WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Характеристика сучасних національних релігій - Реферат

Характеристика сучасних національних релігій - Реферат

повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань. Найважливішим критерієм людської величі є любов, що зобов'язує до взаємоповаги вдома, старанності на робо­ті, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуці­анство вважає основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини. Досконалість людини неможлива без її гармонійної діяльності. Як розвиток цього положення конфуціанство запропонувало концепцію серединного шляху, що унемо­жливлює крайнощі в думках і вчинках. Сповідування йо­го налаштовує людину на постійне пристосування до об­ставин, що змінюються, підкорення владі. Маючи в основі антропоцентричну ідею служіння лю­дям, конфуціанство як релігійна система стримане щодо служіння духам, ідеї загробного життя, релігійного місти­цизму, магії. Байдуже воно і до проблем космогонії. А сам Конфуцій, хоч і брав участь у присвячених духам ритуальних дійствах, вважав: "Мудрість полягає в тому, щоб серйозно віддаватися обов'язкам, які стосуються лю­дей, і, шануючи духів, триматися від них подалі". Конфуцій не змінив релігійних обрядів, а збирав, об'єд­нував обрядові правила і норми, шанував традиції, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і привчав до цього інших. Він визнавав тогочасну суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад - досконалим. На його думку, людина має суворо дотримуватись суспільних порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, - вища над усе, особа - ніщо перед державою. Дуже важливим у конфуціанстві є вчення "про іме­на": будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чиновником, раб - рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися визначених для неї норм поведінки (лі). Державу повинні очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховува­ти підлеглих. За потреби вони мусять "виправляти іме­на", тобто ставити кожного на своє місце в суспільстві. Відмінність між вищими станами і простолюдом не може бути стертою: "Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди - мудрі люди. Саме Небо надало їм владу. А прості люди - нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів". Благородна людина має бути налаштована на спра­ведливість, дотримання моралі. "Мала" людина більше зо­рієнтована на здобуття вигоди і багатства. Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуман­ність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій дер­жави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуман­ності - жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, сяо - повага до батьків. Потім - ті - повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; чжун - вірність, відданість; шу - прощення; лі - добро­чесність; чжі - знання; юн - хоробрість; гун - шаноб­ливість; куань - великодушність; сінь - вірність; мінь - кмітливість; чуй - доброта. Ці моральні риси облагороджу­ють людину, оскільки в них закладені принципи загально­людської моралі, що забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох із половиною тисяч років. Релігійно-філософське вчення Конфуція спершу адре­сувалося державним службовцям, згодом міцно вкорени­лось у свідомість китайського суспільства, зумовило спо­сіб мислення китайців. У його лоні сформувалося до вось­ми шкіл. Розвиток вчення Конфуція продовжив його учень Мен-цзи (прибл. 372-289 до н.е.), який обміркував проблему "справедливого володаря", що в основі політичної кон­цепції конфуціанства. Розвиваючи її, Мен-цзи визнавав за народом право змінити правителя, дії якого спрямовані проти нього. Народом вважав землевласників, чинов­ників, монахів. Мало вчення Конфуція й опонентів. Один із них - філософ Мо-цзи (479-381 до н.е., за іншими даними, 468- 376 до н.е.) заперечував учення про імена, лі, твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові - цзянь-ай, хоч теж виправдовував суспільний поділ на бід­них і багатих, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення (моїс-ти), вели ідейну боротьбу з конфуціанцями. Критикували конфуціанство і так звані законники (легі-сти). Один з них, Шан Ян (390-338 до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат "Шан цзюнь шу" ("Книга правителя області Шан"), де обґрунтував принципи необмеженої монархії, за­суджував освіту народу, схвалював війни як найкращий за­сіб вирішення економічних і політичних проблем. Запек­лим противником конфуціанства був імператор Цін ПІі-хуан (259-210 до н.е.), який у 213 р. до н.е. закопав живцем 460 послідовників Конфуція і спалив конфуціанські книги. Та все ж конфуціанський ідеал покори, суворого до­тримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечив його авторитет серед правлячої верхівки. У II ст. до н.е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно стає офіційною релігійно-філософською, правовою системою Китаю. До його заслуг, очевидно справедливо, приписують економічний злет у другій половині II ст. "чо­тирьох малих драконів" - Гонконгу, Південної Кореї, Син-гапуру, Тайваню, де релігійно-філософські цінності конфу­ціанства сталиневід'ємним елементом виховання, спосо­бу мислення, господарської діяльності. 4. Даосизм; Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанст­вом (VII ст. до н.е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV-III ст. до н.е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи ("Стара ди­тина"), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носи­ла його кілька десятків років, народивши старим. "Цзи", щоправда, означає і "філософ". Особливості релігійно-філософської системи даосиз­му. У релігійно-філрсофській системі даосизму окреслилося дві тенденції: філософська, що згодом розвинулася в неодасизм, і релігійна, що охоплювала алхімію, демоноло­гію, лікувальну практику. Провідна ідея його полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо під­коряються не Небу, а всезагальному закону - дао - не­видимому, всюдисущому закону природи, суспільства, по­ведінки людини, який є невіддільним від матеріального світу, управляє ним. Дао є об'єктивною силою. Порушення його вносить дисгармонію. Особливо це помітно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао. Дао - не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао ніхто не створював, навпаки - воно першо­джерело всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Дао при­сутнє всюди і у всьому. Це - загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття. Його неможливо сприймати безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао. Людині важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутність розкрита для людей мислителями, вони му­сять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. У політичному сенсі дао є вищим законом управління державою. Воно є і найви­щим моральним законом, основою моральності людини. Пізнання дао відбувається через
Loading...

 
 

Цікаве