WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

народу). Відтоді німецькі Імператори фактично ставили пап. Вони присвоїли собі право інвеститури - призначати й затверджувати в сані церковних ієрархів. Єпископи та інші достойники мусили ставати навколішки перед світським сеньйором, приносити йому омаж (визнавати себе його васалами) і одержувати з його рук посох і кільце - атрибути духовного сану. Самі вони в усьому наслідували феодальних сеньйорів - командували військами, чинили розбої, купалися в розкошах, заводили собі коханок, одним словом, як говорили тоді, "обмирщилися", жили -світськими інтересами, а не згідно з біблійними заповідями. Процвітала симонія - торгівля церковними посада-ми й духовним саном. Отож св. Петро Дам'єн мав усі підстави скаржитися папі Леву IX (1048-1054); "Єпископи відкрито тримають коханок, священики живуть у розпусті зі своїми позашлюбними дітьми. Всі вони перелюбці, продажні тварюки та вбивці. Ужийте ж нарешті, Ваше Священство, якихось заходів!" Відповідь папи цьому моралістові була не менш промовистою: "Винних так багато, що неможливо застосувати будь-які дисциплінарні заходи покарання, тому я змушений залишати на церковній службі навіть злочинців". Папу тут можна зрозуміти, адже серед грубих порушників церковної дисципліни нерідко були не лише єпископи, а й самі верховні понтифіки. "Обмирщення" церкви підривало її духовний і політичний престиж. Виправити ситуацію узявся заснований на початку X ст., у французькій Бургундії монастир Клюні (його фундатором був Гільйом Благочестивий, онук графа Тулузького). Цей монастир мав ставропігіальні права, тобто підлягав не місцевому єпископові, а безпосередньо папській курії. Твердий намір клюнійців реформувати церкву відображав тодішні настрої мас. Людність напередодні 1000-го року чекала кінця світу та другого пришестя Христа, атому схилялася до спокутування земних гріхів. Клюнійців підтримали й великі сеньйори, які спиралися на боротьбі з центральною владою та народно-еретичними рухами. Тому клюнійський рух, започаткований у X ст., швидко охопив усю Францію, перекинувся па Англію, а до середини XI ст. проникнув у Німеччину та Італію. Клюній ці прагнули зміцнити церковну організацію, упорядкувати її матеріальну базу*, чітко регламентувати відносини між церквою і світською владою. Вони проголосили папу верховним арбітром не лише в духовних, а й у мирських справах, намісником Бога на землі, вилучили монастирі з-під юрисдикції світських сеньйорів та місцевих єпископів і підпорядкували їх безпосередньо папській курії, що додатково централізувало західну церкву. Монахи Клюні наполягали на неухильному виконанні церковних обітниць, рішуче засуджували симонію, інвеституру, моральне падіння духовенства, домагалися целібату для духовних осіб**, боролися за підвищення освітнього рівня духовенства. Школи при кл Іонійських монастирях (на початку XII ст. таких шкіл у Європі налічувалося 1184) вирізнялися суворою дисципліною і не менш суворим режимом. У внутрішньому розпорядку монастирів основна увага приділялася уже не фізичній праці, а прочитуванню та переписуванню рукописів. "Усе це в поєднанні з показом чудотворних реліквій мало переконувати людей... що справжнє християнське життя дійсно можливе..." (У. Кенігсбергер). У 1059 р. клюнійський монах Гільдебрандт, наближений до папи Лева IX, домігся від Латеранського собору принципового для папства рішення про невтручання німецьких імператорів і римських нобілів в обрання пап. Обрання папи стало прерогативою кардиналів. Коли ж вольовий, енергійний Гільдебрандт став папою Григорієм VII (1073-1085), він доклав титанічних зусиль, щоб установити контроль церкви над світською владою й нанести належний порядок у самій церковній організації шляхом підпорядкування духовенства необмеженій владі верховного понтифіка. Проголосивши примат духовної влади над "диявольською" світською, Григорій VII зажадав від європейських монархів не більше і не менше як скласти папі васальну присягу та сплатити церкві так званий денарій св. Петра - купу грошей. Королі, ясна річ, були розлючені такими претензіями папи. Усю серйозність своїх намірів нав'язати християнській Європі теократію Григорій VII продемонстрував у ході гострого конфлікту з німецьким імператором Генріхом IV. Скориставшись малоліттям Генріха IV, папа заборонив світську інвеституру, тобто позбавив монархів права призначати і зміщувати єпископів. Коли Генріх IV підріс, то перестав рахуватися з цією забороною, навіть побив і ув'язнив папу. Римляни визволили Григорія VII з тюрми - і він викляв Генріха IV та звільнив від васальної присяги його підданих. Німецькі князі поспішили скористатися цією подією. Вони заявили імператорові, що позбавлять його влади, якщо він упродовж року не знайдеспільної мови з напою. Генріхові IV не залишалося нічого іншого, як піти на нечуване приниження. Він узимку добрався через засніжені Альпи до замку Каносса, де тоді гостював у Матільди, графині Тосканської, Григорій VII, і вимолив у нього прощення (він покаявся в точній відповідності з церковними вимогами, тому папа мусив його простити). Врятувавши корону, Генріх IV удома за підтримки німецьких єпископів (їм доводилось розриватися між імператором, якому вони дали васальну присягу. До 1054 р. ці та інші догматичні та обрядові відмінності між обома церквами вважалися такими, що склалися в рамках єдиної церковної організації. Спільність віри, таїнств й усього церковного устрою пов'язували західну і східну церкви в одне ціле. Проте незгоди накопичувалися, наближаючи той момент, коли співжиття латинського і грецького духовенства в одній церковній організації стало неможливим. Тим паче, що "за теологічною полемікою по суті стояли питання про владу: кому належить право визначати істинність учення? Хто врешті-решт має верховний авторитет у церкві?" (Г. Кенігсбергер). Приводом до розколу християнської церкви стали ієрархічні чвари 858 р. у Константинополі. За два роки до цієї дати на патріарший престол обрали ігумена Ігнатія. Проте родичі візантійського імператора, які порядкували в церкві, немов у власній господі, передали владу над східною церквою протосекретарю Ігнатія Фотію. Обурений Ігнатій погрожував, що викляне кожного, хто визнає Фотія патріархом. Щоб заспокоїти збурене духовенство, імператор скликав Вселенський собор і запросив на нього папу Миколая І. Папські легати марно намагалися довести на соборі неканонічність обрання Фотія патріархом. Тоді папа скликав у Римі церковний собор, на якому викетарій редакції. В Євангелії від Іоанна чітко говориться, що Дух Святий сходить від Бога-Отця, а Богом-Сином лише передасться: "А коли Втішитель прибуде, шо його під Отця Я пошлю вам, - той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про мене" (Ів., 15, 26). Де ж узялася її догматиці християнської церкви ця чистка? У VI ст., коли ставали християнами вестготи, Толедський помісний (місцевий) собор 589 р,, щоб відвернути їх від аріанства, навмисне доповнив Символ Віри часткою "і Сипа". У запропонованій ним редакції Символ Віри мав такий вигляд: "Святий Дух... який сходить від Батька І Сина". За понтифікату Лева III (795-816) це формулювання повторили ченці франкського монастиря Монте-Оліво, через що їх звинуватили в єресі. Папа звернувся до Імператора франків Карла Великого з проханням бути третейським суддею у цій богословській суперечці. Придворні теологи імператора визнали Філіокве потрібним доповненням до ні кейс ько-константинопольського Символу Віри, зауваживши, що без нього формулювання він буде незрозумілим для мирян. Карл Великий рішуче посприяв поширенню цієї догматичної новинки на усьому християнському Заході. Висновок У середині XV ст. візантійський імператор Іоанн VII Палеолог, шоб заручитися підтримкою європейських держав у боротьбі з
Loading...

 
 

Цікаве