WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Народився він 10 квітня 1898 р. в Полтаві. Його батьки - ІванСкрипник і Маріянна Петлюра (сестра Симона Петлюри) відзначалися побожністю, налаштовували на глибоку віру і своїх дітей. На релігійний світогляд майбутнього владики Мстислава мали великий вплив ближчі і дальші родичі з боку Петлюр священики і ченці, а особливо тітки-черниці Гавриїла і Тетяна. Одна з його прабабусь була ігуменею в монастирі на Полтавщині, батьків родич Сильвестр - архієпископом Омським. Його діди також відзначалися благочинністю, працювали на користь громади. Брат Степана, овдовівши, продав частину своїх маєтностей і купив у Києві на Печерську 50 десятин землі, на якій збудував церкву. Дядько Степана, який жив на Кубані, втік від царського переслідування до Львова, де навчався в університеті. Він мав дуже великий вплив на майбутнього владику. Згодом, згадуючи про своє дитинство, Степан Скрипник говорив: "Мене навчили служити людям… Це властиво моєму козацькому родові: жити не тільки для себе, а передусім для людей. Робити щось корисне громаді - цього завжди дотримувалися мої кревні" [48, с. 14].
Національна свідомість хлопця особливо зміцніла під впливом дядька Симона Петлюри.
Навчаючись у Полтавській гімназії, Степан Скрипник брав активну участь у нелегальних гуртках учнівської молоді. Після закінчення гімназійного курсу, у роки Першої світової війни, був направлений до козачої офіцерської школи в Оренбурзі (1917-1921 рр.). Коли розгорнулася національно-визвольна боротьба українського народу Степан активно включається в цей рух. Брав участь у формуванні куреня ім. К.Гордієнка, направленого для оборони Львова він наступу польської армії. Але до Львова його загін не дійшов, а тільки до Ходорова, де Степан був поранений і потрапив до чеського військового шпиталю. Після одужання отримав направлення на дипломатичну роботу, де завжди намагався гідно репрезентувати українську націю, показати її кращі риси, познайомити з українськими проблемами європейський загал [7, с. 2].
Перша світова війна і революційна віхола завдала нищівного удару родині Скрипників. "Залишилися двоюрідна сестра, а решту з моєї рідні вистріляли"- згадував пізніше патріарх [17, с. 6].
Після поразки української революції і еміграції Симона Петлюри до Франції, його дипломатичний кур'єр Степан Скрипник потрапив у табір для інтернованих у Польщі. Деякий час він перебував на Волині і Галичині, які знову опинились під польським урядом, працював у системі кооперації, навчався заочно у Варшавській школі політичних наук. У 1930 р. був обраний до польського парламенту - сейму, де захищав права українців та рідну школу, прадідівську православну церкву, брав активну участь у церковному житті православних християн Волині і Холмщини. Багато уваги приділяв справам Автокефальної Православної Церкви, очолюваної митрополитом Діонісієм Валединським [15, с. 12].
Степан Скрипник у 1922 р. брав активну участь у підготовці і проведенні з'їзду волинського духівництва і мирян у Почаївській лаврі, де богослужіння проводилося російською мовою. У 1927 р. багатолюдний з'їзд духівництва і мирян відбувся в Луцьку. Делегати домагалися українізації церковних відправ і адміністрації Волинської єпархії та духовного її очолення єпископом - українцем [40, с. 189].
Нова хвиля національно-визвольного руху прокотилася по Волині у 1933 р. 10 вересня, у цей день церковного вшанування преподобного Іова Почаївського, до православного монастиря прибуло понад 20 тисяч прочан, серед них понад 5 тисяч молоді. Зійшлися вони, щоб рішуче зажадати від вищої православної церковної влади у Польщі, що перебувала на той час у руках старої промосковської ієрархії, українізації церковного життя на Волині, Поліссі і Холмщині. Прочани виявили гідну подиву дисциплінованість і послух провідникам руху, серед яких був професор І.Власовський і посли у польському парламенті - протоірей М.Гележинський, С.Скрипник та М.Бура. Після закінчення церковних відправ, коли єпископи поверталися до митрополичої палати, на лаврській дзвіниці замайорів шестиметровий синьо-жовтий прапор з хрестом, а побіч дороги молодь розгорнула понад 40 транспарантів з написами: "Українцям - український єпископ", "У рідній церкві рідна мова", "Протестуємо проти знущання Москви над УАП Церквою на Україні" тощо [48, с. 115].
У супроводі хоругв і транспарантів прочани зійшлися на лаврський майдан, де відбулося народне віче, яке прийняло звернення до ієрархів Православної церкви в Польщі. У ньому були перелічені основні вимоги православних українців. В результаті цих подій православні церкви Польщі напередодні Другої світової війни вже мали двох українців-єпископів, своє представництво в митрополичій та єпархіальній радах, духовну семінарію у Кременці з українською мовою викладання, Науково-Богословське Товариство ім. митрополита Петра Могили в Луцьку, Український Науковий інститут у Варшаві. Степан Скрипник обирається постійним членом президії Товариства ім. Петра Могили і головою товариства "Українська школа" в Рівному [40, с. 190].
Взимку 1938 р. в багатьох селах Волині, зокрема у прикордонній смузі з СРСР, польські власті намагалися силою навертати православних українців на католицизм. При цьому державні чиновники, а також службовці прикордонних застав з "Корпусу охорони пограниччя", застосовували шантаж, насильство, репресії та залякування населення. Вони оголосили, що у прикордонній смузі можуть мешкати тільки поляки та католики, а православні українці будуть виселені. 17 грудня 1937 р. в Лановецькому костьолі Кременецького повіту окупанти влаштували урочистості з приводу переходу 116 місцевих селян с. Гриньки з православ'я у латинський обряд. У розрекламованій події вирішив узяти участь посол польського сейму Сергій Гнатишенко, проте місцева влада заборонила йому перебувати у прикордонній зоні. Покидаючи "урочистості", посол був вражений тим, що учасники переходу в католицизм заявили: "Запевняємо вас, пане посол, що метрики польські нам можуть видати, але душі наші залишаться православні і українські". З цього було зрозуміло, що не релігійні переконання стали мотивом переходу в католицизм, а місцева команда "Корпусу охорони пограниччя", яка йшла в авангарді цієї акції і не дуже перебирала засобами у досягненні своєї мети [48, с. 16].
У зв'язку з цим посол сейму Степан Скрипник 1 лютого 1937 р. вніс інтерпеляцію до Міністерства внутрішніх справ, гостро засуджуючи насильницьке навертання православних у католицьку віру та вимагаючи пояснення причин цього свавілля. З лютого 1937 р. він вніс протест проти заборони уряду провести Собор Православної церкви в Польщі. Уряд змушений був розглянути це питання й дати дозвіл на проведення собору [6, с.2].
Навесні 1938 р. поляки посилили кампанію навернення українців на римо-католицтво, зокрема на Холмщині і Підляшші. Починалося все з погроз, вимог до православних священників проповідувати польською мовою, закривали церкви. Вже в червні польські власті перейшли
Loading...

 
 

Цікаве