WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійність, як риса Української національної ментальності. - Реферат

Релігійність, як риса Української національної ментальності. - Реферат

Міжнародний Соломонів університет РЕЛІГІЙНІСТЬ ЯК РИСА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІ-ОНАЛЬНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ Київ - 2002 Релігія завжди посідала значне місце в житті українського на-роду і на будь-яких етапах його розвитку була неодмінним складни-ком знищуваної національної свідомості. Релігійність риса психології особистості та соціальної спі-льноти безпосередньо пов'язана з їх характером. Згадаймо, що ха-рактер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцін-ки з позиції "добро зло", естетичні з точки зору "прекрасне огидне", емоційні "подобається не подобається", та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив. Християнська релігія є в самій своїй основі духовною. Людина біо-соціо-духовна істота. Хоча біологічні інстинкти та соціальні вимоги перебувають в ній у постійному протиборстві; вони разом сковують дух людини, її власне Я, совість процес внутрішнього визначення добра і зла. Гадаю, що саме в усій цій триєдиній скутос-ті коріння одвічного трагізму людського існування. Духовне в лю-дині це те, що дає їй змогу протистояти й біологічному, й соціа-льному. Християнська любов найвищий злет духовності, оскільки в ній людина цілком підноситься над трагізмом власного існування, радісно підпорядковуючи дух сили найвищій цінності життю в усіх його проявах для блага людини. Справжній християнин досягає в любові щастя душевної гар-монії. Для нього віра-любов джерело блаженства єднання з Ви-щим світом, в якому панують абсолютні Істина, Добро, Краса. Це блаженство підносить дух над усім об'єктивним, але сама вона сприймає свій суб'єктивний стан як об'єктивне вторгнення Вищого Духу в своє Я. Це дає наснагу в жахливих лабетах інстинктів та со-ціального тиску обирати совістю добро. Істинні християни не шука-ють виправдання своїх гріхів, що завжди є поступками інстинктам та тиску ззовні, хибною сентенцією: "На все воля Божа". Саме воля в людині. Бог, згідно з християнським ученням, дав їй свободу ви-бору добра чи зла. Цим християнство піднесло людину до Царства Духу, яке людина спроможна обрати й вистраждати в собі. Свобода морального вибору совістю найістотніша сутність людини. Зна-ходячи в собі совість, людина підноситься до щастя бути в істинній собі. Порив до духовної віри наростає в Україні. Людина безпорад-но зупинилася перед "досягненнями" свого зухвалого розуму, що покладався тільки на власну могутність і здатність створити за до-помоги ідеології та науки всезагальне блаженство. Люди з новою силою відчули трагізм своєї несвободи перед ними ж створеними згубними силами, які калічать людські душі й тіла, природу, що сти-мулює світовідчуття безпорадності й абсурдності людського існу-вання. Дедалі більше здатних мислити й переживати людей дохо-дять висновку, що основа порятунку України в тому, на чому міцно стоїть культура Заходу: в одухотворенні людської душі загально-людськими цінностями, стрижнем яких є любов в її християнському тлумаченні. Українська історія сповнена трагедій, головною причиною яких є межове геополітичне становище української землі "на грані двох світів". Таке становище породжує граничні ситуації життя перебуває перед постійною загрозою, є проблематичним. Тому лю-ди шукають підтримки й надії у Бога. Християнство було насильно насаджене народним масам Ки-ївської Руси князями та їх дружинами. Народ спочатку не приймав його. Вирішальною трагічною подією, яка зумовила масове звер-нення наших предків до християнства, була монголо-татарська на-вала. Неспроможні протистояти всім страшним лихам, що їх прине-сли завойовники, люди знаходили душевну підтримку, розраду, вті-ху й надію в християнських ідеях про те, що страждання є благом для людини, бо сприяють очищенню й врятуванню душі для вічного блаженство в потойбічному житті. Тобто християнство під час мон-голо-татарської навали стало для жителів Київської Руси єдиним засобом духовної підтримки, психотерапії, компенсуючи душевною втіхою земні страждання. Подальші історичні катастрофи, що приз-вели до остаточної втрати самостійності й позбавили нашу націю можливості нормального розвитку, з одного боку, з іншого ще бі-льше зміцнили цей психологічний потяг до християнства. Духовна, виховна, ідеологічна діяльність церкви не була мар-ною, хоча результати її виявилися нескоро засів церкви падав у ґрунт сприятливий, найбільш надійний, хоча й такий, що дає не стрімкі сходи, а повільне, проте суцільне проростання. Цей соціа-льний ґрунт селянство, яке складало головну масу українського народу. Для психіки селянина, пов'язаного з природою та землею, властива релігійність. Це спричиняється багатьма чинниками, се-ред яких головним є залежність успіху селянської праці від природ-них умов, коли можна сподіватися тільки на ласку Божу й просити підтримки тільки у Бога. Селяни найбільш гноблена і знедолена верства населення, і шукати захисту від несправедливості, неправ-ди їм здебільшого доводиться також тільки у Бога. Українське се-лянство зазнавало соціального гноблення, помноженого на націо-нальне. Нарешті, природа, серед якої живе селянин, своєю доціль-ністю, красою, таємничими порухами, грою незримих, незрозумілих для людини, часом грізних, жахаючих сил тощо переконливо гово-рить про Творця, тим більш переконливо, що мало не єдиним дже-релом інформації про навколишній світ для селянина була церква. Неспроможність українського селянства, всього поспільства самим дати собі раду бракувало сили, активності, волі, щоби здобути свободу й створити свою національну державу, призве-ла до того, що в українській національній психіці розвинулося підс-відоме й свідоме сподівання, що звільнення та справедливість прийдуть ззовні. Якась стороння сила нарешті утвердить "правду" й воздасть усім гнобителям. Не випадкові, у зв'язку з цим, така щи-ра довіра, беззастережний потяг до Москви в часи підписання Пе-реяславської угоди. Якщо спробувати висловитися образно, то мо-жна сказати, що в українському народі сформувалися самопочуття, самосвідомість знедоленої вдовиці, що чекає на сватання порядно-го ґазди, який, нарешті, захистить, нагодує й зігріє. Символ України червона калина прекрасна, але безталанна жінка... Об'єктивним свідченням про глибину й силу емоційності як ри-си української національної психіки є наші пісні, що викликають за-чарований подив у естетично чутливих людей всього світу. На сьо-годні відомо близько двадцяти тисяч українських пісень з мелодія-ми. А текстів сотні тисяч. У піснях наш народ вилив тугу за во-лею, за правдою, свійпорив до справедливості, добра, любові, по-казав свою життєрадісну, веселу, доброзичливу вдачу. Висока емоційність, поєднана з очікуванням "правди" в стані власної безпорадності, неспроможності активно діяти, виборюючи її, стимулює фантазію, посилену діяльність уяви. Згідно з відомою психологічною закономірністю, емоційна енергія загальмованих зо-внішніх дій мусить розрядитися у внутрішніх афектах фантазії. Це зумовило становлення такої риси української національної психо-логії, як інтровертизм. Інтровертивними називають народи, схильні до поглиблених духовно-моральних, екзистенціальних пошуків, екс-травертивними творців, зосереджених переважно на вдоскона-ленні матеріально-технічного виробництва, установ. Наприклад ти-повим інтровертивним народом є індуси, екстравертивним аме-риканці. У свою чергу, інтровертизм органічно пов'язується з індивіду-алізмом. Екстравертизм як національна експансія неможливий без "колективізму", себто підпорядкуванні одиниці загалу, беззастереж-ного послуху, відданості колективній думці тощо. В. Янів пише: "Ціл-ком зрозуміло, що спрямування уваги на власну особу з рівнознач-ним сильним чуттєвим забарвленням мусить вести до індивідуаліз-му, отже до риси світогляду, яка поруч із українською емоційністю викликає найменше сумнівів та знайшла найвиразніше висвітлення в українській науці і публіцистиці. Це й є, між іншим, фактор, що нас найбільше пов'язує з Європою і віддаляє від сходу, в тому числі і від Росії" . Очевидно, що всі три риси української ментальності емо-ційність, інтровертизм та індивідуалізм в їх взаємопоєднанні й поєднанні з національною ідеєю, стрижень якої становить очікуван-ня "правди", та з об'єктивними чинниками, які інтенсивно стимулю-ють релігійну віру, є вельми сприятливими саме для духовної релі-гійності. використана література: МОСКАЛЕЦЬ Віктор, Народ і Нація, "Релігійність як риса українсь-кого національного характеру" / Філософська і соціологічна думка, 1993, №1.
Loading...

 
 

Цікаве