WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Никифора Абрамовича та Ігоря Губу, яких рукоположили ієрархи Православної Автономної Церкви в Польщі архієпископ Пінський і ПоліськийОлександр Іноземцев та архієпископ Луцький Полікарп Сікорський [34, с. 13].
На Соборі архієпископів, який відбувся у Пінську, здійснили юридичне оформлення відновленої Української Автокефальної Православної Церкви.
Відновлення архієрейської структури УАПЦ Московська патріархія зустріла вороже, намагалася заперечити канонічність ієрархії УАПЦ і осудила архієпископа Полікарпа як відступника від Російської Православної Церкви, "зрадника, самочинця і спокусителя", котрий всупереч законам проголосив автокефалію. Патріарх Сергій позбавив владику Полікарпа священства та архієрейської влади. Під час більшовицької окупації Луцька єпархія, очолювана Полікарпом, не визнавала московського керівництва РПЦ і не підписували декларації про його зверхність [15, с. 4].
Не менш реакційно поставилася до проявів українського народу щодо впровадження української церковної автокефалії й німецька влада. Вже на другому місяці війни з Радянським Союзом гітлерівська служба безпеки та поліції розробила інструкції, які 16 серпня 1941 р. затвердив наказом шеф поліції і служби безпеки Райнгард Гейдріг. У цьому документі зазначалось, що "не може бути мови про підтримку та розвиток православної церкви. Виявити толерантність можна лише в тих випадках коли населення зайнятої території бажає релігійних послуг і має духовного наставника на місці. Німецькі органи влади не можуть надавати допомогу призначенню священиків… Бажаним є подріблення церкви на малі групи. У зв'язку з цим не варто було чинити перешкод зростанню кількості сект на цій території". Щодо Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Діонісієм Валединським поліція отримала настанову перешкодити всьому, щоб вона не робила.
Таємний циркуляр керівника поліції безпеки і СД генерал-майора др. Томаса, що з'явився після директиви Гейдріга через півроку, 11 лютого 1942 р., був направлений до загонів СС і поліції у Києві, Житомирі, Миколаєві і Дніпропетровську. Він свідчить, що фашисти, з самого початку окупації України мали чітку політичну місію проти церкви, зокрема УАПЦ. У циркулярі сказано категорично: "…творенню загальноукраїнської Автокефальної Церкви під проводом митрополита, як допоміжної організації, належить всілякими способами перешкоджати". До цього йде роз'яснення: "у православному церковному розумінні автокефалія є завжди в самій суті пов'язана з самостійним державництвом… з відкриванням нових духовних семінарій, вищих шкіл теології і т.п. - слід поки що стриматися" [48, с. 19].
Із цих двох документів німецьких окупантів та фактів ставлення Московської патріархії до українського церковного руху яскраво окреслюється стан, у який і потрапило українське православ'я в роки смертельного протиборства в Україні сил двох імперій - московської і німецької. Для них прагнення народу мати Українську Автокефальну Православну Церкву було ворожим, тому вони вживали всіх доступних їм заходів, щоб така церква не існувала [8, с. 12].
Нововисвячені у Пінську єпископи відправилися до Києва для участі в організації церковного життя на східноукраїнських землях. Невдовзі після відходу більшовиків в столиці України було створено Всеукраїнську Православну Церковну раду, яка прагнула відродити понищене сталінською ідеологією церковно-релігійне дитя. Проте, у грудні 1941 р. до Києва прибув єпископ Автономної Церкви Пантелеймон Рудик. Більшість наявних на окупованій території парафій перейшли під його юрисдикцію. За ініціативою П.Рудика в лютому 1942 р. німецька влада розпустила ВПЦ Раду, а справами УАПЦ доручила керувати трьом старшим священикам церкви [48, с. 19].
Єпископи Никанор та Ігор дісталися до Києва у березні 1942 р., де їх радісно привітала українська громадськість. Уповноважені у справах УАЦП священики, виявляючи бажання православних українців Києва, визнали ієрархію УАПЦ на чолі з архієпископом Полікарпом своєю духовною владою, а зверхність передали єпископові Никанорові [25, с. 19].
З переобранням влади над Україною окупаційною німецькою цивільною адміністрацією вся їх ненависть була скерована в першу чергу на жорстоке винищування єврейського населення. Здійснивши цю справу, адміністрація взялася й за українців. Зросла кількість розстрілів українського інтелігенції, насамперед патріотично налаштованого українського духовенства та інтелігенції, зокрема прихильників ідеї Української Православної Церкви. У Прилуках на Різдвяні свята 1943 р. було розстріляно спеціальним відділом есесівців 540 найбільш свідомих українців. Подібні розстріли цей загін здійснив у Ніжині, Каневі та інших містах. Незважаючи на це, автокефальні єпископи розгорнули інтенсивну роботу по організації церковно-релігійного життя. В Україні з'явилася одна за одною нові громади УАПЦ, було висвячено чимало священиків, з благословення архієпископа Полікарпа здійснювалася висвята нових єпископів, хоч і таємно, бо стало відомо, що німці мають намір заборонити рукоположення нових єпископів УАПЦ. Місцем для хіротонізації з 9 то 17 травня 1942 р. обрали церкву біля Андріївського собору. Єпископами висвятили архімандритів Фотія Тимощука і Мануїла Тарнавського. Потім відбулася хіротонія кандидатів, обраних Собором: архімандрита Михайла Хорошого на єпископа Єлизаветградського і архімандрита Мстислава Скрипника на єпископа Переяславського. До чернецтва Степан Скрипник був заступником голови Церковної Ради Волині і Поділля [40, с. 20].
Постриг Скрипника у чернецтво здійснив владика Никанор за рекомендацією владики Ігоря, який і дав йому ім'я Мстислав. Ритуал рукоположення Степана провели владики Никанор, Ігор та Михаїл Хороший. Крім єпископів були присутні два священики і диякон [7, с.2].
У другій половині травня 1942 р. відбувся Собор єпископів УАПЦ, в якому, крім владик Никанора та Ігоря, взяли участь новопоставлені єпископи, представники духівництва та мирян. Було розглянуто і відмінено рішення Почаївського собору від 15 серпня 1941 р., визнано неіснуючий екзархат Московської патріархії в Західній Україні [9, с. 4].
Відновлення Української Автокефальної Церкви вимагало багато зусиль владик, духовенства, мирян, якщо врахувати й те, що окупанти суворо обмежували будь-яку ініціативу Церкви, забороняли підготовку духовних кадрів. 1 червня 1942 р. рейхскомісар Е.Кох розпорядився взяти під суворий контроль усі церкви і релігійні організації. Німецька влада дивилася з підозрою на єпископів УАПЦ. Було відібрано митрополичу палату, де мешкав архієпископ Никанор і містилася канцелярія Вищого Церковного управління, а у вересні 1942 р. вийшла заборона проведення єпископської хіротонії в Україні [40, с. 20].
Нелегкі часи переживав владика Мстислав, постійно відчуваючи на собі тиск німецьких властей, які безцеремонно втручалися у церковне життя, контролюючи кожний його крок. Незважаючи на це, він взяв участь у висвяченні 20 семінаристів на
Loading...

 
 

Цікаве