WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Рух за незалежну руську митрополію і Українську православну церкву - Курсова робота

Рух за незалежну руську митрополію і Українську православну церкву - Курсова робота

1783 р. відкривається україномовна греко-като-лицька Львівська духовна семінарія, яка стає початком і центром національного відродження у Галичині. В 1784 р. відкривається Львівський університет ("все-училище"), у якому митрополит А. Ангелович (1808- 1814рр.) домігся відкриття студій для українців їхньою мовою - з богослів'я та філософії. В 1789 р. тут відкривається "Руський науковий інститут". В 1816 р. перемишльський священик І. Могиль-ницький (1777-1831 рр.) засновує перше в Галичині культурно-освітнє товариство під назвою "Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду". Головним завданням товариства була праця над удосконаленням української мови,видання книжок рідною мовою, передусім шкільних підручників, книжи-чок для народного читання, організація народних шкіл, щоб підняти культурно-освітній рівень народу, який на той час перебував у жалюгідному стані. І. Могильницький склав першу в Галичині граматику нової української мови. Митрополит М. Левицький (1816-1858 рр.) ще у 1816 р. створив "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма і освіти і культури серед вірних на основах християнської релігії" із завданням видавати книжки "мовою простою, уживаною по селах". У 1821 і 1830 рр. М. Левицький видає меморіали "В обороні державного управлення і самостійності української мови". Ним утворюються ще дві україномовні організації - "Просвітнє товариство священиків" та "Інститут для образованія дяко-учителів". У 1821 р. ним видано пастирський лист кирилицею і українською мовою, через що поляки підняли такий скандал, що митрополитові зробили зауваження з Риму. Наведемо розпорядження ректора Львівської духовної семінарії того часу професора теології В. Ле-вицького: "...питомцям займатися читанням рідної історії, збиранням словника цієї мови, випрацьову-ванням проповідей у рідній мові та виголошуванням їх до народу, перекладами пожиточних економічних книжок або таких, які потрібні для ужитку парафіяльних шкіл". Не можна не згадати багатогранну, благодійну і просвітницьку діяльність Перемишльського єпископа 1. Снігурського (1784-1847рр.), сучасника і сподвижника І. Могильницького. Здобувши блискучу освіту (певний час був деканом Віденського університету), 1. Снігурський упродовж всього життя займався просвітницькою діяльністю. На ту пору видавнича діяльність у Галичині настільки занепала, що абетки для народних шкіл вчителі та учні писали самі, від руки, а церковні книги завозили з Почаївського монастиря. Розуміючи нагальну потребу в організації видавничої діяльності, 1. Снігурський 1829 р. на власні гроші викупив друкарню і добився дозволу на заснування української друкарні в Перемишлі, де негайно було налагоджено масовий випуск підручників для народних шкіл. І. Снігурський матеріально підтримував і заохочував українських авторів, виплачуючи їм гонорари з власних коштів. Заходами І. Снігурського при Перемишльській консисторії створено музичну школу, що започаткувала хорову музику в Галичині. Єпископ І. Снігур-ський відновив діяльність в Перемишлі братства св. Миколи, яке допомагало бідним студентам пере-мишлянської гімназії й займалося охороною пам'ятників старовини. І. Снігурський розгорнув надзвичайно широку благодійну роботу, в тому числі започаткував фонд допомоги вдовам і сиротам. Його заходами у Перемишлі 1845 р. відкрито духовну семінарію, ще одну - в Східній Галичині. Все своє майно 1. Снігурський віддав у розпорядження собору. Говорячи про роль греко-католицької церкви у просвіті, духовному збагаченні народу Галичини, нагадаємо, що у її лоні зародилася славна "Руська трійця" на чолі з відомим священиком, поетом і великим патріотом М. Шашкевичем (1811-1843 рр.). Важко переоцінити внесок священика греко-католицької церкви В. Герасимовича (1870-1940 рр.) у розвиток української культури поневоленої Галичини, який був ще й письменником, драматургом, етногра-фом, перекладачем. В. Герасимович збирав народні пісні, вивчав звичаї. Його драма "Мамона" протягом тривалого часу не сходила зі сцени театрів Галичини і за кордоном. З-під його пера вийшло близько 30 художніх творів та наукових досліджень. Діяльність В. Герасимовича високо цінували І. Франко (1856- 1916 рр.), М. Грушевський (1866-1934 рр.), А. Шепти-цький (1900-1944 рр.). Цей релігійно-національний рух відіграв особливу роль під час "весни народів" 1848 р. Саме духовенство створило Головну Руську Раду, яку очолив єпископ, професор Львівського університету (пізніше митрополит) Г. Яхимович (1860-1863 рр.). Головна Руська Рада видавала власний друкований україномовний орган "Зоря Галицька". До створеної Головної Руської Ради входили греко-католицькі священики. Ця перша політична організація у Галичині ставила перед урядом у Відні вимоги політичного, культурного і соціального характеру: поділ Галичини на Східну (українську) і Західну (польську); скликання у Львові крайового сейму; створення народних шкіл з українською мовою викладання; впровадження української мови в гімназіях Східної Галичини як окремого предмета; доступ української мови до державних установ. Австрійський уряд задовольнив вимоги, крім однієї - Галичина так і залишилася неподіленою. Найбільшим досягненням Головної Руської Ради є створення українських шкіл під наглядом консисторій у 12 округах Галичини. Після 1848 р. посилився наступ польського шовінізму. Він був настільки ефективним, що здобутки українського національного відродження, здавалося, зведуться на ніщо. Головним об'єктом репресій стала греко-католицька церква. Духовні заклади, школи, гімназії, товариство "Просвіта", науково-літературне товариство "Галицко-Русская Матица", товариство їм. Т. Шевченка, кооперативний та жіночий рухи - усе це, породжене багаторічними зусиллями греко-католицького духовенства, що продукувало власну українську інтелігенцію, підводило економічну базу під національний рух, несло просвіту і культуру в широкі маси, виводило національні змагання далеко за межі церковного життя, стало об'єктом переслідувань. Тому безслідно для греко-католицької церкви польський наступ не минув, і наприкінці XIX ст., за митрополита С. Сембратовича (1882-1898 рр.), церква переживає справжню кризу. Здолати цю кризу, ви-вести церкву на рівень нових завдань, зробити її фактом уже не тільки національного відродження, а й національного державотворення, витворити з неї цілком національне, українське релігійне об'єднання судилося митрополиту А. Шептицькому. У радянських джерелах ця постать спотворена до невпізнання, але це інша тема. Ми ж торкнемося особистості відомого митрополита у її впливі на розвиток національної культури західної гілки народу України. Уже сама його поява в лоні греко-католицької церкви була сенсаційною, а жертовність його кроку - безсумнівною (титул, становище, кар'єру, маєток - гнаній
Loading...

 
 

Цікаве