WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

площу перед оперним театром, де Святішого Патріарха привітав тодішній голова Львівської обласної Ради народних депутатів В'ячеслав Чорновіл. "В імені Святішого Патріарха Мстислава, - сказав він, - ми вітаємо не тільки відроджену з попелу на нашій землі, переслідувану більшовизмом церкву. В його імені ми вітаємоі цю велику спадковість поколінь, того великого борця за волю українського народу, який доніс до нас естафету ще з далеких визвольних років боротьби за Українську Народну Республіку. У всіх виступах його святості прозвучала одна дуже важлива і дуже потрібна нам думка - це думка про необхідність не тільки релігійного, а й простого людського, загальнолюдського миру на нашій землі" [49, c. 13 ].
У своєму виступі Патріарх Мстислав привітав присутніх від імені "тих братів і сестер, що їх доля розсіяла по всьому світу. І скрізь, де вони оселялися, там об'єднувалися навколо церкви, яка була тим джерелом, тією криницею, що давала їм сили перебути труднощі поза Батьківщиною. Вони просили мене запевнити вас у своїй єдності з вами і сказати вам, що були сильними, шановними іншими, гідними, навіть ворогами, були створеними лише тоді, коли один одного заохочували до дальшого крокування, не раз, ой, якою тяжкою дорогою" [46, c. 29].
Добрим словом владика згадав митрополита Андрея Шептицького, який розумів православних, що перебували під гнітом Польщі, співчував їм, коли в 1930-х роках православні церкви знищувалися. Тоді Степан Скрипник, ще молодий громадський діяч, знаходив у Митрополита підтримку.
Патріарх Мстислав відзначив, що допомагав православним у діаспорі також Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий. Подорожуючи по американському материку після тяжких років свого перебування в тюрмах і на засланні, він відвідав у Баунд Бруку церкву св. Апостола Андрія Первозданного, на цвинтарі якої спочивають тисячі українців - православних і католиків [46, c. 29].
Спираючись на ці приклади співпраці духовних осіб з православних і греко-католиків, святійший Патріарх мав усі підстави сказати: "І коли мені кажуть, що тут, на Західній Україні, є непорозуміння на релігійному ґрунті, я не можу зрозуміти цього. Бо ми одна нація, один народ український. І Бог у нас один! І Батьківщина, земля рідна в нас одна!" [46, c. 29].
Патріарх закликав віруючих до любові і єднання, бо вони "гори перевертають, вони крицю ламають". "За роки тоталітаризму, тоталітарного дяволізму, - промовляв митрополит Мстислав, - народ наш був спримітизований, душі наші були скалічені, і нині - хоч як це важко - маємо навернутись до віри, до сяйва того, що струменить з безмежна, з безконечного простору й часу. Розум тут мало зарадить. Тільки інтуїція здатна повернути нам силу віри в оте сяйво, в його реальність …" [8, c.2 ].
Коли Митрополит УГКЦ Володимир і Патріарх УАПЦ Мстислав подали один одному руки, у багатьох львів'ян з'явилися сльози радості на очах, бо народилася надія на те, що розбрат на міжрелігійному рівні нарешті буде припинено і мир запанує в українському домі. І над Львовом багатоголосно залунало : "Єдність! Єдність!" [48, c. 269].
У богослужінні в святій софії Київській, яке очолив сам Патріарх Мстислав, взяли участь всі члени їєрархії УАПЦ разом з прибулими на інтронізацію з США архієпископом Константином та єпископом Антонієм. Між віруючими були депутати Верховних Рад УРСР і СРСР, представники уряду. У храмі перед лицем усієї церкви, цілого народу святійший Мстислав приняв "тягар" Патріаршого служіння і відповідальність перед Богом і людьми [6, с.4].
Від священиків та віруючих Блаженнішого привітав настоятель храму св. апостолів Петра і Павла отець протопресвітер Володимир Ярема. У літургії брали участь Владики УАПЦ України і діаспори. На малому вході відбулася інтронізація Патріарха Київського і всієї України Мстислава. Патріархові поклали на голову кукіль, одну з ознак патріарха влади. Такий кукіль носив Петро Могила, але чорного кольору. Першому Патріархові України було покладено на голову кукіль блакитного кольору. Йому було вручено носок Митрополита Київського Петра Могили з XVII століття [43, c. 29].
У своїй промові до віруючих Патріарх Мстислав сказав: "Церква - це серцевина нашого народу. Це мають зрозуміти всі об'єднання, всі партії, які, на жаль, часом спиняють буття церкви, або не бачать його взагалі. Хотілося, щоб усі верстви, які складають нашу націю, перейнялися розумінням, що без Бога ні до порога, а без церкви української нас не буде бачити світ. Або буде бачити як заколотників у внутрішньому житті.
Наша нація має багато недругів, а наша церква має їх ще більше. Ворог знає роль церкви в нашій історії, знає, що то є та криниця, яка творить вічні вартості в житті нації. Ми були знані в світі, нас цінили як тих, що єднали Схід і Захід, Європу та Азію. То була тяжка місія - отой шлях, на якому положена Богом Україна. За той шлях билися і сварилися недруги, бо обіч нього лежить багата українська земля, до якої є скільки ласих" [51, c. 30].
Понад 40 днів тривало перебування в Україні святішого Патріарха Київського і всієї України Мстислава. Поїздка в Україну, на думку владики, мала велике значення для усвідомлення і аналізу ситуації, організаційного оформлення структур УАПЦ.
Посилаючись на складну ситуацію в українському православ'ї на порозі XXI століття і оглядаючись на події 1980 - 1990-х рр., деякі релігієзнавці висловлювали думку, що "Всеукраїнський Православний Собор УАПЦ 5 - 6 червня 1990 року зробив фатальну помилку, обравши першим патріархом України 92 - річного старця - митрополита УПЦ у Сполучених Штатах Америки Мстислава" [51, с. 33].
При цьому релігієзнавці наводять дані, чому не треба було обирати Мстислава на патріарха в такий складний і переломний період історії України:
1) він не мав ні українського, ні рядянського громадянства;
2) він був громадянином країни, яка, згідно з думкою переважної більшості людей, вороже ставилася до України та інших республік і країн радянського блоку;
3) він був племінником Симона Петлюри, постать якого багаторічна радянська пропаганда робила пугалом, очорнювала найчорнішими фарбами;
4) він не був "природженим монахом", з яких звичайно формується ієрархія будь-якої православної Церкви, а прийшов до єпископства з секулярного середовища, з активної політичної діяльності;
5) він був надто старий, щоб навіть у незалежній Україні, але ще повних рудиментарних плям свого колоніального минулого і свого рабського становища, в московському комуно-більшовицькому ярмі, очолити всенародний Рух за відновлення справжнього українського християнства, українського православ'я [51, c. 33].
Треба сказати, що ці аргументи не надумані, не суб'єктивні, не упереджені. Вони часом лунають від людей, які глибоко шанують патріарха Мстислава як людину. Так, з точки зору формальної логіки ці аргументи бездоганні. Проте, з іншої точки зору, не формальної, так судилося, так мало бути.
На початку травня 1992 р. Патріарх Мстислав
Loading...

 
 

Цікаве