WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

турками-османами, погодився передати православну церкву під папську юрисдикцію. На Флорентійському соборі 1438 р. було складено акт про злуку обох церков, однак православні владики, повернувшись до Константинополя, відмовилися від унії. Після взяття в 1453 р. турками Константинополя про Флорентійську унію - "один із найжалюгідніших епізодів у скандальних анналах християнської роз'єднаності" (Н. Дейвіс) - забули. 4. Католицькі ордени. Зростання ролі папства у XII-XIII ст. Класифікувати католицькі ордени можна лише умовно, тому що за основу такої класифікації доводиться брати різні критерії. Загалом же ордени поділяють на такі три категорії: чернечі (бернардинські, августинські, цистерціанські, бенедиктинські та ін.), жебруючі (домініканські, францисканські, капуцинські, кармелітські та ін.) і духовно-рицарські (іоанніти (госпітальєри), тамплієри (храмовники), тевтонці, мечоносці та ін.). Орденські монастирі поділялися також на чоловічі, жіночі та змішані (ченці та черниці жили на території одного монастиря, але в різних помешканнях). Були монастирі споглядальні (траппістів, августинців, картезіанців тощо), ченці яких захоплювалися самітництвом і містицизмом, і практичні (бенедиктинські, цистерціанські, францисканські, клюнійські тощо), насельники яких віддавалися проповідництву та місіонерству. Деякі з монастирів були втіленням релігійної ортодоксії (бенедиктинці, бернардинці, картезіанці), інші ж виникали як єресі, а уже потім набули офіційного визнання (францисканці, цистерціанці). Ордени мали слугувати також знаряддям боротьби з єресями та реформацією (домініканці, єзуїти, салезіани). Частина орденських монахів уподобала сільську ідилію (бенедиктинці, августинці, траппісти), інші селилися в містах (домініканці, салезіани), треті вели мандрівне життя прочан. Існували також напівчернечі організації, які доглядали за хворими та каліками, опікувалися викупом християн з сарацинської неволі, збирали пожертви на релігійні акції та церковні потреби чи просто перебували під патронатом якогось ордену і надавали йому всіляку підтримку. Керував орденом великий магістр (чи генерал), якого обирали інші посадовці корпорації і затверджував пана. Його духовній владі підлягали всі орденські клірики та керівники монастирів-обителей. Стосунки між членами ордену й усією організацією регламентувалися орденським статутом. У XIII ст. син багатого італійського купця, невиправний ідеаліст Франциск став мандрівним проповідником і зібрав навколо себе юрму учнів. Розроблений ним орденський статут вимагав апостольської бідності (але не жебрацтва), безгріховності, послуху. Аскетичним ідеалом Франциска стала безвольна людина - "бездиханний труп". Франциск заговорив з мирянами простою євангелійною мовою, закликав їх до милосердя та любові до всього живого (францисканці проповідували навіть звірам і птахам). Засновник францисканського ордену хотів "примирити людину з природою, бродягу з жандармом, пуритан із поезією, багатого з убогим, бідняка з бідністю" (А. Фроссар). Він сам показував приклад апостольської бідності й помер у злиднях. Його заклик повернутися до апостольської бідності й простоти досить швидко став "одним із найдієвіших пропагандистських засобів, що їх прихильники імператорської влади спрямували проти папства" (Г. Кенігсбергер) Заснований Франциском орден підозрювали в єресі, тому папство лише після тривалих вагань затвердило його у 1223 р. Послідовниця Франциска, Клара (церква канонізувала її слідом за Франциском) утворила також жіночу частину ордену - клариски. Орден став популярним у Європі (у середині XIII ст. він об'єднував 1100 абатств). До нього належали не лише монахи, а й терціарії - ті, хто був пов'язаний з ним не обітницею, а життє-вими правилами (король Людовік IX Благочестивий, Христофор Колумб, Рафаель, Мікельанджело, Гальваніта ін.). Францисканці не жили в монастирях, а вели мандрівне життя. Вони активно підтримували політику пап і боролися з єресями - бралиучасть в інквізиційних судах, їм дозволили викладати у середньовічних університетах. Отож, підсумком життя Франциска Ассизького було створення "ще одного багатого й розбещеного ордену, посилення могутності ієрархії та ослаблення гоніння на тих, хто вирізнявся моральною чистотою чи незалежністю думки" (Б. Рассел)*. У XII ст. в Тулузі виник домініканський орден. Його заснував іспанський монах Домінік де Гусман для боротьби з альбігойською єрессю на Півдні Франції. Папа Гонорій III (1216-1227) дав домініканцям (яковитам) статут, у якому наголошувалося: "Кожен, хто вступить до ордену, повинен, немов пес, захищати Віру Святу й Господа нашого... боротися проти ворогів матері нашої, святої римської церкви... й випалювати скверну із заблудлих душ рабів Божих". Основним завданням ордену вважалися боротьба з євреями, утвердження католицизму, проповідницька діяльність і сповідальництво. Емблемою ордену була собака з палаючим смолоскипом у пащі, через що в народі домініканців називали "псами господніми" (гра латинських слів (domini canes). Домініканський орден, як і францисканський, був досить поширеним у Європі, Він постачав католицькій церкві кардиналів, навіть пап. Домініканські монастирі, як і францисканські, були ставропігіальними, тобто підлягали не місцевим єпископам, а безпосередньо папській курії. Висновок Переконливим свідченням тодішньої могутності католицької церкви була організація нею Хрестових походів проти сарацинів та єретиків. Ідея "захисту християнського світу від невірних" стала також прапором Реконкісти (вигнання арабів) в Іспанії. Під егідою папства здійснювалася експансія німецьких рицарів у слов'янських землях та Прибалтиці. Грошові збори па Хрестові походи та церковна десятина неймовірно збагатили римську курію. Намагалися не відставати від всевладного Інокентія III в посиленні церкви і його найближчі наслідники. Інокентій IV відлучив від церкви і детронував у 1245 р. німецького імператора Фрідріха II. Тоді ж Ліонський собор остаточно встановив порядок обрання пап конклавом - колегією кардиналів* і пророче вказав на загрозу для християнської Європи з боку татаро-монголів, хоча для ліквідації цієї загрози папство й пальцем не ворухнуло, цілковито захопившись боротьбою за владу з німецькими імператорами. Значною мірою саме зусиллями пан Священна Римська імперія у другій половині XIII ст., розпалася на удільні князівства. Утім папи дещо перебільшували свої можливості, намагаючись зробити світську владу тінню влади духовної. Це було непосильне завдання, адже королям "завжди вдавалося добратися до церкви з її мирським майном" (Ж. Мадоль), церква ж не в усіх випадках могла застосувати проти них духовні санкції. Література 1. Андреев А. Р. Монашеские ордена. Москва, 2001, 2003. 2. Андреев A. P., Захаров В. А., Настенко И. А. 3. История Мальтийского ордена. Москва, 1999. 4. Барбер М. Процесс тамплиеров / Пер. с англ. 5. Москва. І998. 6. Браун П. Культ святых. Его становление и роль 7. в латинском христеянстве / Пер. с англ. Москва, 8. 2004. 9. Ги Бедуелл. История церкви / Пер. с фр. Москва, 10. 1996. 11. Гергей Е. История папства / Пер. С венг. Москва, 12. 1996. 13. Григулевич И. Р. Инквизиция. Узд. 3-е. Москва, 14. 1985. 15. Дюшер А. Иннокентий ІІІ и Альбигойский крестовый поход /Пер. с фр. Санкт-Петербург, 2003. 16. Карсавин Л. П. Монашество / Пер. с пол. Москва, 17. 1992. 18. Карташев Л. П. Монашество в Средние века. Москва, 19. 1992. 20. Лобе М. Трагедия ордена тамплиеров / Пер. с фр. Санкт-Петербург, 2003. 21. Лозинский С. Г. История папства. Изд. 3-е Москва, 22. 1986. 23. Лортц Й. История церкви (рассмотренная в связи с историей идей): В 2т. Т.І. Древность и Средние века / Пер. с нем. Москва, 1999.
Loading...

 
 

Цікаве