WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історичний розвиток Кіпрської Православної Церкви - Реферат

Історичний розвиток Кіпрської Православної Церкви - Реферат


Реферат на тему:
Історичний розвиток Кіпрської Православної Церкви
План:
I. Вступ. Кіпрська Православна Церква - одна з найстарших у христи-янському світі.
II. Історичний розвиток Кіпрської Православної Церкви:
1. Проповідь апостолів Павла і Варнави.
2. Отримання автокефалії на Третьому Вселенському соборі.
3. Кіпр під впливом інших держав:
а) під постійною небезпекою арабських нападів;
б) католицький вплив на острові;.
в) під владою турків-османів;
г) Кіпр під протекторатом англійської корони.
4. Вклад православної Церкви в отримання незалежності Кіпру.
III. Сучасний стан Кіпрської Православної Церкви.
Православна Церква на Кіпрі є однією з найстарших у християнському світі. Свою назву Церква на о. Кіпр отримала від острівної держави, яка розміщена в східній частині Середземного моря.
Відповідно до Книги діянь Апостолів, на острові проповідували апостоли Павло і його учень Іосія, якого прозвали Варнава (Дії 13, 4-13). Святі апостоли Павло і Варнава принесли з собою світло Христової віри і заснували там Церкву. Вони навернули в християнство самого римського проконсула острова Сергія Павла.
Справу християнізації Кіпру було пізніше продовжено апостолом Варнавою, що другий раз, в 50 році повернувся на Кіпр (Діян. 15, 39) разом зі своїм племінником апостолом, а в майбутньому і євангелістом Марком, сином своєї сестри Марії, в домі якої в Єрусалимі, згідно святого Передання, проходила Тайна Вечеря Спасителя і звершилося Зіслання Св.Духа. По Святому Переданню апостоли Павло і Варнава під час свого першого місіонерського мандрування зустрілися на о. Кіпр з Лазарем Чотириденним, котрого Господь покликав з гробу (воскресив!) і рукоположили його в єпископа. До сьогоднішнього дня зберігається гробниця Праведного Лазаря Чотириденного, єпископа Китийського в одному із храмів міста Варнаки. Як апостолу Павлу, так і апостолу Варнаві на Кіпрі юдеї чинили опір. Здавна були особливо близькі відносини Кіпрської Церкви з Антиохійською. Це природньо, оскільки апостол Варнава, який заснував Кіпрську Церкву, до того був місійним організатором (апостолом) Антиохійською Церкви (Діян. 11, 22, 26). Таким чином, ці дві Церкви мали в особі Варнави спільного засновника. 47-й рік вважається початком існування Кіпрської Церкви. Але утвердження християнства на острові розтягнулося більше ніж на три століття. Цей час характеризується боротьбою Кіпрської Церкви за незалежність. Наприклад, їй довелося виступати проти зазіхань єпископів Антіохії, витримувати тиск та гоніння зі сторони юдеїв та язичників.
Кіпр належав до Східних провінцій Римської імперії, центром яких була Антиохія. Тому закономірно, що саме Антиохійський патріарх претендував на юрисдикцію над Кіпрською Церквою і на право призначати кіпрського єпископа. Проте сподівання Антиохійських патріархів не справдилися. На Ефеському (Третьому Вселенському) Соборі у 431 р. Кіпрська Церква була виведена з підпорядкування Антиохійського патріарха і отримала автокефалію. Синод кіпрських єпископів отримав право самостійно обирати собі єпископа. У 488 р. Синод Константинопольської Церкви підтвердив це рішення. Окрім отримання повної незалежності, архиєпископ Кіпру отримав безпрецедентні почесні ознаки: імператорський скіпетр із хрестом на золотому яблуці замість архиєрейського жезла, пурпурна (а не вісонна) мантія, право підписувати документи червоним чорнилом.
У УІ-Х століттях Кіпр перебував під постійною небезпекою арабських нападів. Завойовники грабували і нищили храми і монастирі. Християни зазнали жорстоких переслідувань та економічних утисків. Діяльну участь у долі кіпрських християн брав імператор Східної Римської імперії Юстиніан II (685-695, 705-711), який у 691 р. дав згоду на переселення більшості кіпріотів-християн у провінцію Геллеспонт (Дарданелли), у місто Юстиніанополь (Нова Юстиніана). Архиєпископ Кіпрський переніс сюди свою резиденцію і, як історичну пам'ять, зберіг навіть у титулі звання "архиєпископа Нової Юстиніани". Це переселення, що у масових масштабах тривало до 747 р., виявилося для багатьох кіпріотів надзвичайно важким і в економічному, і в моральному плані. Стояло питання про своєрідне "розформування" Церкви через ЇЇ розпорошення і влиття в Константинопольську. Але до цього справа не дійшла у 962 р. автокефалія Кіпрської Церкви була підтверджена Константинопольським Собором.
У 963-69 роках імператор Никифор II Фока відвоював у арабів острів. Церква почала активно реанімуватися. Цьому сприяло й те, що практично всі кіпріоти повернулися на батьківщину.
Проте страждання кіпріотів на цьому не закінчилися. У 1191 р. острів був захоплений хрестоносцями, які насаджували тут католицизм. Через кілька місяців керівник хрестоносців англійський король Річард Левине Серце продав острів тамплієрам, які, у свою чергу, перепродали його французу Гі де Люзіяну, Єрусалимському королю у вигнанні. Після цього на Кіпрі встановилося феодальне суспільство західного взірця. Католицька Церква стала пануючою на острові й поступово витісняла православну. На 1260 р. усі православні монастирі потрапили у залежність до католицьких єпископів. Із 15 православних єпископів залишилося 4, і всі вони також були підпорядковані латинському архиєпископу Кіпру. Значний економічний та національний гніт наклався на не менш нестерпний релігійний. Дійшло до того, що православним ієрархам було заборонено жити в кафедральних містах, вони вимушені були присягати римо-католицьким єпископам і навіть цілувати їм руку при зустрічі.
Католицький тиск трохи ослаб після завоювання Кіпру Венеціанською
Loading...

 
 

Цікаве