WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Родоплемінні релігії :тотемізм, табу, магія, фетишизм,шаманізм та анімізм. - Реферат

Родоплемінні релігії :тотемізм, табу, магія, фетишизм,шаманізм та анімізм. - Реферат

частини одного цільного вчення. Перший з них стосується душі окремих істот,здатної продовжувати існування після смерті. Іншої - решти духів. Аніміст визнає, що духовні істоти керують явищами матеріального світу і життям людини та впливають на них у цьому і потойбічному житті. Оскільки анімісти вважають, що духи спілкуються з людьми і що вчинки останніх приносять їм радість чи невдоволення, то рано чи пізно віра в їхнє існування повинна привести природно і, можна навіть сказати, неминуче до дійсного вшановування їх чи бажання їх умилостивити. Таким чином, анімізм у його повному розвитку включає вірування в "керівні" божества і підлеглих їм духів, у душу й майбутнє життя, вірування, що переходять на практиці в дійсне поклоніння. Анімізм слід розглядати у тому сенсі, наскільки він складає древню і нову філософію, що у теорії виражається у формі віри, а на практиці у формі вшановування. Характер вчення про душ у примітивних суспільствах можна з'ясувати під час розгляду його розвитку. Очевидно, мислячих людей, що перебувають на низькому ступені культури, більш за все цікавили дві групи біологічних питань. Вони намагалися зрозуміти, по-перше, що складає різницю між живим і мертвим тілом, що складає причину сну, екстазу, хвороби і смерті. Вони задавалися питанням, по-друге, що таке людські образи, які з'являються у снах і баченнях. Розглядаючи ці дві групи явищ, древні дикуни-філософи, імовірно, насамперед зробили "очевидний" висновок, що в кожної людини є життя і є привид. Те й інше, безперечно, перебуває в тісному зв'язку з тілом: життя дає йому можливість почувати, мислити і діяти, а привид складає його образ, чи друге "я". І те й інше, таким чином, віддільне від тіла: життя може піти з нього і залишити його непритомним чи мертвим, а привид видається людям осторонь від нього. Таким чином, відповідно до теорії Е. Тайлора, анімістичні вірування розвивалися у двох напрямках. Перший ряд анімістичних уявлень виник у ході міркувань древньої людини над такими явищами, як сон, бачення, хвороба, смерть, а також переживань трансу і галюцинацій. Будучи не в змозі правильно пояснити ці складні явища, "первісний філософ" виробляє поняття про душу, що міститься в тілі людини і залишає його час від часу. Надалі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ. Другий ряд анімістичних вірувань виник із властивим первісним людям прагненням до уособлення й одухотворення навколишньої дійсності. Древня людина розглядала всі явища і предмети об'єктивного світу як щось подібне собі, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями, думками. Звідси виникає віра в окремо існуючих духів грізних сил природи, рослин, тварин, що у процесі складної еволюції трансформувалася у політеїзм, а потім і в монотеїзм. Поняття про особисту душу, чи духа, у примітивних суспільствах може бути визначене в такий спосіб. Душа є тонкий, нематеріальний людський образ, але своєю природою чимось подібна до повітря чи тіні. Вона складає причину життя і мислення тієї істоти, яку вона одухотворяє. Вона незалежно і нероздільно володіє особистою свідомістю і волею свого тілесного господаря, здатна залишати тіло і швидко переноситися з місця на місце. Здебільшого невловима і невидима, вона виявляє також фізичну силу і з'являється переважно як привид, відділений від тіла, але подібний до нього. Вона здатна входити в тіла інших людей, тварин і навіть речей, опановувати ними і впливати на них. Найбільш характерна риса уявлення про душу - це її пасивність. Душа людини уявляється як слабка, безпомічна істота, що легко піддається нападам з боку чаклуна чи злого духа. Цей пасивний характер душі найкраще свідчить про походження самої ідеї душі. Душа - це невидиме уразливе місце людини, об'єкт злої магії, здобич для злих духів. Хоча це визначення не може мати загального застосування, воно у будь-якому разі досить широке, щоб бути прийнятим за норму, що змінюється в силу більших чи менших розходжень між окремими народами. На думку багатьох дослідників термін "анімізм" не можна привласнювати якій-небудь певній, ранній чи пізній, формі або ступеню розвитку релігії, оскільки "навіть поверхневе знайомство з історією релігій показує, що анімістичні уявлення, тобто віра в душі й у духів, присутні в усіх без винятку релігіях, починаючи від найпримітивніших і аж до найбільш розвинутих "світових" релігій. Мало того, аж ніяк не можна сказати, щоб анімістичні вірування були найбільш характерні для ранніх стадій розвитку релігії, а на пізніх стадіях зберігалися б лише як пережиток, як це припускають прихильники "анімістичної теорії". А з усього цього випливає, що анімізм ніяк не можна розглядати як визначену форму релігії. Навпаки, це невіддільна складова частина всякої релігії, особливо найбільш складних і розвинених релігій"(п.5, с.381). Щоб досягти компромісу між цими двома поглядами на поняття "анімізм", я дозволю собі висловити таке припущення: анімізм як певна форма релігії існував на первісних етапах розвитку людського суспільства, згодом увійшовши і ставши невід'ємною складовою частиною інших видів релігійних вірувань. Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм (від португальського feti?o - чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Поняття фетишизму як форми релігії оплутане значною неясністю, оскільки різні дослідники надають цьому терміну різних значень. Дійсно, у той час як одні дослідники (Шульце) називають фетишизмом шанування будь-яких матеріальних предметів (включаючи небесні тіла, людей і тварин), інші (Штернберг, Той) схильні обмежувати обсяг цього поняття, включаючи в нього тільки шанування неживих і притім земних предметів. Одні автори при цьому називають фетишем матеріальний предмет, якому віддається шанування (де Бросс), інші відносять цю назву не до самого предмета, а до духа, що перебуває в ньому (Тайлор, Спенсер, Шурц), в той час як треті вважають характерною рисою фетишизму саме невіддільність предмета від духа, що живе у ньому (Вайц, Харузін, Зеленін). Мало того, хоча більшість авторів називають фетишем матеріальний об'єкт культу, є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що в нього включаються не тільки об'єкти, але і матеріальні приналежності культу (наприклад, церковне начиння, одяг), що самі по собі не є предметом шанування (Францев). Нарешті, для інших дослідників терміни "фетиш", "фетишизм" означають не який-небудь визначений вид шанованих предметів, а певне ставлення людини до надприродного світу, саме те ставлення, при якому людина вірить у свою здатність примусити надприродні істоти
Loading...

 
 

Цікаве