WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Світ ніби струшував із себе лахміття й повсюдно одягався в нове біле убрання церков. Майже всі тодішні єпископальні, монастирські церкви, присвячені різним святим, навіть невеличкі сільські каплиці були перебудовані віруючими і стали ще ошатнішими". Європа вкрилася не лише церквами, а й монастирями*. Питання про їхнє походження є дискусійним. У XIX ст. історики вважали, що християнські монастирі з'явилися під впливом нехристиянських релігій: юдаїзму, буддизму, храмових культів Стародавнього Єгипту. Проте у XX ст. перемогла думка, що монастирі кінця античної доби і початку Середньовіччя були суто християнськими. Мовляв, це - християнська аскеза, втеча від мирського життя, пошук особистого шляху до спасіння. Але й таке розуміння появи монастирів не е переконливим. Якщо монахи зрікалися мирської суєти, то як їм удалося побудувати нові форми людського співжиття, вплинути на роз-виток культури? Філософ Макс Вебер висунув іншу концепцію стосовно появи монастирів і чернецтва. На його думку, ченці, зрікаючись шлюбного щастя, професії, посад, майна, дбали не стільки про особисте спасіння, скільки про розбудову оптимального суспільства, тобто про інших людей. Нові форми суспільного співжиття вони будували на демократичній ранньохристиянській ідеології, а можливо - на пізньоантичному суспільному ідеалі. У V ст. монастирі, очолювані абатами, потрапили під духовну юрисдикцію єпископів. Проте вони намагалися звільнитись від такої залежності (один із стовпів західного чернецтва Іоан Касіан (IV-V ст.) закликав братію "втікати насамперед від єпископа і жінки"), тому відносини між ієрархами і монастирями загострились. Повністю звільнитися від єпископської влади вдалося в епоху раннього Середньовіччя лише ірландському чернецтву*. У VI-VII ст. у Західній Європі склався інститут "приватної церкви", покликаний задовольнити амбіції франкських королів і магнатів. Вони будували на своїх землях церкви і монастирі й забезпечували їх майном. За їхнього сприяння монастирі стали найбільшими і привілейованими землевласниками Європи. Абати приносили засновникові монастиря васальну присягу, за що діставали від нього гарантію безпеки та підтримку. Король і сеньйори вважали церкву чи монастир на своїй землі своєю власністю. Каролінги, наприклад, присвоїли монопольне право скликати церковні синоди, втручалися у складні догматичні суперечки. Вони створили мережу сільських приходів (села християнізувалися повільніше, аніж міста). Висновок Залежність церкви і монастирів від магнатів не подобалася королівській владі, а папству взагалі здавалася небезпечною. Тому ще у VIII ст. у державі франків робилися спроби реформувати церкву. Св. Боніфацій прагнув її уніфікувати і канонічно підпорядкувати Римові. Його зусилля підтримали папа та королівська влада, завдяки чому відбулося зближення папства з Каролінгами. Що дала Європі християнізація? Передусім, завершення феодалізації та духовне оновлення, єднання народів, яке згодом ослабив церковний розкол 1054 р. Вона певною мірою посприяла економічному піднесенню, хоча саме в господарську сферу її внесок був найскромнішим, адже чернецтво загалом неохоче вдавалося до важкої хліборобської праці. Церква стимулювала колонізаційний рух у такій його формі, як Хрестові походи. 3. Папство в ранньому Середньовіччі, його занепад наприкінці IX - на початку XI ст. Клюнійська реформа Кінець V-VI ст. стали лихоліттям для Італії, яку завойовували по черзі остготи, візантійці, лангобарди. За відсутності у країні сильної центральної влади посилилася позиція пап, які стали не лише духовними, а й світськими Іюлодарямм Римської єпархії. Наприкінці VI ст. понтифіком ("мостобудівником") став Григорій І Великий (590-604), якого вважають першим папою Середньовіччя. Так само, як у середині V ст. Лев І Великий (440-461) зумів відвернути напад гупіп на Рим, Григорій І Великий урятував Рим від нашестя аріан-лан-гобардів і вже одним цим завоював собі колосальний авторитет на Заході. Влада цього папи поширилася на всю Центральну Італію. Саме в період його понтифікату за Римом остаточно закріпилася назва міста св. Петра, спадкоємцем якого проголосив себе Григорій І Великий. Григорій І Великий розглядав папство як єдину реальну силу, спроможну створити і згуртувати християнський світ. За його понтифікату запрацювало, як ніколи, місіонерство римської церкви. Папа звеличував християнських подвижників, утвердивши тим самим авторитет нових католицьких святих. Він здійснив реформу богослужіння, поскливши його музичне оформлення і, відповідно, емоційний вилив на паству. За невтомного Григорія І Великого папська курія претендувала на роль провідника європейської дипломатії. Часткова секуляризація Карлом Мартеном у Франкському королівстві церковного землеволодіння викликала протистояння між духовенством і світською владою. Та коли полчища лангобардів підійшли до Рима, папа Стефан II звернувся по допомогу саме до короля франків - Шпіна Короткого. На відвойованих франками у лангобардів територіях Італії у 756 р. утворився патримоній св. Петра - особлива папська держава, яка проіснувала до об'єднання Італії в 1870 р. й у вигляді релікту збереглася донині. Так папа став водночас і верховним понтифіком, і світським володарем. Він допоміг Карлу Великому розширити і зміцнити кордони Франкської імперії. Коронація Карта Великого у соборі св. Петра в Римі по-казала всьому християнському світові, що державна владастає легітимною лише з благословення папи. Вдячний імператор узаконив церковну десятину - важливе джерело збагачення Церкви. Тоді ж було уніфіковано на римський кшталт літургію (богослужіння), складено Вульгату - латиномовний канонічний текст Біблії, вдосконалено систему духовної освіти. Папам вірили й не вірили, адже тоді ще не існувало догмату про "папську непогрішимість", сформульованого в 1870 р. на І Ватиканському соборі таким чином: "Папа не може помилятися, коли висловлює своє міркування з питань віри і моралі з висоти Апостольського престолу". Тому доводилося шукати інші аргументи для підтвердження теократичних претензій папського двору, Миколай І Великий (858-867) з цією метою використав так зв. Константанів дар* - акт, згідно з яким імператор Константан Великий нібито надав право римському єпископові очолити християнську церкву і вручив йому верховну "ладу лад Римом. За однією з версій, цю "дарчу" вперше оприлюднив у середині VIII ст. папа Стефан II (752-757) під час свого візиту до короля франків Піпіна Короткого, за іншою - її сфабрикували у 816 р. з нагоди коронації папою у Реймсі короля Людовіка І Благочестивого. Пізніше Константанів дар підсилили так званими Лжеісидоровими декреталіями - збірником таких самих фальшивих папських послань і рішень церковних соборів, нібито складеним просвітником доби раннього Середньовіччя Ісидором Севільським. Лжеісидорові декреталії, уведені до канонічного права католицької церкви, обґрунтовували ідею папської супрематії (верховенства) над будь-якою іншою земною владою. Так, в одному з декреталій стверджувалося, що "папа так само перевищує імператора, як сонце перевищує місяць, а тому влада Апостольського престолу піднімається над могутністю королівського трону". Розпад імперії Каролінгів завдав удару і по папству. Після Верденського поділу в Італії запанував політичний безлад. Папський двір, який ще донедавна зверхньо поводився з європейськими монархами, мусив безсило спостерігати за розгулом феодальної вольниці. Тодішній глибокий занепад папства спричинили й набіги норманів, арабів та мадяр. Німецький монарх Оттон І Великий (936-973), за прикладом Карла Великого, спробував у X ст. відродити Римську імперію (його державу наприкінці XII ст. називали Священною Римською імперією німецького
Loading...

 
 

Цікаве