WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

християнства та церкви відіграв єпископ північноафриканського міста Гілпона Аврелій Августин (354-430), який намагався відповісти на непросте питання: хто є людина і як вона має жити? Аврелій Августин народиися у незаможній сім'ї язичника-римлянина і християнки Моніки (пізніше католицька церква канонізувала її). Він здобув пристойну освіту у місцевих риторичних школах, однак єврейською не во-лодів і абияк знав грецьку. Хрестився уже е 30-річному віці, причому цей крок дався йому нелегко. Свої релігійні переживання він досить емоційно відобразив у творі "Сповідь" - духовному дороговказі для християн. Інші його богословські праці ("Про Трійцю", "Про град Божий" та ін.) значною мірою збагатили християнську думку ранньосередньовічної доби. Яким, на думку Августина, має бути життєвий шлях людини? Люди повинні орієнтуватися на абсолют, на вічну істину. Лише такий шлях приведе їх до "граду Божого" - керованого церквою суспільства. Ті ж, хто триматиметься "граду земного", не вірують, не "спасуться", їм уготоване пекло. Августин розробив концепцію церкви як ієрархічної організації, побудованої на суворій дисципліні. Церква має бути єдиним посередником між Богом і людьми. Ця богословська концепція пізніше стала підґрунтям для теократичних претензій папства. Водночас Августин сформулював дуже важливу у політичному відношенні тезу про те, що державні органи, світська влада потрібні для організації християнського життя. Ця теза спонукала церкву толерантно ставитися до світської влади. Висновок Бог створив світ в усій його повноті - від ангелів до найнікчемніших істот і неживих предметів. Інакше Бог не був би всемогутнім. Ця теза про "великий ланцюг" буття - безкінечну ієрархію творінь - стала основою західної філософії у Середні віки та в Новий час. У розумінні Августина, світова історія - це боротьба між двома "градами": невидимим небесним (божим) і видимим земним (людським). Під "градом небесним" Августин не мав на увазі наявну церкву. До того ж, розвинуте ним учення Павла про гріх і благодать (недоступна людському розумінню божественна сила, покликана "спасти" людину) стало знахідкою не лише для християнської ' ортодоксії, а й для низки єретичних учень. Глибокі богословські ідеї Августина "на тисячу років стали живильними соками для католицької, а пізніше й для протестантської теології" (Г. Кенігсбергер). 2. Християнізація Європи. Монастирі Рівень набожності середньовічних європейців медієвісти оцінюють по-різному. Існує, зокрема, думка, що ця набожність була поверховою. "Середньовіччя в багатьох відношеннях не було епохою... абсолютної і справжньої віри. Це була доба вірувань, забобонів і святенництва, великих суспільних поривань ірраціонального характеру.., мілленаристичних сподівань, усіляких пророцтв..." (Л. Му-лен). Інші, навпаки, вважають, що середньовічна людина була здатна на глибокі релігійні почуття, щоправда значною мірою замішані на язичницьких віруваннях і забобонах. Релігійна ортодоксія, що її насаджувала церква, співіснувала в симбіозі з народними віруваннями, далекими від християнської догматики. Так, попри заборону па-пою Григорієм III (731-741) споживати конину, в Данії, Голландії, Німеччині жертвопринесення коня практикувалося впродовж усього Середньовіччя. Європейці закладали у фундаменти будівель з магічною метою кішок, па-цюків, монети, капсули з посланнями, вірили в "дике полювання" - "процесію духів... які запроторювали душі в якесь інше, аніж християнський рай, місце" (П. Найджел, Дж. Пруденс). Ця народна релігійність, що спиралася на традиції греко-римської язичницької культури, у своїх радикальних формах породжувала єресі, котрі церква, як правило, категорично засуджувала. Водночас ті народні вірування, які церкві здавалися безпечними, вона легалізовувала. Ці поступки церкви були викликані побоюваннями втратити свій вплив на мирян. До того ж низи духовенства у своїй масі були неуками, часом не знали азів християнського віровчення і поділяли язичницьке марновірство своїх парафіян. Теологи перетворили багатьох язичницьких богів на християнських святих чи пророків. Так, Фрейя стала Марією (культ св. Діви Марії набув офіційного визнання лише у XII от., догмат про "непорочне зачаття" - в середині XIX ст., про тілесне "вознссіння" Марії на небо - в 1950 р.), Балдур - св. Миколаєм, Тор - св. Олафом, Гонн - св. Антопієм і т. ін. У Німеччині на схилку Середньовіччя навіть існував храм Юпітера-Христа. Християнської адаптації зазнали вшанування святих праведників, ідея чистилища. Наполегливі народні домагання "святої бідності" та соціальної справедливості спонукали церкву змістити акцент із грізного старозаповітного Бога-Отця (автократора) на милосердного новозаповітного Христа-спокутника. Як і коли стала християнською середньовічна Європа? На схилку античності - на світанку Середньовіччя вельми охоче наверталися у віру Христову окремі варварські племена, які поселилися на території уже христи-янізованої Римської імперії. Вандали, бургунди, остготи і вестготи сприйняли християнство, але в його аріанській (єретичній) формі. Наприкінці V ст. із суто політичних міркувань ортодоксальним християнином став конупг франків Хдодвіг. Наприкінці VI ст. у західну (латинську) віру перейшли з аріанства вестготи. Невдовзі іспанські єпископи навернули у християнство язичницькі племена Піренейського півострова. Зусиллями папства християнами стали також лангобарди, окремі племена англів і саксів (до речі, в Англії центром християнства став Кентербері, а не Лондон). У VІ - VІІІ ст. ірландські та англійські монастирі готували ревних місіонерів, які енергійно навертали у християнство язичників у найглухіших закутках Європи. У VIII ст. перейшли у віру Христову племена Центральної та Південної Німеччини, а з IX ст. розпочалася, щоправда з великими труднощами, християнізація населення Скандинавії (вікінги вважали, що удачу їм приносять їхні боги, а тому вкрай неохоче відмовлялися від них). Щодо слов'ян, то вони в питаннях віри загалом не відставали від германських племен. Але навертав їх у християнство переважно Константинополь, а не Рим. У Східній Європі серед слов'янських народів латинство прийняли лише поляки та чехи, а середнеслов'янських - угри. Сербія та Болгарія схилилися до греко-візантійської форми християнства. У ХІІ ст. німецькі феодали за активного сприяння папства християнізували полабських слов'ян, а в XIII- XIV ст. - балтійські племена і прусів. Литовці стали християнами унаслідок унії Литви і Польщі (1385). Християнізація Європи не була простою, тим паче тріумфальною. Мешканці міст охочіше приймали нову віру, селяни ж стійко трималися язичництва (не випадково у французькій мові слова "селянин" і "язимник" походять від спільного кореня). Окремі північно та східноєвропейські народи (шведи, литовці, поляки, чехи) у X- XI ст. навіть тимчасово повернулися в лоно язичництва - їх довелося навертати у віру Христову вдруге. Нерідко хрещення здійснювалося методом прямого насильства (так, скажімо, чинили щодо саксів воїни Карла Великого). Навернення ж балтських племен і прусів стало справжнім релігійним геноцидом. Християнство насаджувала здебільшого світська і церковна верхівка. Маси ж опиралися, як могли, релігійному нав'язуванню, іноді вбивали місіонерів і священиків (така доля спіткала, наприклад, хрестителя Німеччини Боніфація Х руйнували церкви та каплиці. Проте в цілому хода християнства була переможною. Європа швидко вкривалася церквами й монастирями, набуваючи ошатного вигляду, особливо в період відзначення тисячоліття християнства. Бургундський хроніст Рауль Глабер повідомляв на початку ІІ тисячоліття: "Коли настав третій рік після тисячного, майже всі землі, особливо ж Італія та Галлія, стали свідками перебудови церков.
Loading...

 
 

Цікаве