WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі - Реферат

Реферат на тему: Християнська церква, папство, католицькі ордени у Середньовіччі План 1. Християнство та церква напередодні Середньовіччя. Аврелій Августин 2. Християнізація Європи. Монастирі 3. Папство в ранньому Середньовіччі, його занепад наприкінці 4. IX - на початку XI ст. Клюнійська реформа. 5. Католицькі ордени. Зростання ролі папства у XII-XIII ст. Вступ Напередодні Середньовіччя християнство вже стало офіційною ідеологією Римської імперії (навернули Римську імперію у віру Христову імператори Константин І Великий (274-337) та Феодосій І (379-395). На той час воно вже втратило свої первісні демократичні ідеали. Християнська церква з духовної общини перетворилася на ієрархізовану соціально-політичну організацію. За допомогою держави вона збагатилася й надійно вкоренилася в суспільний організм. Запозичення та збереження християнською церквою багатьох традицій греко-римського язичництва істотно вплинули на духовне життя середньовічної Європи. "Сам факт такої культурної спадкоємності мав величезне значення для Європи: картина минулого чудового світу... ви-явилася стійким стимулом для наслідування і суперництва. Упродовж наступного тисячоліття цей образ минулого надихав європейське суспільство на найблискучіші культурні досягнення" (Г. Кенігсбергер). Могутня клюнійська конгрегація, яка близько 1100 р. об'єднувала майже дві тисячі монастирів та невеликих обителей, не поліпшила моральність ані мирян, ані духовенства. Минуло небагато часу після клюнійських реформ - і чернеча дисципліна знову підупала, причому навіть у клюнійських монастирях. Пияцтво та оргії стали нормою у багатьох чоловічих монастирях. У жіночих обителях також нерідко чинилися неподобства, про що свідчить хоча б той факт, що до XVIII ст. власниць домів розпусти у народі називали абатисами, а постриг у черниці розцінювався як віддання до того ж "закладу". Тому впродовж X-XV ст., щоб відмежуватися від старих монастирських конгрегацій, які зажили сумнівної слави, виникали й інші чернечі союзи, кожен з яких жив за своїм статутом. Вони дістали назву орденів. Папство спершу поставилося до орденів насторожено, проте невдовзі визнало їх, бо відчуло в них надійну опору для себе. 1.Християнство та церква напередодні Середньовіччя. Аврелій Августин До початку Середньовіччя церква оформилася організаційно. Зокрема, склалися церковні адміністративні округи - діоцези (єпархії), очолювані єпископами, причому кожне римське місто мало свого єпископа. Столиці рим-ських провінцій, митрополії, очолили митрополити, в єпископському середовищі - перші серед рівних. Митрополити керували провінційними синодами (соборами) і пропонували кандидатів на вакантні єпископські посади. Єпископи, завдяки чималим пожертвуванням на церкву, що їх вносили імператор і миряни, а також своїй значній духовній владі, стали впливовими особами й брали активну участь у міській адміністрації, часом навіть очолювали її. Імператори надали єпископам податковий і судовий імунітет, тобто право стягувати податки та вершити суд. У VII ст., з появою англосаксонської церкви, яка підлягала безпосередньо Римові, з'явилася посада архієпископа - вищого єпископа, якого призначав папа і який був його уповноваженою особою. Найскладніші і найважливіші проблеми теології (богослов'я) та церковної організації вирішувалися па Вселенських соборах - зібраннях церковних ієрархів (князів церкви). Упродовж 325-787 рр. відбулося сім таких соборів*. Усі Вселенські собори скликалися на території Східної Римської імперії, тобто піл боком у візантійського імператора. Чим сильнішою ставала влада імператора, тим більше церква залежала від нього, виникла паніть реальна перспектива її цілковитого одержавлення. На Вселенських соборах поступово оформилися два основні центри керівництва християнською церквою - Рим і Константинополь. І Нікейський собор (325) підпорядкував римському єпископові західні провінції, антіо-хійському - східні, александрійському - Єгипет і Лівію. Константинопольський собор (381) назвав константинопольську кафедру другою за значенням після римської, бо ''Константинополь є Новим Римом". Отож константинопольський єпископ став першим серед інших східних владик (антіохійського, єрусалимського та алексаидрійського). IV Халкідонський собор (451) урівняв у правах і почестях константинопольського патріарха (голову помісної церкви на Сході) з римським престолом (керівний орган західних діоцезій). На цьому зібранні духовенства остаточно склалася пентархія - система п'яти вселенських патріархів, духовна влада кожного з яких поширювалася на одну з частин християнського світу. Серед патріархів лідерство поступово здобув патріарх Константинопольський. Однак кафедра св. Петра в Римі послідовно й наполегливо домагалася загальноцерковного верховенства, посилаючись на те, що римський єпископ є, мовляв, єдиним повноправним спадкоємцем апостола Петра, його вікарієм (намісником) на землі. Особливо рішуче обстоював цю тезу папа Лев І Великий (440-461). Офіційне богослов'я народжувалося в муках. Оформленням найважливіших християнських догматів опікувалися отці церкви - найавторитетніші християнські вчителі й письменники IV-V ст. (Афанасій Александрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Іоан Златоуст, Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний та ін.). Водночас висловлювалися дискусійні твердження стосовно основних христологічних питань, особливо тринітарного (про триєдиність Бога). Папам завдавали клопоту єретичні вчення, небезпечні для церкви: аріанство, несторіанство, монофізитство. У IV ст. александрійський священик Арій стверджував, що Бог-Син народився не від Бога-Отця, а був створений ним із нічого. Він так уподобився Богу, що той прийняв його як сина і наділив божественною силою. Бог-Отець "єдиносутній", а Бог-Син лише "подобосутній", тобто між усіма лицями Трійці - Богом-Отцем, Богом-Сипом і Богом-Духом Святим немає рівності. Із нього твердження неминуче випливало, що св. Діва Марія не Богородиця, а Христос не Спаситель. Арій, таким чином, поставив під сумнів ідею про сакральне походження церкви, засновником якої вважається Христос. На Нікейському соборі 325 р. Арія викляли, заслали, а його праці спалили. Тим, хто їх зберігав, загрожувала смертна кара. Нікейський собор ухвалив також Символ Віри, який гласив, що Христос є "Бог від Бога, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного, народжений, нестворенний, єдиносутній Отцю". Однак аріани не змирилися з поразкою. Заручившись підтримкою державної влади, вони здобули перемогу над нікейцями (саме тому германські народи прийняли тоді християнство в його аріанській формі). Лише II Константинопольський собор 38! р. остаточно утвердив Нікейський Символ Віри й засудив аріанство як єресь. У V ст. Несторій із Антіохії, тодішній Константинопольський патріарх, стверджував, що Марія - не Богородиця, а людітородиця, бо Христос не Бог, а людина.III Ефеський собор (481) відлучив Нестора від церкви, позбавив його єпископського сану й заслав. На соборі було проголошено догмат про Пресвяту Богородицю. Якщо Несторій вип'ячував людську сутність Христа, то монах Євтихій і патріарх Діоскор Александрійський у V ст. дійшли висновку, що в Христі, навпаки, переважає божественна сутність. IV Халкідонський собор (451) засу-див це віровчення й покарав його авторів. Він ухвалив сповідувати "Господа у двох природах, в одній особі, без злиття чи розмежування", тобто визнав повноцінність обох природ Христа. Ще до середньовічної доби церква розробила основні форми культу та літургії (богослужіння), сформулювала й синтезувала визначальні принципи соціальної доктрини й етики християнства. Видатну роль у канонічному оформленні
Loading...

 
 

Цікаве