WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

священників і вибрався з архієрейською візитацією в Лівобережну Україну, щоб вивчити релігійні настрої віруючих, вислухати їх, ознайомити з позицією єпископату УАПЦ. Вінпобував у Полтаві, Харкові, де жив уже літній владика Феофіл Булковський. Вони спільно відслужили у Покровському монастирі Службу Божу. На пропозицію владики Мстислава Феофіл Булковський приєднався до УАПЦ.
Побував тоді владика в багатьох селах, а також містах Переяславі, Золотоноші, Лубнах, Хоролі, Миргороді. Відвідав ряд монастирів [15, с. 4].
Німецька служба безпеки пильно стежила за діями єпископа. Її дратувала його активна національно-просвітницька діяльність, що йшла в парі з євангельською проповіддю і здобула йому широку популярність. Е.Кох зажадав від митрополита Полікарпа, щоб той перевів Мстислава до Ростова-на-Дону - до росіян. Проте єпископ відмовився.
22 вересня з генерал-комісаріату за підписом фон Бюнау до єпископа надійшла директива такого змісту: "З політичних причин забороняю Вам перебувати будь-де на Україні на захід від Дніпра і в частині генеральної округи Києва, розташованої на схід від ріки. Пропоную Вам до 27 вересня 1942 р. залишити Київ. Про дату Вашого від'їзду і місця, куди Ви виїжджаєте, повідомити мені" [40, с. 21].
Через кілька днів надійшов новий, "остаточний", наказ: "Оскільки до сьогоднішнього дня Ви не надали нам інформації про Ваш від'їзд і місце поїздки, цим востаннє раджу Вам виконати цю вимогу і негайно повідомити нам, куди Ви їдете. Термін виконання цієї вимоги - до суботи, 3 жовтня 1942 р., 12-ої години опівночі" [40, с. 21].
Але владика Мстислав зігнорував обидва накази і 3 жовтня 1942 р. був уже у Луцьку, де мав відбутися скликаний архієпископом Полікарпом Собор УАПЦ. На Соборі мало остаточно вирішуватися питання про форму церковної організації і керівництва церквою. На чолі об'єднаної УАПЦ мав стояти Священний Синод з п'яти старших єпископів України: митрополитів - Олександра Валеденського, Олексія Громадського і Полікарпа Сікорського та архієпископів Симона з Автономної Церкви і Никанора з УАПЦ.
Вищим органом управління УАПЦ до часу проведення Всеукраїнського Помісного Собору назначався Священний Собор єпископів України. Мстислав, єпископ Переяславський, був призначений його секретарем [48, с. 21].
Німецька окупаційна влада не кидала слів на вітер. Через кілька днів Мстислава заарештували і вивезли до Житомира, потім до Чернігова, а перед Різдвом Христовим - до Прилук. На початку березня 1943 р. його відвезли до Києва і кинули до камери смертників. Але за допомогою сотника Дмитренка та дружини колишнього українського посла в Німеччині Севрюка єпископа перебрали військові чиновники у свою юрисдикцію. Серед військових були вихідці з німецьких колоній на Україні, зокрема директор політичного департаменту Остміністерюма Жорж Лейбмандт і його сестра, перекладачка у Києві. Вони й допомогли владиці врятувати життя, але він змушений був підписати заяву, що припинить відправлення богослужінь, не буде проповідувати і проводити жодної політичної акції мешкатиме при церкві св. Софії і не намагатиметься втекти. Після того Мстислава відправили до церковного управління УАПЦ [9, с. 4].
На початку 1943 р. німецька окупаційна влада проголосила нове розпорядження райхскомісара Е.Коха. Згідно з ним, повноваження єпископів мало обмежуватися лише територією генерал-комісаріатів, де вони перебували. Єпископи підпорядковувались місцевим генерал-комісарам.
Розпорядження райхскомісара про реорганізацію життя в Україні спричинило послаблення православної церкви. У справи церкви почало втручатися гестапо. А серед заарештованих і засуджених до розстрілу з'явилося духівництво і вірні УАПЦ [28, с. 19].
Більше того, на західноукраїнських землях спалахнуло повстання проти німецьких окупантів. До нього часто приєднувалися храм із їх служителями. А в ході її було розстріляно понад 100 українських православних священиків та спалено або зруйновано багато церков. Тим часом, німці зазнавали нищівних поразок на східному фронті. Радянська армія вступала на українську землю. Навесні 1944 р. ієрархія УАПЦ була змушена податись на еміграцію. Від'їжджаючи з рідної землі, Владики УАПЦ звернулися до українського народу з архіпастирським посланням, підписаним і владикою Мстиславом. Він виїхав на Захід в 1942 р.[48, с. 22].
Отже, на формування світогляду Степана Скрипника вирішальне значення справило середовище, в якому виховувався майбутній ієрарх з дитячих літ, його сімейне виховання, адже майже всі близькі родичі Степана Скрипника були священослужителями. Національна свідомість Степана Скрипника зростала під впливом його дядька Симона Петлюри. Уже зі студентських років Степан Скрипник включився в український національний рух, підтримував погляди тих церковних діячів, які виступали за автокефалію української православної церкви. У міжвоєнний період громадська діяльність С.Скрипника була скерована на убезпечення українців православного віровизнання від полонізації, насильницького окатоличення. Цю дискримінаційну політику проводила польська адміністрація на території Волині. В умовах Другої світової війни Степан Скрипник був висвячений на священика, а згодом хіротонізований на єпископа. Український ієрарх, патріот, він не підтримував узалежнення Київської митрополії Московського патріархату, внаслідок чого зазнав репресій був арештований. Утвердження радянської влади в Україні після 1942 р. спричинило еміграцію єпископа Мстислава Скрипника, оскільки він не поділяв ідеологію радянської влади.
Розділ 3.
Особливості громадської та релігійно-церковної діяльності Мстислава Скрипника в еміграції
Постать Мстислава Скрипника характерна для першої хвилі української еміграції, ідейної і інтелігентної, що відійшла разом з військами УНР перед більшовицькою навалою. Багато з тих, хто залишився під "совєтами" були не просто офіцерами. Вони відзначилися, уже на чужині, і на науковому, і на релігійному полі. С.Скрипник - з його нахилами до політичної діяльності - у момент вибору став єпископом і будівничим Української Церкви.
Стараннями владики Мстислава на захід виїжджала ієрархія УАПЦ. В Марбурзі під час бомбардування, загинули батько єпископа Мстислава Іван Скрипник і сестра Зінаїда Ганько.
Владика Мстислав у 1947 р. взяв участь у заснуванні громади Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії. Він відправив перше урочисте богослужіння у залі Центру Союзу українців у Лондоні. Віруючі, які зібралися тоді, були щиро раді, що могли помолитися рідною мовою у країні, куди їх закинула доля. Тоді ж владика Мстислав покликав до дії у Лондоні першу церковну раду, допоміг громаді у розбудові парафіяльного життя [11, c. 8 ].
Надзвичайний Собор УГКЦ в Канаді, який відбувся 14 листопада 1947 р. в Саскатуні, запросив єпископа Мстислава очолити цю церкву. Мстислав дав згоду, і Собор обрав його першоієрархом УГКЦ в Канаді, архієпископом Вінніпега і
Loading...

 
 

Цікаве