WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Російське законодавство 1-ї половини XIX ст. про охорону пам'яток цірковної старовини. - Реферат

Російське законодавство 1-ї половини XIX ст. про охорону пам'яток цірковної старовини. - Реферат

Російське законодавство першої половини ХІХ століття про охорону пам'яток церковної старовини У суспільно-політичне життя Росії період ХІХ - початку ХХ століть увійшов як час становлення наукового пам'яткознавства - процесу різностороннього вивчення та збереження численних старожитностей, що дійшли з минулих епох, зусиллями окремих державних інституцій та громадсько-культурних осередків. Цей процес визначальною мірою стосувався і церковних реліквій, які складають значну частину культурного надбання Росії впродовж усієї її історії. На межі ХІХ-ХХ століть керуючий Синодальним архівом, автор низки статей з питань охорони церковних старожитностей О.Львов писав: "...більшість речових і писемних пам'яток, які відносяться до історії Росії загалом й історії російської церкви зокрема, зосереджена в нас головним чином у монастирях, церквах та інших установах духовного відомства. Тут більш ніж де-небудь збереглися пам'ятки давнього російського зодчества, іконопису, стінопису, церковне начиння, зразки стародавніх російських шовкових і оксамитових тканин, вишивки та ін. На місцях збереглися ще навіть і деякі предмети суспільно-побутового життя, напр., картини, портрети, медалі, монети, гармати, пищалі, меблі і т.п. У церковних ризницях і монастирських архівах знаходяться часто дорогі і за своїм змістом, і в археографічному відношенні екземпляри давньої російської писемності. В архівах ...різних колишніх і існуючих нині установ духовного відомства лежать писемні вікові пам'ятки-документи..." [8, 1188]. Світська й духовна влада Російської імперії повною мірою усвідомлювала важливість збереження церковних реліквій для вивчення історичної минувшини. Але не менша роль відводилася їм як потужному факторові насадження канонів офіційної імперської історичної науки та російського православ'я, особливо на новоприєднаних наприкінці ХVIII - на початку ХІХ століть землях (сюди входили і Волинь, Холмщина та Підляшшя), показу особливої місії Росії в цивілізованому світі. Тому вже на початку ХІХ століття в Росії на державний рівень починає ставитися питання виявлення, взяття на облік, вивчення і збереження пам'яток церковної старовини. Цей процес зумовив потребу в розробці законодавства про охорону пам'яток, яке визначальною мірою мало стосуватися і церковних реліквій. Початки законодавчих актів першої половини ХІХ століття стосовно церковних старожитностей пов'язані з утворенням у 1804 році при Московському університеті Товариства історії і старожитностей російських. Головне завдання цього наукового осередку полягало спочатку у вивченні і публікації давніх літописів. Археографічна спрямованість діяльності Товариства зумовила появу указу Синоду від 6 червня 1804 року. Документ став відповіддю на звернення міністра освіти з проханням видати Товариству тексти давніх літописів і хронографів, що зберігалися в багатьох установах духовного відомства, для зняття з них копій. Синод наказав при цьому, щоб єпархіальні архієреї і настоятелі, "...складаючи наявним у бібліотеках російським оригінальним літописам і хронографам реєстри, відіслали їх в те засноване при імператорському Московському університеті Історії і старожитностей російських товариство, і коли воно за тими реєстрами буде вимагати письмово якісь літописи, то при видачі їх і поверненні …в бібліотеки, рапортувати Священному Синодові... щоб ці літописи і хронографи під час пересилання їх і переписування були збережені неушкодженими..." [2, 75]. Діяльність Товариства історії і старожитностей російських у царині дослідження та публікації вітчизняних писемних пам'яток зумовила появу й указу Синоду Московській Синодальній конторі від 8 січня 1826 року. Цим законодавчим актом контора зобов'язувалася повідомити Товариство, що Синод погоджується надати йому видання двох Кирило-Білозерських рукописів, але за умови, "що якби Товариство згодилося надрукувати їх своїм коштом у приватній друкарні, то б винагородило Московську синодальну друкарню 200-ми екземплярами, а коли це право надати останній, то вона винагородить такою ж кількістю екземплярів Історичне товариство" [5, 17]. У першій половині ХІХ століття з'явилася й низка правових документів, що стосувалися впорядкування та збереження церковного і монастирського майна, у тому числі наявних пам'яток старовини. 17 квітня 1808 року вийшов адресований Синодові указ імператора Олександра І про затвердження доповіді Синоду стосовно збереження і збільшення церковних сум і про обов'язки церковних старост. Тут містилася інструкція церковним старостам, окремі параграфи якої визначали їх обов'язки щодо збереження церковного майна, спостереження за своєчасними ремонтами і добудовами. У ній, зокрема, зазначалося: "1. Староста є довіреним парафіян церкви, обраним з кола їх, довіри гідна людина, для збереження і використання церковних грошей і взагалі для збереження церковного майна. 2. Староста при вступі своєму на посаду цю перевіряє усе церковне майно згідно опису, котрий повинен бути за шнуром і печаткою консисторії чи Духовного правління... 3. На старосту покладаються купівля потрібних для церкви речей, підряди, ремонти і добудови, але здійснювати це належить йому не інакше, як за попередньою згодою священнослужителів і почесних громадян. У випадку ж значних витрат і лагодження всередині вівтаря церкви староста і священнослужителі мають просити на це благословення архіпастиря" [3, № 22971]. До 1820-х років відносяться перші загальнодержавні законодавчі акти щодо церковних архітектурних пам'яток. У червні 1825 року Олександр І, якому не сподобалася одна з відбудованих церков, зобов'язав керуючого Міністерством внутрішніх справ видати узгоджене з духовною владою розпорядження про обов'язкове представлення до Міністерства усіх планів на побудову храмів. Таке розпорядження під назвою "Про правила влаштування церков", що містило і правила, яких слід дотримуватися при перебудові чи ремонті церковних будівель, було затверджено 9 березня 1826 року. Згідно з пунктом четвертим цього розпорядження, при потребі перебудови або ремонту церкви до Міністерства внутрішніх справ надсилалися її точний план і первісний зовнішній вигляд "з детальним означенням і описом, у чому і яким чином вирішено її виправити або змінити" [4, № 186]. Правила від 9 березня 1826 року незабаром після виходу у світ почали викликати нарікання з боку громадськості, насамперед вищих духовних осіб, які висловилися проти представлення планів і фасадів церковних будівель до Міністерства внутрішніх справ. Свою точку зору вони мотивували тим, що це
Loading...

 
 

Цікаве