WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Рух за незалежну руську митрополію і Українську православну церкву - Реферат

Рух за незалежну руську митрополію і Українську православну церкву - Реферат

р. На Соборібуло присутньо близько 500 представників духовенства і парафіян. Були запрошені всі православні єпископи на чолі з екзархом Михайлом (1918- 1929 рр.). Однак останній не лише відмовився від участі в ньому, а й заявив, що всіх священнослужителів, які підуть на Собор, буде позбавлено сану. З огляду на це Собор (наслідуючи приклад інших церков, коли, за свідченням одного з отців церкви, Собор доручав проводити хіротонію обраного ним ієрарха не тільки єпископам, а й пресвітерам) 21 жовтня обрав, а 23 жовтня хіротонізував руками всіх присутніх пресвітерів протоієрея В. Литовського (1921-1927 рр.) - одного з фундаторів руху за автокефалію церкви в Україні - на першого єпископа УАПЦ і митрополита Київського і всієї України. Собор затвердив канони УАПЦ. Було ухвалено: непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на семи вселенських соборах, що її прийняли наші предки за св. Володимира. Історичний момент присутній в оцінці правил церковного ладу, встановлених вселенськими та помісними соборами: вони визначаються доцільними і "єдино можливими" для свого часу; вказується на те, що "вимоги життя церкви можуть... включити їх до вжитку"; "єпископсько-самодержавний устрій церкви, що утворився під впливом... державно-монархічного ладу... повинен бути замінений устроєм церковно-соборноправ-ним", а собор лише з єпископів повинен бути замінений соборами з представників усієї православної спільноти. Було висунуто ідею про утворення "Всесвітньої єдиної апостольської православної християнської церкви", в якій "ніякого підлягання церкви окремого народу церкві другого народу бути не повинно". Собор визнав недійсним і аморальним акт 1685 р. про те, що українська церква переходить під керівництво Московського патріарха. Також визнано недійсними постанови Московського (1917 р.) та Київського (1918 р.) соборів, як таких, що дбали про здійснення панування над церквою єпископату. Було вирішено щорічно 14 жовтня святкувати урочистим молебнем по всіх парафіях відродження УАПЦ. Устрій церкви проголошувався всенародно-соборноправним. У церковній службі УАПЦ вживається жива українська мова, на яку необхідно перекласти богослужбові книги. Собор закликав парафії відновлювати всі органи життя церкви перших віків християнства. Так, монастирі повинні бути перетворені на зразок первісних релігійно-трудових громад, які входитимуть, як окремі братства, до складу тих парафій, в межах яких вони перебувають. Запропоновано змінити старий статут, пристосувавши його до життя "у напрямку освітньо-релігійного трудового удосконалення на користь і піднесення загальноцерковного життя". Собор визнав необхідним ґрунтовний перегляд церковних служб та обрядів, а також можливим використання на церковних відправах нових творів. Визначалося, що "походження і шлюбний стан не можуть бути перешкодою для набуття всіх ступенів духовного сану, до єпископського включно", що "у справі набуття єпископського сану ченці не повинні мати ніяких привілеїв". Священикам УАПЦ дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а також стригти волосся. Собор вирішив утворити постійні організації допомоги голодуючим при церковних радах на місцях з терміном діяльності 7-8 місяців (до нового врожаю), а також закликав віруючих брати на своє утримання голодних дітей. Було також засуджено політичні наклепи з боку єпископату РПЦ проти УАПЦ, як такі, що мають метою "обороняти позиції старих пануючих верств у визискуванні меншого брата на Україні". Собор надіслав вітання урядові УРСР, у якому висловлював вдячність за прийняття Закону про відокремлення церкви від держави, оцінюючи його як гаранта забезпечення свободи совісті в Україні. Проголошення УАПЦ, з одного боку, викликало сильну протидію традиціоналістського напряму в РПЦ, але з другого - дістало підтримку обновленського крила РПЦ, що розглядало УАПЦ як споріднену течію. На помісному соборі РПЦ 1923 р., який був підготовлений обновленнями у Москві, було визнано автокефалію православної церкви на Україні. Після Собору УАПЦ в 1921 р. відбувається активний процес утворення церковних структур, насамперед на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської, Харківської, Хмельницької областей. Серед членів міських парафій були ремісники, дрібні торговці, представники інтелігенції, робітники. У цей період організуються богословські курси, гуртки і братства, видається часопис "Церква і життя", ведеться активна місіонерська діяльність у місцях розселення українців як у СРСР, так і за кордоном. Було організовано єпархії УАПЦ в Казахстані: Церква підтримувала зв'язки із зарубіжними церковними організаціями. Загалом у 1924 р. налічувалося більш як 2 000 автокефальних парафій, що об'єднували понад 10 млн віруючих. На початку 20-х років, коли церква активно пристосовувалася до нових суспільних умов, у РПЦ сформувався обновленський рух. Він дістав поширення й на Україні. Зазначимо, що одна з основних груп обновленців - "Жива церква" - на Україні існує з З лютого 1920 р. Вона ставила своєю метою створення умов для богослужіння рідною мовою, запровадження нового устрою церкви в дусі первісного християнства. Передбачалося також заснувати школи, курси для підготовки священнослужителів і членів притчу та диригентів, фахівців з перекладу релігійної літератури українською мовою. Обновленні цього напряму видавали періодику, організовували необхідні товариству підприємства (книгарні, свічкарні, церковні крамниці), широко практикували читання лекцій та рефератів на релігійні теми, влаштовували вистави, концерти. У жовтні 1923 р. українські обновленці на своєму помісному Соборі в Харкові створили незалежну церкву з власним синодом - Українську православну автокефальну церкву (УПАЦ). Очолив її митрополит всієї України Пимен (Пєгов) (1923- 1936 рр.). Другий Всеукраїнський помісний Собор УПАЦ (1925, р.) засудив прихильників московського патріарха Тихона за контрреволюційну діяльність. 1927р. кількість общин УПАЦ досягає 2235. Синод УПАЦ видавав часопис "Український православний боговісник", календарі, іншу літературу. Ця церква приваблювала до себе віруючих лояльним ставленням до влади, демократичними реформами внутршшьоце-рковного життя (наприклад, правом вільного вибору мови богослужінь), канонічністю своєї ієрархії. Деякі позиції УПАЦ збігалися з орієнтацією УАПЦ. Однак спроби злиття цих церков не увінчалися успіхом. Десь до середини 40-х років УПАЦ самоліквідувалася. Проте деяких єпископів УАПЦ не влаштовувала новопрактикована хіротонія, і вони вирішили отримати єпископський сан традиційним шляхом, на грунті "старої" благодаті, тобто з рук єпископів. Одні в Москві отримали хіротонію з рук обновленського митрополита Антоніна (1922-1927 рр.), а інші - з рук патріарших єпископів. Пізніше вони об'єдналися і разом з патріаршим катеринославським єпископом утворили так звану "Благодатну українську автокефальну православну церкву".
Loading...

 
 

Цікаве