнішнього прочитання, а духовного, спрямованого насамперед на розкриття прихованого у ній змісту. Пізнати невидимі іншим людям істини Біблії може тільки "духовний розум" (одна з провідних ідей Феодосія Косого), який надається людині у безпосередньому спілкуванні з Всевишнім. У цьому виявилося наближення духовного християнства до протестантської традиції самостійного тлумачення Біблії, проникнення в її нові істини, прагнення контакту з Богом без будь-якої зовнішньої допомоги.

І все-таки перехід на протестантські принципи відбувся у духовному християнстві не одразу. Його рання — духоборча — течія ще містить православні рудименти: насамперед, у визнанні додаткових (водночас з Біблією) джерел Божественної мудрості. Щоправда, у православ'ї носієм її може бути тільки клір, у духоборстві, як і в антицерковних рухах XVI-XVII ст., — будь-який віруючий. Адже він цілком спроможний досягти вищого, Божественного розуму, отже, самостійно творити істину. У процесі самотворчості багатьох віруючих, здебільшого неписьменних, однак добре обізнаних з народною спадщиною, створювалася Жива книга — своєрідна збірка псалмів, ориґінально перетлумачених євангельських сюжетів, переказів, віршів, казок тощо, яка поширювалась у духоборчому середовищі усно, постійно доповнюючись новими оповіданнями. Єдиного загальноприйнятого символу віри духоборство не створило [12].

Ідейний зв'язок духовного християнства з релігійним раціоналізмом полягав також у перетлумаченні духоборами Трійці. Вони відмовляли Святому Духові у Божественній іпостасі, а самого Бога розуміли пантеїстично — як активну, всестворюючу стихію, котра проникає в людину, роблячи її духовною, святою. У спадок від попередніх сектантських рухів духобори отримали і культ харизматичного лідера*. Вважаючи себе носіями Божественного духа, вони не відкидали можливості появи у своєму середовищі живого Христа, якому (наприклад, Перфілові Катасонову) поклонялись і до якого прислухалися, як до Бога.

Обравши шлях релігійного раціоналізму, духоборство залишилось глибоко зв'язаним з православним сектантством, містично-аскетичним духом христовірства. Тому і сам раціоналізм у ньому поєднується з глибоким містицизмом (єднання з Богом, самозаглиблення у "духовний розум"), логічна ідея — з надзвичайною емоційністю ("ходіння в дусі", розуміння культу як духовного свята). Ці елементи згодом виявилися і в українському штундизмі.

Як будь-який релігійний рух, духовне християнство багатоманітне. З початком ХIХ ст. головну роль у ньому виконувало молоканство (від Молочних Вод — району поширення), що поступово відмовилось від містичних ідей, виявило більший потяг до протестантизму. Молокани повернули абсолютний авторитет Біблії, припинивши у своєму середовищі самотворчість віруючих. Відмовились вони і від сектантського ентузіазму: ніякого живого Христа, а лише загальнообраний пресвітер, який є тлумачем Біблії та наставником єдиновірців. Якщо духоборчий культ складався переважно з колективного переказування Живої книги та біблійних сюжетів, співів, молитов, де всі присутні виконували однакову роль, то молокани відновлюють організацію протестантського типу, приймають обрядник — загальнообов'язковий письмовий виклад основних правил віри і життя. Отже, духовне християнство з середини ХIХ ст. все більше набуває вигляду оформленої релігійної структури, де фіксуються елементи церковної влади. Безумовно, цей процес відбувався поступово. І саме у такий спосіб на зламі ХVI-ХVII ст. еволюціонувало феодосіанство в антитринітаризм, останній — у социніанство, а в ХIХ ст. подібний шлях пройшов український штундизм. Відмовились молокани й від соціального радикалізму: неприйняття влади, військової служби, що призвело до переслідувань духоборів, їх переселень (на Кавказ, Дон, Поволжя, у Сибір) і, нарешті, вимушеної масової еміґрації у Канаду.

Головною причиною еволюції духовного християнства стали зміни у його соціальному складі, пов'язані, передусім, з поступовим розвитком капіталістичних відносин, зрушеннями, що відбулися в суспільстві після скасування кріпацтва. Духоборство було сільським рухом, однак складалося вже здебільшого не з кріпаків, позбавлених релігійної самотворчості, а з вільних — державних — селян, діяльніших і заможніших. З них вийшло згодом чимало сільських підприємців, а також тих, хто поступово вливається у міське населення, переходячи у торгівлю, ремісництво, сферу обслуговування. "Молоканство — і в цьому його головна відмінність від духоборства — виступило формою релігійної ідеології, що відповідала інтересам тих соціальних елементів, які прагнули стану самостійних товаровиробників, та головним чином тих, котрі, пройшовши цей етап, вже утверджувались як представники буржуазних форм господарювання. Звідси — "поміркованість" молокан, їхня тверезість не лише щодо п'янкої містики христовірів, а й щодо релігійно-соціальних утопій, якими захоплювались духобори" [13].

Цікавою для розуміння ідейних джерел українського штундистського руху є течія новоізраїльтян, або Нового Ізраїлю, близька до духоборства і також поширена у традиційних місцях православного сектантства — на південних та східних теренах України. Більшість громад діяла у Катеринославській, Харківській, Херсонській, Таврійській та Київській губерніях, на початку ХХ ст. — і в Чернігівській [14]. Прихильники течії вважали себе духовно обраним народом, або народом Ізраїлю (звідси — і назва), об'єднаного навколо вождя — живого Христа, посаду якого передавали у спадок. У своїй спільноті, як запевняли братчики, вони становили своєрідне Царство Боже на землі. У ставленні до Біблії відкидали буквалізм, підкреслюючи творчі можливості людини, її здатність на самостійне осягнення істини, власне переосмислення засад Святого Письма. Отже, вони наслідували феодосіан та антитринітаріїв, традицію відмови від усталених авторитетів. Продовженням творчості попередників-раціоналістів стало також вчення новоізраїльтян про Царство Боже, яке можна побудувати на землі для усіх людей. Його змальовували як суспільство цілковитої рівності й загального благоденства.

Loading...

 
 

Цікаве