WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Міжконфесійне протистояння греко-католиків і православних на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років - Реферат

Міжконфесійне протистояння греко-католиків і православних на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років - Реферат

Кричові, де православних очолював староста С. Стойка. 3. В Тереблянському окрузі головним осередком православного руху була Теребля. Уніатського священика місцеві жителі вигнали, кожної третьої неділі приїздив до них православний священик з Ізи. Комісія з'ясувала, що джерелом православного руху в цьому окрузі є Іза [33]. Поліцейський референт Губер длявстановлення правопорядку пропонував негайно ввести війська в Буштино, Тереблю, Драгово, Данилово [34].
Складність конфесійної ситуації на початку 20-х років ХХ ст. полягала ще й у тому, що православні, де їх була більшість у селі, в перші роки після війни просто займали церкву та парафіяльні будинки. Зважаючи на те, що все майно греко-католицьких громад належало Мукачівській Капітулі, вони зверталися до адміністративних органів. Влада відбирала від православних майно і передавала уніатам, застосовуючи сили жандармів або війська. В багатьох випадках православні опиралися і доходило до кровопролитних сутичок. Для ілюстрації можна навести деякі заголовки з тодішніх періодичних видань: "Неспокой из-за церквей" (Русская Земля. - 1921. - №1), "Чумалевский бунт" (Русская Земля.
- 1921. - №27), "Снова пролилась кровь русских крестьян" (Русская Земля. - 1922. - №23), "Жандармы победили" (Русская Земля. - 1923. - №1), "Аресты и избиения православных" (Русская Земля.
- 1923. - №26), "Опять кровь" (Русская Земля. - 1924. - №18), "Не дают молиться" (Русская Земля.
- 1924. - №34), "Церков у Нересници дали назад" (Свобода. - 1922. - 18 мая), "Боротьба з русофільством и православием" (Руська нива. - 1922. - 29 июня). У деяких селах Підкарпатської Русі конфлікти між греко-католицькими та православними вірними тривали багато років. У Тересвянському окрузі можна виділити с. Бедевлю, де православні вірні 15 червня 1922 р. вивезли місцевого уніатського священика Т. Косея, разом з меблями за межі села [35]. Тоді з Тячева прибув невеликий загін жандармів, котрий не зміг впоратися з натовпом, після чого змушений був відступити. Головний суддя доповів про цей випадок в Ужгород, звідки відправили більший загін жандармів до Бедевлі. Селяни з косами, мотиками та камінням зустріли жандармів, які пішли в штикову атаку. Внаслідок сутички 18 осіб було поранено, з них 2 померли в Хустській лікарні [36]. У 1923 р. в Бедевлі проживало 75% православних і 25% греко-католиків [37]. У Нересниці 3 жовтня 1921 р. також дійшло до виселення уніатського священика К. Хіри з церковної фари. Жандармська станція у Вільхівцях вислала проти православних загін, який, однак, не міг захистити священика. З боку православних у жандармів полетіло каміння, два жандарми були поранені. Після полудня 3 жовтня 1921 р. з Дубового та Тересви було вислано жандармську підмогу, яка повернула греко-католикам майно та заарештувала 10 осіб православних, серед них одну жінку. Для забезпечення порядку в Нересниці було залишено 10 жандармів [38]. Остаточно все майно греко-католикам було повернуто 22 червня 1922 р., а православні побудували собі нову церкву [39].
Найбільше протистояння між православними і греко-католиками відбувалося у Копашневі Хуст-ського округу. 18 вересня 1922 р. православні відібрали ключі у церковника і священика та захопили церкву, фару і церковне майно. Згідно з судовим вироком від 8 грудня 1922 р. православні селяни повинні були повернути все майно греко-католикам та сплатити штраф - 3389 крон [40]. За свідченням адвоката І. Ергеші від 3 січня 1923 р., для впровадження рішення суду було необхідно залучити біля 100 жандармів [41]. 15 січня 1923 р. греко-католицький комітет Копашнева звернувся до Шкільного Реферату Цивільної Управи Підкарпатської Русі в Ужгороді з проханням повернути від православних церковне майно [42]. З аналогічним проханням 24 січня 1923 р. звертався і намісник Хустського греко-като-лицького округу О. Бокшай. Він просив повернути греко-католикам церковну фару, школу, церковну касу та стверджував, що на фарі проживає православний священик Г. Кениз, який не хоче виконувати рішення суду [43]. Зважаючи на те, що православні добровільно не хотіли церкву передати, 12 січня 1923 р. за допомогою понад 40 жандармів ця акція була здійснена. До 14 січня 1923 р. в Копашневі залишався загін із 15 жандармів для дотримання правопорядку [44]. Але 18 березня 1923 р. православні знову захопили церкву. За рішенням Хустського окружного суду за №324/23 дії православних визнані незаконними, суд постановив повернути церкву старому власнику [45]. 4 лютого 1923 р. члени греко-ка-толицького комітету просили від окружного та земського керівництва виділення жандармів та військових, для проведення в дію рішення суду [46]. 4 квітня 1923 р. при окружному уряді в Хусті за участі представників православного та греко-ка-толицького комітетів з Копашне-ва був складений протокол, у якому православні заявили, що їх в Копашневі проживає більше, ніж уніатів, і вони мають на церкву повне право, оскільки будували її своїми руками. В свою чергу, їхні опоненти заявляли, що церква є власністю греко-католицької єпархії з центром в Ужгороді, і що лише єпископ може розпоряджатися церквою та її маєтками [47]. В інших селах Хустського округу гострих конфліктів між православними і греко-католиками не спостерігалося, у зв'язку з тим, що тут православні становили більшість. Наприклад, у 1923 р. у Коше-льові православні становили 90%, в Ізі, Монастирці, Олександрівці - 80%, у Сокирниці, Хусті, Нижньому Селищі, Горінчові, Нижньому Бистрому, Данилові, Стеблівці - 60%. Не всі зазначені села мали православних священиків, вірних обслуговували почергово. У Хустському окрузі станом на 22 листопада 1923 р. працювали такі священики: Олексій (Кабалюк) (Хуст), Матвій (Вакаров) (Нижнє Селище), Амфілохій (Кемінь) (Іза, Кошельово), Г. Плиска (Горінчово), М. Мачка (Монастирець), Михайло (Сомош) (Нижній Бистрий), І. Попович (Данило-во), М. Стойка (Олександрівка), Ю. Опаленик (Стеблівка), І. Гангур (Сокирниця). Слід зазначити, що у Крайникові, Драгові, Велятині, Бороняві гре-ко-католицька церква зберігала провідне становище й мала більшість вірних [48].
У Довжанському окрузі в 1923 р. православні становили переважну більшість: Липча, Заднє - 90%, Березово, Кушниця - 80%. З духовенства у цих селах служили: Пантелеймон (Кундря) (Липча), Ю. Русинко (Березово), Л. Ольховий (Заднє), Ю. Палін-чак (Кушниця, Лисичево) [49]. В Іршавському окрузі на православ'я перейшли Білки - 50%, Заріччя - 70%, Осій - 40%, Ільниця - 60%, Луково - 60%. В Ільниці, крім православ'я, на початку ХХ ст. поширилася "суботницька віра" [50].
За інформацією голови жандармської станції у Те-ресві Комаринського від 17 жовтня 1923 р. у Терес-вянському окрузі спостерігалася така релігійна ситуація: у Кривому, Вільхівцях, Бедевлі, Калинах, Руській Мокрій, Широкому Лузі більшість населення становили православні, які володіли церквами та
Loading...

 
 

Цікаве