WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць - Реферат

Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць - Реферат

РОБОТА до диференційованого заліку на тему: Релігійні вірування найдавніших мешканців Крилоської гори та її історичних околиць 2001 р. Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур. У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України. На думку вченого, історія поховального обряду це водночас - історія розвитку релігійних вірувань людства. "Згідно з повсякчасною вірою цілого людства та, з навчанням Христової церкви факт позагробового життя є незаперечний. Одні уявляють І собі його більш фізично, другі вірять, правильно, тільки в безсмертність душі, але всі разом вірять, що життя людини не кінчиться з її фізичною смертю на цім світі, бо матерія є незнищима, а дух безсмертний", - до такого висновку приходить дослідник. За найновішими археологічними даними, заселення праісторичних околиць Галича розпочалося в час пізнього палеоліту (38-11 тисяч років тому). Якраз на цей час у стародавніх мешканців Європи сформувалися виразні релігійні уявлення. Розкопуючи найдавніші поховання, археологи виявляють прямокутні гроби, вкопані в землю або видовбані у кам'яних породах. Дбайливе ставлення до покійників на світанку праісторичної доби свідчить про появу віри в давньої людини у позагробове життя. Небіжчиків складали як до сну, згинаючи відповідно руки і ноги, часом сильно скорчивши їх, або ж зв'язавши докупи. Частина вчених пояснює такий обряд бажанням мешканців старого континенту віддати покійників в лоно землі, подібно до позиції, у котрій людина приходить на світ з лона матері. Я. Пастернак вважав причиною скорчування і зв'язування померлих страх живих перед тим, аби мерці не ходили по світу і не турбували земне життя . Розкопки двох могил у Крилосі: "На Углерисках" (1939) і в лісі "Діброва" /1936/, проведені археологом, переконали його, що сучасники молодшої кам'яної доби вірили у воскресіння покійника в потойбічному світі, де він провадив матеріальне життя, подібне по земного. Для облегшення його долі "на тому світі", у гроби небіжчикам клали харчі в глиняних посудинах і крем'яні знаряддя птаці. Крім того, тіло покійників було вкрито червоною фарбою природного походження - вохрою. Зародження і розвій такого звичаю вчений пояснював тим, що вохра мала служити покійникам для татуювання в містичному житті на другому світі, вона символізувала очисний вогонь для легшого переходу духа покійника на "той світ". Сучасний дослідник О. Братко-Кутинський тлумачить велику кількість червоної вохри, якою в неоліті посипали небіжчиків, уявленнями наших предків про її втілення як земного вогню, тепла і домашнього вогнища померлого. Обряд пережив тисячоліття і зберігся в козацькому звичаю вкривати померлого червоною тканиною. У молодшій кам'яній добі - неоліті спостерігається велике багатство похоронних обрядів, обумовлених кращими природніми обставинами, вищим ступенем культурного розвитку і більшою матеріальною спроможністю людського суспільства. Тоді виникає звичай споруджувати МОГИЛЬНІ будівельні водити своє позагробове життя. Найпростішою формою могильної споруди була звичайна гробова яма, в якій скорченого покійника з харчами та поховальними дарами господарсько-побутового призначення присипали землею. Польський археолог Т. Сулімірський, розкопуючи у 1934-1936 роках могильник комарівської культури (ХУ-ХІ ст. до Н. X.), за 10 кілометрів на північ від сучасного Галича, в одній групі могил разом із "шнуровою" керамікою, крем'яним і камінним знаряддям, віднайшов бронзові прикраси і п'ять золотих ковтків. У кургані №6 знайдено бронзовий кинджал в дерев'яній оправі, бронзову шпильку і золотий перстень. В кургані №28 до поховального інвентаря входила золота підвіска, а в кургані залишки дубової шкатулки, у якій знаходилась бронзова шпилька, браслет та намисто із золотими підвісками. Страх перед "живим мерцем" заставляв одноплемінців насипати великі могили із землі та каміння, щоби унеможливити повернення покійників з другого світу. Поховання подекуди оточувалися загорожею з товстих дощок чи брусків. Кургани комарівської культури досягали від 0,5 до 2,0 метрів висоти, а їх діаметр становить 10-20 м. Цей звичай протривав впродовж кам'яної, бронзової та залізної доби аж до християнських часів і в його основі лежала віра в позагробове життя небіжчика, а також страх перед його поверненням. Палеолітичний звичай укладати тіло покійного до вічного сну у скор-ченому вигляді, що проіснував до бронзової епохи, знайшов продовження в обряді трупоспалення. Джерела нового поховального обряду, який зародився на Україні у племен трипільської культури (ІУ-ІІІ тис. до Н.Х.), слід шукати в подальшому розвитку тогочасних поглядів на позагробне життя. Вогонь, у якому спалювали небіжчика, мав очистити його дух, звільнити швидше від всього матеріального, земного та зробити гідним вищого, потойбічного життя. Релігійні уявлення трипільського населення, поселення яких віднайшли археологи в селах Комарів, Вікторів, Сокіл і Мединя Галицького району, мали досить складний характер. В них переплелися елементи анімізму, тотемізму, фетишизму і первісної магії. Центральною ідеєю первісної релігії землеробсько-скотарських племен був культ родючості і плодючості. Антропоморфні зображення Богині родючості, які дослідники віднайшли на поселенні трипільців, що знаходиться на лівому березі Гнилої Липи, між Галичем і Більшівцями, виражали в зрозумілий спосіб для його мешканців релігію найдавніших українських хліборобів. "Всі ці жіночі фігурки, - інтерпретував їх обрядово-релігійний си-мволізм Я. Пастернак, - мали глибоко культове значення і зображували, здогадно, праматір-родоначальницю у матріархальній родині, були виявом культу родючості у трипільських племен". З образом Богині Матері простежується зв'язок божественного сон-це-бика. Глиняні статуетки тварин, найчастіше биків, рідше коней, овець, свиней, собак та птахів мали культове призначення. Всі вони виражали загальну ідею плодючості в скотарстві, а сонячний бик був символом робочої сили в господарстві. В орнаментиці кераміки трипільської культури є численні елементи, які, попри художнє, несуть ще й певне символічно-релігійне навантаження. Безпепечно, що фігуральні мотиви у вигляді свійських тварин (і дуже рідко - жінок) на мальованому посуді мали якесь магічне значення. Спіральний орнамент, що обвивав довкола посудину, символізував у трипільській релігії образ вічного руху, а, можливо, і самого життя. Кераміка, виявлена в час розкопок поселення II тис. до Н. X. в селі Комарів, також засвідчила символічний характер її орнаментики. Смислові образи круга і хреста, поширені в стародавньому мистецтві всього світу, відображалирелігію давніх українських "сонцепоклонників" та ототожню-вали сонце і вогонь. Прикладом посудин із яскраво вираженими солярними знаками можуть служити кубки з Комарівського могильника, корпус яких багато орнаментований скісними рисочками, а на дні розміщені прямі хрести. Близькими до ідеї солярності є символи рослинності, проростання, засіяного поля, що виражають ранньоземлеробські культи релігії комарівців. Спіральні узори дістали в комарівській культурі дальшого розвитку, де на орнаментах посудин вони означають безперервність руху води і сонця. Важливим виявом віри в позагробове життя, окрім способу захоронення і форми
Loading...

 
 

Цікаве