WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Російське законодавство 1-ї половини XIX ст. про охорону пам'яток цірковної старовини. - Реферат

Російське законодавство 1-ї половини XIX ст. про охорону пам'яток цірковної старовини. - Реферат

році першого Статуту будівельного, який містив і спеціальний розділ "Про будівлі церковні". Статті Статуту переважно відтворювали норми попередніх указів, циркулярів та інших законодавчих документів як загального характеру, так і виданих з приводу конкретних пам'яток. Положення, розкидані раніше по різних документах, тепер були зведені воєдино і склали зручний для практики звід статей. Статут передбачалося оновлювати відповідно до появи нових постанов і перевидавати кожні 10 років. Ця періодичність згодом порушилася, однак так звані "продовження" Статуту час від часу публікувалися. Поява Статуту будівельного сприяла пожвавленню справи впорядкування церковного будівництва, що проводилося в Росії у першій половині ХІХ століття. Однак у цій сфері невирішеним залишалося питання про зразки, за якими воно мало здійснюватися. Перші спроби розв'язання його самодержавством і Синодомвідносяться до 1820-х років. Вони полягали у виданні низки законодавчих актів про збір зображень фасадів і планів старовинних церковних будівель, кращі з яких повинні слугувати такими зразками. Так, указ Синоду від 28 липня 1824 року зобов'язував усі підпорядковані йому відомства і церковнослужителів з участю губернських архітекторів скласти плани і замалювати фасади (в разі відсутності) тих церковних споруд, які перебували в їх підпорядкуванні. Цей указ, який зумовив надходження до губернських і столичних властей значної кількості планів і малюнків, був відповіддю на циркуляр керуючого Міністерством внутрішніх справ від 1 липня того ж року. Згідно з ним вимагалося, "щоб керівні особи, які мають у віданні своєму державні будівлі, взяли за неодмінний для себе обов'язок мати всім цим будівлям плани і фасади…" і щоб "плани і фасади як ті, за якими вони були побудовані, так і ті, згідно яких здійснені які-небудь значні в них зміни, були зібрані, або знову з натури складені, і зберігалися б при Губернському правлінні всі разом в належному місці з детальними описами, за номерами і вказівкою часу побудови" [2 ,95]. До вибору зразків давніх православних споруд, придатних для наслідування під час ремонту, перебудови чи будівництва храмів, Синод та Міністерство внутрішніх справ зверталися у 1826, 1827, 1834 роках. Наслідком чергового обговорення цього питання стало розпорядження Синоду від 26 березня 1834 року про доставку до Санкт-Петербурга планів і фасадів церков, які більше від інших вирізняються старовиною і красою стилю [6, вип. 2, № 142]. Варто зауважити, що в цьому документі, на відміну від попередніх, вимоги до церковних споруд, які могли б слугувати зразками для нового церковного будівництва чи перебудови, не обмежувалися їх віком, а враховували й красу храму - "красу стилю". 16 січня 1835 року на засіданні Синоду обер-прокурор повідомив, що у відповідності з царським розпорядженням креслення для побудови храмів за найкращими і переважно давніми зразками церковної архітектури доручається скласти архітекторові К.Тону [7, 27]. Альбом таких церковних проектів, який був підготовлений митцем і з'явився у 1838 році, виявився не лише підсумком тривалих пошуків вибору кращих зразків російської церковної архітектури. Він водночас засвідчив посилення інтересу до давніх храмів як з художньої, так і з історичної точок зору, сприяв зростанню зацікавленості їх минувшиною, підвищенню їх статусу як пам'яток старовини. Усе це стало тим вагомим підґрунтям, на якому розгорталася подальша робота по збереженню та охороні церковних старожитностей. Однак діяльність по збиранню креслень і малюнків старовинних церковних будівель, визначенню кращих з них з метою пошуку гідних зразків для нових храмів мала й негативні наслідки. Річ у тім, що вона завершилася зверненням у церковній архітектурі до так званого псевдоросійського стилю або стилю російсько-візантійської еклектики. Адже лейтмотивом означених пошуків була обов'язкова вимога про дотримання "давнього візантійського стилю". Іншими словами, малися на увазі церковні пам'ятки тільки допетровської доби, яка, згідно з твердженнями офіційної історичної науки першої половини ХІХ століття, не відповідала поняттю "російськості". Такий підхід ігнорував і нерідко прирікав на забуття самобутні шедеври російської церковної архітектури, які не вписувалися у визначені владою канони. Проте чи не найбільшу шкоду встановлення своєрідного шаблону наносило аналогічним пам'яткам інших народів, які перебували у складі Російської імперії: підганяючи храм під визначений заздалегідь зразок, він тим самим нищив особливості місцевого зодчества. Типовим прикладом може слугувати будівництво або реконструкція, починаючи з середини ХІХ століття, низки православних храмів у Волинській губернії, перебудова після 1875 року - часу насильницького об'єднання греко-католиків Холмщини і Підляшшя з Російською православною церквою - багатьох церковних споруд регіону на російський зразок. Важливе місце серед законодавчих актів щодо охорони церковних пам'яток у Росії першої половини ХІХ століття належить і Статутові духовних консисторій, що був затверджений 27 березня 1841 року. Глава "Про благоустрій і спорудження церков" містила статті про правила огляду церковного майна, церковних будівель, будівництва і перебудови останніх, оновлення каплиць та ін., сформульовані на основі державних і церковних постанов. Багато з них враховували, а деякі буквально повторювали статті Статуту будівельного. Разом з тим у них знайшли відбиття і положення документів, виданих уже після появи Статуту будівельного. Відповідно до Статуту духовних консисторій головна роль у нагляді за майном, ризницями, станом і ремонтом у церквах та монастирях відводилася благочинним, обов'язки і відповідальність яких порівняно з попередніми інструкціями значно зросли. Так, у примітці до статті 38 зазначалося: "… Стан начиння і ризниці засвідчується Благочинним при кожному відвіданні церков, і відсутнє, якщо парафіяни не відшкодують його, набувається за рахунок церковних гаманцевих доходів... після запиту Архієрейського дозволу" [7, 28]. Стаття 154 регламентувала досить широке коло прав та обов'язків благочинних під час ремонту або перебудови храмів [7, 28]. Особливий інтерес для з'ясування позиції духовної влади з приводу збереження давніх церков викликає стаття 50 Статуту. В ній, зокрема, зазначається, що до обов'язків благочинних входить "... спостерігати: а) щоб при розповсюдженні і при відновленні церков дотримувались гідність і пристойність в архітектурному відношенні, з дотриманням переважно давнього Візантійського стилю; б) щоб старовинні
Loading...

 
 

Цікаве