WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Політичні аспекти легалізації українськогї греко-католицької церкви (1987-1991 рр.) (пошукова робота) - Реферат

Політичні аспекти легалізації українськогї греко-католицької церкви (1987-1991 рр.) (пошукова робота) - Реферат

активності греко-католицьких віруючих. Їхні прохання розцінювались як прояви релігійного екстремізму, заяви на реєстрацію релігійних громад не приймались, а в пресі посилилась пропагандистська кампанія, спрямована на дискредитацію УГКЦ [13].
В таких умовах, коли партійно-державна система не дозволяла радянським громадянам на практиці реалізувати декларовану в ст. 52 Конституції СРСР свободу совісті, важливим кроком внапрямі явочної легалізації УГКЦ стала відкрита Заява 2 єпископів, 23 священиків, ченців та віруючих УГКЦ від 4 серпня 1987 р. Папі Римському Іванові Павлу II про свій вихід з підпілля з проханням посприяти "всіма можливими способами справі легалізації УКЦ в СРСР" та стати посередником між ними і радянським урядом [14]. Підтримували представників УГКЦ українські дисиденти і правозахисники, які в умовах лібералізації політичного режиму повернулись з місць позбавлення волі. Так, в серпні 1987 р. Львівський обком партії повідомляв ЦК КПУ, що "ряд націоналістично налаштованих осіб (Хмара, Горинь, Тереля та ін.), які звільнені з ув'язнення, намагаються блокуватися з уніатами-екстремістами, використовуючи їх у ворожих цілях для проведення спільних провокаційних акцій. Не виключено, що буде відновлено діяльність так званого "комітету по захисту католицької церкви на Україні" [15]. Наприкінці року Комітет захисту УКЦ дійсно був створений і очолив його колишній в'язень сумління І.Гель. До його складу входили як представники церкви, так і світські особи. Діяльність Комітету була спрямована на поширення ідей відновлення УГКЦ серед населення та домагань легалізації церкви перед партійно-державними органами. З цією метою у 1988 р. Комітет розпочав видання позацензурного часопису "Християнський голос" [16].
Підтримували українських греко-католиків і українські зарубіжні релігійні центри, які розгорнули широку пропагандистську кампанію в засобах масової інформації західних країн. Так, в одному із щоквартальних оглядів зарубіжної преси та радіопередач, які подавались в ЦК КПУ, відзначалось, що на кінець 1987 р. "ватиканські кола зайняли відверто антирадянську позицію, вимагаючи від Радянського Союзу пошанування релігійної свободи та легалізації УКЦ" [17].
Активізації західноукраїнських віруючих сприяло відзначення християнським світом у 1988 р. тисячолітнього ювілею хрещення Київської Русі. Радіо "Свобода" відзначало весною того ж року, що "серед віруючих Західної України відчувається велике піднесення, спонтанно люди збирають підписи і їдуть із зверненнями до Москви домагатися легалізації їхньої парафії", і що протягом трьох перших місяців 1988 р. в галицьких областях та Закарпатті було зібрано близько 10 тис. підписів на підтримку УГКЦ [18]. За цей час до органів місцевої влади та в Раду в справах релігії при Раді Міністрів УРСР з проханнями про реєстрацію греко-католицьких громад надійшло 11 звернень з Тернопільської області [19], 15 - з Івано-Франківської [20], 20 - із Закарпатської [21]. Розпочались проведення несанкціонованих богослужінь в тих місцях і населених пунктах, де були розташовані закриті колишні культові споруди УГКЦ, а жителі домагались реєстрації релігійних громад. Найбільш масові з них мали значний резонансний характер, як, наприклад, 5-ти тисячне зібрання греко-католиків 17 липня 1988 р. на території колишнього Гошівського монастиря (Івано-Франківська область) [22], традиційне уже щорічне богослужіння в с.Зарваниця 16-17 липня 1988 р. на Тернопільщині [23], в яких брали активну участь і представники Комітету захисту УКЦ.
Такі дії, а також контакти греко-католиків України з уніатськими ієрархами Польщі, клерикальними центрами Заходу і Ватикану, розцінювались партійним керівництвом республіки як нові тенденції в діяльності УГКЦ . Щоб запобігти наростанню греко-католицького руху, ідеологічному активу, поряд з уже традиційними методами ("посилити", "вжити заходів", "не допустити", "розвінчувати"), рекомендувалось залучити "до активної протидії уніатам Руську православну церкву". З цією метою пропонувалось спростити процедуру реєстрації та відкриття в населених пунктах, охоплених уніатством, приходів РПЦ, видати великим тиражем українською мовою православну церковну літературу і календарі, збільшити набори слухачів в духовні семінарії, які будуть зорієнтовані на роботу в Західній Україні [25]. Значна роль в боротьбі проти УГКЦ відводилась правоохоронним органам, особливо МВС і КДБ. Ставлячи за мету "попередження групових антигромадських проявів зі сторони українських націоналістів, екстремістів з числа... церковників і сектантів", на ці органи покладались завдання: виявляти інспіраторів і підбурювачів проведення несанкціонованих акцій; забезпечувати постійний оперативний нагляд за ними, своєчасне документування і припинення їхньої діяльності; забезпечувати контроль за обстановкою в населених пунктах, охоплених уніатством, з метою запобігання захопленню недіючих культових споруд та проведення релігійних зборів; контролювати діяльність уніатських священиків, ченців і чорниць; рішуче припиняти проведення ними нелегальних зібрань та відправи релігійних обрядів [26]. Таким чином, позиція партійного керівництва республіки щодо питання УГКЦ залишалась жорсткою, без будь-яких натяків на компроміс, що створювало небезпечну ситуацію виникнення масового невдоволення греко-католицьких віруючих західного регіону.
Імовірність розвитку таких подій зростала в зв'язку з загальною політизацією суспільного життя. За відновлення УГКЦ виступали новітні політизовані громадські об'єднання - Українська Гельсінська Спілка, Український християноько-демократичний фронт, інші неформальні організації. Ця проблема стала складовою передвиборчих обіцянок ряду кандидатів в народні депутати СРСР під час виборчої кампанії 1989 р. на 1 Всесоюзний з'їзд народних депутатів СРСР і, в значній мірі, зумовила позитивний для них результат голосування. Уже в перші дні роботи новообраного з'їзду народні депутати СРСР від Львівщини Р.Братунь, Р.Федорів, Ю.Сорочик і І.Вакарчук подали в президію з'їзду депутатський запит, в якому звертали увагу на порушення прав мільйонів віруючих і вимагали створити спеціальну комісію для вивчення цього питання [27]. На підтримку УГКЦ публічно висловлювались і народні депутати СРСР А.Сахаров і В.Авер'янов [28].
Починаючи з весни 1989 р., в Москві групами греко-католицьких віруючих із Західної України проводились постійні пікетування державних установ з метою привернення уваги союзного керівництва до проблем своєї віри. Однак на сторінках центральної та республіканської преси греко-католицька церква та її
Loading...

 
 

Цікаве