WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква i духовне життя українського народу в ХІХ - ХХ столiттях - Реферат

Християнська церква i духовне життя українського народу в ХІХ - ХХ столiттях - Реферат

РЕФЕРАТ

по українській та зарубежній культурі

на тему: "Християнська церква i духовне життя

Українського народу в ХІХ - ХХ столiттях"

В рiзнi перiоди ХIХ - ХХ ст. украiнська культура зазнала великого впливу цiлого комплексу iдей, вироблених про гресивними дiячами як православноi, так i греко-католицькоi церков, якi сприяли формуванню своэрiдноi ii самобутньоi нацiональноi iдеологii украiнського народу зорiэнтованоi на визрiвання його нацiональноi самосвiдомостi. Так, в першiй половинi ХIХ ст. в умовах украiнського вiдроження в Галичинi серед нового унiатського духовенства, вихованого в кращих культурних традициях , з'являються такi освiченi й енергiйнi постатi, як випускники Львiвськоi духовноi греко-кятолицькоi семiнарii, дiячi прогресивного лiтературного угруповання <Руська трiйця> М. Шашкевич, I. Вагилезич, Я.Головацький, якi дбали не лише про iнтереси власноi церкви. а й про народнi, нацiональнi потреби, намагаючись сприяти пiднесенню народноi освiти, нацiональноi культури. Зразком такоi турботи за духовне вiдродження украiнського населення Галичини став iх вiдомий альманах <Русалка Днiстровая>, укладений з на родних пiсень, поезiй та наукових статей.

Особливий перiод культурно-просвiтницькоi дiяльностi Украiнськоi греко-католицькоi церкви пов'язаний з iм'ям митрополита А. Шептицького, який очолював ii протягом майже всiэi першоi половини ХХ ст. (1901 - 1944 рр.) . В цей час на захiдноукраiнських землях вiдчутними були, з одного боку, вплив римського католицизму, а з iншого - не менша загроза вiд польського уряду, який намагався полонiзувати украiнцiв через iх покатоличення. I в тому, що за таких умов украiиський народ зумiв вистояти i зберегти свою вiру, мову, культуру, велика роль належить греко-католицькiй церквi, яка стала в тi часи украiнською нацiональною церквою пiд проводом А. Шептицького. Сучаснi дослiдники iсторii греко-католицькоi церкви вiддають йому належне за великi заслуги у розвитку системи нацiональних украiнських шкiл, культурно-просвiтницьких установ (<Просвiта>, <Рiдна школа>) та молодiжних органiзацiй (<Пласт>), заснуваннi украiнського Нацiонального музею у Львовi (1905 р.). Для художникiв Л. Шептицький придбав слецiальне примiщення, де мiстилася художня школа 0. Новакiвського i майстернi М. Сосенка та О. Куриласа. В 1930 р. владика заснував Украiнський католицький Союз, що видавав тижневик <Мета> та лiтературно-науковий журнал <Дзвони>, заклав друкарню <Бiбльос>. У 1919 р. Л. Шептицький органiзував у духовнiй семiнарii факультет, який перетворив у 1927 - 1928 рр. на Богословську Греко-католицьку Академiю з фiлософським i теологiчним факультетами. У 1923 р. вiк заснував Богословське Наукове Товариство, а у 1939 р. - Украiнський Католицький Iнститут Церковного З'эднання iм. митропо лита В. Рутського.

Митрополит Л. Шептицький очолював греко-католицьку церкву у надзвичайно складний i вiдповiдальний перiод, коли посилився ii визвольний рух за своэ нацiональне й державне самовизначення. Вiн активно пiдтримував iдею украiнськоi державностi, брав участь у багатьох полiтичних акцiях. У 1918 р. як член Украiнськоi Нацiонзльноi Ради вiн виступив за створення Захiдно-Украiнськоi Народноi Республiки (ЗУНР). 30 червня 1941 р. вiтав у Львовi <акт вiдновлення украiнськоi державностi> i благословив <утворення уряду незалежноi, самостiйноi Украiни> на чолi з Ярославом Стецьком.

Революцiйнi подii 1917 р. викликали значнi змiни у церковному життi Украiни. Ще за часiв гетьманату робилися спроби започаткувати Украiнську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ). Так, 12 листопада 1918 р. була оголошена урядова декларацiя про необхiднiсть створення у незалежйiй Украiнськiй державi самостiйноi нацiональноi церкви. Пiсля падiння гетьманату Директорiя своiм декретом вiд 1 сiчня 1919 р. формально проголосила автокефалiю правсславноi церкви на Украiнi. Але органiзацiйне оформлення украiнськоi автокефалii вiдбулося лише 14 - 23 жовтня 1921 р. на Всеукраiнському православному церковному соборi у Киэвi, який висвятив протоiэрея Василя Липкiвського - одного з iнiцiаторiв руху за нацiональну церкву на першого эпископа УАПЦ та митрополита Киiвського i всiэi Украiни. Цим актом була фактично започаткована дiяльнiсть УАПЦ, яка стала помiтним явищем у духовному життi вiруючих Украiни в 20-х роках .

Однак негативне ставлення бiльшовицькоi влади до релiгii спричинило на початку 20-х рокiв руйнування церков, знищення творiв релiгiйного мистецтва, конфiскацiю церковного майна. Храми закривались або перетворювались в клуби, музеi, архiви, складськi примiщення. Проте й за таких важких умов украiнська iнтелiгенцiя й духовенетво намагалися зберегти нацiональну культурну спадщину. У червнi 1926 р. був прийнятий закон про захист iсторичних пам'яток i визначних мiсць, за яким деякi церковнi споруди та комплекси (наприклад, Киэво-Печерська лавра) перетворювались у державнi заповiдники.

Наприкiнцi 20-х рокiв почалися масовi репресii проти духовенства, дiячiв культури i науки, фахiвцiв, фактично проти всiэi украiнськоi iнтелiгенцii, яка була звинувачена в буржуазному нацiоналiзмi та контрреволюцiйнiй дiяльностi. В. Липкiвського усунули вiд проводу УАПЦ i згодом вислали на Соловки, де вiн помер. Його наступника М. Борецького замордували в Ярославськiй в'язницi. В 1930 р. УАПЦ припинила своэ iснування на Украiнi. 3 32-х украiнських эпископiв живим залишився лише Iван Огiэнко (1882 - 1972 рр.) - вiдомий вчений i церковний дiяч, який багато зробив для вiдродження украiнськоi культури, дослiджуючи ii багату iсторiю у своiх численних публiкацiях (<Украiнська культура>, <Украiнська церква> тощо). Але й вiн був змушений емiгрувати за кордон, де продовжив свою релiгiйно-церковну та культурно-просвiтницьку дiяльнiсть серед украiнськоi дiаспори.Ще одним злочинним полiтичним актом пiсля лiквiдацii украiнськоi православноi автокефалii, спрямованим проти свободи совiстi украiнського народу, було знищення сталiнськими каральними органами у 1946 р. Украiнськоi Греко-Католицькоi Церкви. Значна частина ii духовеиства на чолi з Й. Слiпим (1892 - 1984 рр.) була репресована, опинилася в таборах або в'язницях. Вiд того часу аж до кiнця 80-х рокiв УГКЦ на Захiднiй Украiнi перебувала у пiдпiллi (<катакомбна церква>). Основну сферу своэi дiяльностi вона перенесла у середовище украiнськоi емiграцii.

3 40-х рокiв офiцiйне церковне життя на Украiнi зосередилося виключно в парафiях Украiнського Екзархату Руськоi Православноi Церкви (РПЦ). У повоэннi роки украiнське духовенство особливо великих зусиль докладало для лiквiдацii страшних наслiдкiв фашистськоi окупацii на Украiнi. Зокрема, як вiдомо, був зруйнований церковно-архiтектурний ансамбль Киэво-Печерськоi лаври, на територii якоi гiтлерiвцi повнiстю знищили всесвiтньовiдомий Успенський собор. Доводилося поновлювати й упорядковувати храми й монастирi, яким було завдано всликоi шкоди.

Духовне слово вiруючим Украiни з Киэва доносив друкований церковний орган <Православний вiсник>, а украiнськiй дiаспорi - <Канадський православний вiсник>. Упродовж 60-х рокiв Екзарх Украiни, владика Iосаф був членом товариства культурних зв'язкiв з украiнцями за кордоном. Особливо посилилась культурно-просвiтницька дiяльнiсть украiнського духовенства в другiй половинi 80-х рокiв пiд час пiдготовки до вiдзначення 1000-лiття хрещення Киiвськоi Русi. В суспiльнiй думцi дедалi бiльшого поширення почали здобувати православно-богословськi оцiнки культурно-художнього життя минулого та його духовноi спадщини.

Loading...

 
 

Цікаве