WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського - Дипломна робота

з української діаспори, які становили серйозну загрозу для існуючого тоді режиму, критикували так люто. Ясно, що правдивої інформації про громадську і церковну діяльність владики Мстислава не було [40, c.28].
Вперше про нього сталовідомо в Україні з передач західних радіостанцій в той час, коли в СРСР у 80-х роках наростала балаканина навколо фальшивого "ювілею" 1500-річчя заснування міста Києва, Захід і особливо українці, які тут жили, ґрунтовно і солідно готувалися до правдивого ювілею - 1000-ліття Хрещення Київської Русі. На території України про цей ювілей також говорилося, але якось крізь зуби - з боку офіційних представників режиму, або ж пошепки і з надією - з боку християн і взагалі від народних людей. Багато хто цілком слушно підозрював, що гамір навколо так званого "1500-річчя Києва" був умисне зчинений, щоб протиставлятися, відволікти увагу народу від святкування 1000-річчя київського християнства [40, c.28].
І ось, напередодні 1988 р. в репортажах "Голос Америки" й по радіо "Свобода" все частіше лунав голос митрополита Мстислава, як і деяких інших видатних церковних представників української діаспори [ 26, c.34-35].
Проте, на Заході все ж таки відсвяткували 1000-річчя хрещення України-Русі. Віруючі українських національних церков - автокефальної, православної і греко-католицької - зібрали кошти зі своїх заощаджень і у Лондоні відкрили пам'ятник тому, хто запровадив Християнство на Русі - князю Володимиру Святославичу. На відкриття пам'ятника з'їхалися представники двох конфесій - православної і греко-католицької на чолі з митрополитом УПЦ в США Мстиславом і митрополитом УГКЦ Мирославом Любачівським. Вони з гордістю відзначили досягнення українських християн за кордоном, але з болем у серці доводилось говорити про те, що на Україні обидві українські церкви безбожницька комуністична влада заборонила, віруючим накинула чужу віру, яка з егоїзмом вирішила святкувати тисячолітній ювілей хрещення в Москві і Ленінграді, де тисячу років тому хрещення ще й не снилось. І хоч учасники торжеств згодом поїхали до Києва, але там так і не заглянули чесно у вічі нащадкам русичів, не заговорили до них їхньою мовою [38, c.27].
Проповіді митрополита можна було почути на трансляція, на радіохвилях із Саут Баунд Брука, центру української православної митрополії у США, з потужним закликом владики Мстислава: "Об'єднаймося, подивимось один одному в очі, станьмо перед Богом і помолімось йому за визволення України. Голос був сильним і натхненим, схвильований і чистий. Відчувалося, промовець не читав з аркуша, а проповідував з серця. Слово його було логічне і послідовне, сказане досвідченим промовцем і збудоване професійно, за правилами ораторського мистецтва, витримане в дусі церковної гомілії. Суто богословські і історико-церковні моменти владика Мстислав часто поєднував з фактами історії України, далі нашої Церкви, майбутнього українського народу" [40, c.35].
У Київському братстві св. апостола Андрія відбувалися політичні мітинги, на яких, представники братства несли його портрети, писали на плакатах його афористичні висловлювання про Україну і Церкву. Це був мирянський рух не виставляв перед священиками і єпископами, які вже в цей час стали на позиції автокефалії, хто має бути майбутнім настоятелем автокефальної Церкви, хоч кожний мав на думці владику Мстислава [10, c.4].
5-6 червня 1990 р. відбувся Всеукраїнський Православний Собор в будинку кіно при вулиці Саксаганського, що в Києві. Голова Собору, архієпископ Іван Бондарчук, своїм могутнім голосом запропонував обрати першим православним патріархом України Митрополита УПЦ в США Мстислава Скрипника [27, c.37].
На той момент владиці було 92 роки. Патріарх Мстислав полетів, до тоді ще існуючого СРСР, полетів в Україну через Москву на приватне запрошення депутата Верховної Ради СРСР Сорочника. Його інтронізація відбулася 18 листопада 1990 р. у Свято - Софіївському соборі [40, c.39].
Отже, півстоліття митрополит Мстислав Скрипник вів боротьбу за Українську Автокефальну православну церкву поза межами України. На Батьківщині проти нього фальсифікувалася інформація про те, що він "служить окупантам". Однак, тоді вже голос професіоналів брехні втратив тему. Дідусь в інвалідному візку приходить очолити Автокефальну Церкву, що виникла на руїнах здеморалізованої РПЦ, створеної у війну Й.В.Сталіним для ідеологічних цілей.
Розділ 4.
Мстислав Скрипник - Патріарх української автокефальної православної Церкви.
З проголошенням у Радянському Союзі у кінці 1980-х років політики перебудови та гласності почався рух за національне та культурне відродження українського народу, а за ним і рух за створення національної Церкви, що охопив усю Україну.
У лютому 1989 р. у Києві було створено ініціативний комітет, який поставив собі за мету легалізацію Української Автокефальної Православної Церкви. Комітету не вдалося надати цій справі характеру народного руху. Він діяв в основному серед кліру віруючих Російської Православної Церкви [62, c.499].
Парафіяльна церква св. Апостолів Петра і Павла у Львові 19 серпня 1989 р. започаткувала рух за вихід з РПЦ і за оголошення громади парафією УАПЦ. У відповідь на прохання українських православних правозахисників митрополит Мстислав, користуючись своїми повноваженнями, взяв відроджену УАПЦ під свою духовну опіку [46, c.27].
Всеукраїнський Собор відновленої УАПЦ, який відбувся у Києві 5 - 6 червня 1990 р., постановив піднести УАПЦ до рівня патріархату і обрав Митрополита Мстислава першим Патріархом Київським і всієї України. "Поклик Собору, - сказав новообраний Патріарх, - я зрозумів як Поклик Божого Промислу, що нелічене лікує, а недостаючи доповнює. З вірою за опіку Вседержителя та надією на братню у Христі допомогу призначених мені Промислом Божим архіпастирів і пастирів, розпочинаю черговий етап у моєму житті - етап нелегкої праці на руїнах колишньої у віках славної Київської митрополії, Церкві - Матері нашого народу" [33, c.27].
Так, після однієї тисячі і двох років чекання українських християн, у них з'явився свій Патріарх Мстислав, який закликав вірних в Україні та поза нею розсіяних дати "всьому світові доказ, що український народ покликаний божим Промислом до апостольського служіння на Сході Європи, служіння всій церкві Христовій взагалі, а Вселенському Православ'ю зокрема" [34, c.188].
Проте, хоч церква й стала вільною, незалежною, як душа України, але ця церква ще не була Інституйована. На заваді ще стояла імперська влада центру. Москва відмовила у візі на приїзд Мстиславу в Україну, бо боялася появи не тільки свідка, а й учасника усієї новітньої історії України. Ось чому прихильники Митрополита Мстислава були змушені вдатися до голодування перед Радою Міністрів УРСР на знак протесту [30, c.17].
Московський патріархат, як і всі інші інститути імперії, завжди найбільше турбувала небезпека втрати України. Саме тому він доклав багато зусиль для того, щоб
Loading...

 
 

Цікаве