WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія Стародавньої Індії - Реферат

Релігія Стародавньої Індії - Реферат

кафедр, не допустити укладання унії з Римом на місцевому соборі без відома патріархів та участі усієї Східної церкви, і домагатися, щоб православна церква користувалася правами, затвердженими коро-лівською присягою. На підставі цих наказів православний собор засудив проголошення митрополитом Рогозою та його однодумцями унії з Римом, відкинув унію та позбавив усіх духовного сану. Уніатський собор, виконуючи волю папи, 9 жовтня 1596 р. схвалив унію, піддав анафемі Львівського, Перемишльського єпископів та інших представників православної церкви, позбавивши їх сану. Король Польщі затвердив ухвали нечисленного уніатського Брестського собору, а супротивників унії оголосили злочинцями. Так утворилася Брестська унія, яку запроваджено насильницьким шляхом, під моральним і фізичним тиском зовнішніх сил. Польські феодали, напучувані єзуїтами, почали запроваджувати унію жорстокими, насильницькими методами. Розпочалося справжнє гоніння на православ'я. Уніатські єпископи скрізь виганяли православних священиків з приходів і ставили на їхні місця уніатів. Братства були оголошені кримінальними зборищами і піддавалися всіляким утискам. У православних забирали церкви, священиків кидали до в'язниць. Уніати заволоділи навіть київським Софійським собором. Спираючись на такий прикрий факт, сучасні віруючі Українсько-католицької церкви за кордоном обґрунтовують своє "право" на цей історичний пам'ятник Київської Русі, побудований Ярославом Мудрим ще за кілька століть до унії. На Софійський собор претендують і автокефалісти. Однак якщо сам Брестський собор 1596 р. було проведено як насильницьку й облудну акцію, то історичні наслідки цього були не тільки негативними. Унія з Римом опісля певного часу дала можливість за умов силоміць нав'язуваних латинізації та полонізації зберегти східний обряд. Це було надзвичайно важливо, адже обряд - це не просто форма віросповідання, а історично складена й освячена традицією органічна єдність віровчення і культури даного народу, це вияв і фактор його духовності. Унія викликала пробудження національної свідомості українців. Виникав внутрішній опір, приходило усвідомлення себе як носія ознак, що складають народ, націю, виникала потреба їх захисту. Унія стала засобом захисту української мови як найважливішої ознаки нації. Зауважимо, що Галичина від 1340 р. перебуває під чужомовним впливом, причому дуже активним. Однак саме тут найповніше збереглася і рідна мова, і національна самосвідомість. Відразу після унії 1596 р. духовенство відкрило так звані "уніатські школи" (пізніше парафіяльні, отців василіан), які діяли у Галичині до 1939 р. Такі школи стали осередками української духовності. Унія створила передумови для розвитку національної інтелігенції. Формальне зрівняння з католицьким духовенством відкривало для українського духовенства можливість здобувати середню й вищу освіту. Польські, римські, а пізніше австрійські та українські духовні заклади готували не лише священиків: з них виходила церковна і світська інтелігенція, яка започаткувала й успішно здійснювала українське на-ціональне відродження і державотворення. Унія, виникнувши як єдиний засіб порятунку нації, витворила українську національну церкву, бо тільки національне надає їй самобутності в католицькому і в православному світі, а тому здійснюване нею національне виховання віруючих є запорукою існування самої церк-ви, як продовжувача традицій київського християнства. Після першого поділу Польщі Галичина потрапила під владу Австрії. Завдяки політичному розрахунку цісаря, що полягав у прагненні ослабити польський вплив у Галичині та протиставити йому місцеве насе-лення і духовенство, були зменшені або й зовсім знищені привілеї полякам і тим самим створено умови, сприятливі для національного відродження. Весь тягар національного відродження впав на плечі греко-католицького духовенства, і воно виявилося на рівні вимог часу. Це визнали навіть ті, хто ліквідовував унію у 1946 р.: "В 19 ст. наша уніатська церква повільно скинула з себе польське духовне поневолення і саме вона відродила наш народ національно". Що ж ми знаємо про цю діяльність греко-католицької церкви та її ієрархів в цей період? В 1783 р. відкривається україномовна греко-католицька Львівська духовна семінарія, яка стає початком і центром національного відродження у Галичині. В 1784 р. відкривається Львівський університет ("все-училище"), у якому митрополит А. Ангелович (1808- 1814рр.) домігся відкриття студій для українців їхньою мовою - з богослів'я та філософії. В 1789 р. тут відкривається "Руський науковий інститут". В 1816 р. перемишльський священик І. Могильницький (1777-1831 рр.) засновує перше в Галичині культурно-освітнє товариство під назвою "Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду". Головним завданням товариства була праця над удосконаленням української мови, видання книжок рідною мовою, передусім шкільних підручників, книжичок для народного читання, організація народних шкіл, щоб підняти культурно-освітній рівень народу, який на той час перебував у жалюгідному стані. І. Могильницький склав першу в Галичині граматику нової української мови. Митрополит М. Левицький (1816-1858 рр.) ще у 1816 р. створив "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма і освіти і культури серед вірних на основах християнської релігії" із завданням видавати книжки "мовою простою, уживаною по селах". У 1821 і 1830 рр. М. Левицький видає меморіали "В обороні державного управлення і самостійності української мови". Ним утворюються ще дві україномовні організації - "Просвітнє товариство священиків" та "Інститут для образованія дяко-учителів". У 1821 р. ним видано пастирський лист кирилицею і українською мовою, через що поляки підняли такий скандал, що митрополитові зробили зауваження з Риму. Наведемо розпорядження ректора Львівської духовної семінарії того часу професора теології В. Левицького: "...питомцям займатися читанням рідної історії, збиранням словника цієї мови, випрацьовуванням проповідей у рідній мові та виголошуванням їх до народу, перекладами пожиточних економічних книжок або таких, які потрібні для ужитку парафіяльних шкіл". Не можна не згадати багатогранну, благодійну і просвітницьку діяльність Перемишльського єпископа 1. Снігурського (1784-1847рр.),сучасника і сподвижника І. Могильницького. Здобувши блискучу освіту (певний час був деканом Віденського університету), І. Снігурський упродовж всього життя займався просвітницькою діяльністю. На ту пору видавнича діяльність у Галичині настільки занепала, що абетки для народних шкіл вчителі та учні писали самі, від руки, а церковні книги завозили з Почаївського монастиря. Розуміючи нагальну потребу в організації видавничої діяльності, І. Снігурський 1829 р. на власні гроші викупив друкарню і добився дозволу на заснування української друкарні в Перемишлі, де негайно було налагоджено масовий випуск підручників для народних шкіл. 1. Снігурський матеріально підтримував і заохочував українських авторів, виплачуючи їм гонорари з власних коштів. Заходами І. Снігурського при Перемишльській консисторії створено музичну школу, що започаткувала хорову музику в Галичині. Єпископ 1. Снігурський відновив діяльність в Перемишлі братства св. Миколи, яке допомагало бідним студентам перемишлянської гімназії й займалося охороною пам'ятників старовини. І. Снігурський розгорнув надзвичайно широку благодійну роботу, в тому числі започаткував фонд допомоги вдовам і сиротам. Його заходами у Перемишлі 1845 р. відкрито духовну семінарію, ще одну - в Східній Галичині. Все своє майно І. Снігурський віддав у розпорядження
Loading...

 
 

Цікаве