WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

з'єдинення. Йому йшлося про ставлення перших кроків на далекому шляху, кроків, які мали довести до пізнання, до взаємного зближення, до замирення, на яких щойно можна було б колись у майбутньому зреалізувати великий задум з'єдинення. Таке виразне підкреслення було конечним ще й тим, що заклики Митрополита Андрея до замирення на церковному відтинку багато нез'єдинених православних, в тому числі . ієрархи та- віруючі інтелігенти, зрозуміли як заклик приступити до Берестейської Унії. Митрополит спростовує це перше дивне непорозуміння, викликане його закликами до порозуміння: "Моє запрошення зрозуміли всі тільки як поклик до цілковитої злуки православних з нами, греко-католиками, і то тільки як прийняття всіма православними нашої Унії з Апостольським Престолом. А можна було подумати і про злуку православних віросповідань з греко-католицьким, при якому поставало б нове віроісповідання із злучених обох, яке не було б ні давнім православієм, ні давньою греко-католицькою Церквою. Про різні можливості ніхто не подумав. Моє запрошення взято згрубіло просто як заклик до Унії...".
Ці слова дуже вагомі своїм змістом. Очевидно, Митрополит був незвичайно ніжний у своїх висловах, він вистерігався від того, щоб запідозрювати його хоч би в будь-якій тіні легковаження чи бажання комусь зробити докір, не говорячи вже : про сприйняття ким-небудь його слів як зневаги; він же в іншому місці пише про це: "...Знаючи одначе те, з яким розположенням, зближеним майже до і упередження, читають православні те, про що їх віросповідання пишуть "Уніати", торжественно заявляю, що я не маю і ніколи не мав наміру принизити ніякого українського віроісповідання або кого-небудь зразити або й образити. Одиноким моїм наміром було - і є... зробити все, що можливе, аби спричинитися бодай в деяких справах до порозуміння між різними українськими віроісповіданнями..." І не має сумніву, що Митрополит вільний від підозрінь в таких намірах. Та в цих словах є багато гіркої правди, яку в ім'я добра майбутньої Христової Церкви в Україні, а також в бажанні служити своєму народові, треба в покорі прийняти. Це правда про те, шо українська провідна верства не хоче чи не бажає навіть замислитися, хвилинку подумати над самою проблемою. Неспроможність на; власну думку, імпотенція творчого мислення - це страшна недуга народу, в даному випадку не йдеться про народні маси, в даному випадку йдеться про тих, що претендують на керівництво народними масами. Якщо б ця верства народу була спроможна та хотіла застановлятися і самостійно думати, вона мусіла б побачити жахливий стан, спричинений церковним роз'єднанням, вона б мусіла бодай бажати поправи цього стану, вона, мусіла б шукати способів, які вели б до оздоровлення. Недаром Митрополит старається збудити цю думку з оспалосп, коли вказує на те, що вже сама проблема порозуміння сугеруе різні можливості: порозуміння між самими нез'єдиненими православними, порозуміння між православними і греко-католиками без наміру зливатися в одне віроісповідання, порозуміння між православними і греко-католиками, з залишенням дотеперішніх організаційних форм нашого церковного життя, тобто традиційного Православія і традиційної Унії. Створення нових основ для Христової Церкви в Україні, яка не була б ні традиційним православієм, ні так оспорюваною традиційною Унією... Яке багатство можливостей для застанови, для зустрічей і для міжвіроісповідного діялогу, якщо б справді існувала творча думка і щира воля...
І саме при цій думці Митрополита про створення нового віроісповідання зауважуємо в Митрополита ще цікаву рису його мислення: Митрополит не був умом, який тримався сліпо традиційних форм, його ум був творчий і приступний для нових ідей і нового задуму. Не були для нього суттєві форми, але зміст, який у тих формах криється, бо зміст оживлює. Митрополит бачив, як в історії постали різні спроби з'єдинення та поставали різні т. зв. історичні унії. З них проіснували одні коротше, другі довше, одні себе виправдали, другі з тих чи тих причин перейшли в історію. Живою залишилася тільки єдино сама ідея християнського з'єдинеиня і досконалої єдності Христової Церкви. Митрополитові залежало на здійсненні саме цієї великої ідеї, без уваги на те, в яких зовнішньо-організаційних формах вона буде довершена Якщо після двох десятиліть прислуховуватися до цієї думки Митрополита та сконфронтувати її з витвореним теперішнім станом церковно-релігійного життя в Україні і на цілому європейському Сході, то мимоволі приходить гадка, чи Боже Провидіння не провадить справи Христової Церкви так, щоб насправді після страшного лихоліття створити фунт під народження отого, Митрополитом врахованого як можливого, нового. Того нового, яким буде Христова Церква на європейському просторі, в якій буде здійснена єдність християн цього простору у вселенськості і святості, яка буде вільна від трагічних сплетень добра і зла в традиційних формах існування християнства в Україні - Православія і Унії, бо форми існування - це епізоди, єдність Христової Церкви - це щось непорушне з печаттю вічності на собі.
Сьогодні можна цю, ще ближче Митрополитом не накреслену, ідею створення нових основ під тривку єдність Христової Церкви розглядати в аспекті недалекого Вселенського Собору. Бо й на цьому Соборі ідея Митрополита Андрея може творчо запліднювати думки Соборних Отців у напрямі збереження істотного в Церкві - її єдності і скарбу Христового Об'єднання, а рівночасно в напрямі далекойдучої перевірки всього того, що витворилося впродовж віків і що є продуктом даних епох в способі мислення, вприйнятих зовнішніх формах богопочитання, в питаннях церковно-адміністраційних, в питаннях мовних і обрядових і т. д. Можна б і тут згадати слова Митрополита, що коли до питання з'єдинення підійти з відкритим розумом і щирим бажанням, тоді розкриється "широке поле" для міжвіроісповідної зустрічі, і міжвіроісповідної розмови у справжній братній християнській любові.
д) З'єдинення - це не відречення віри: знаємо з досвіду, як психологічно складним є питання переходу з одного віроісповідання на друге. Цю психологічну трудність російські богослови старалися ще більше поглибити, щоб просто не допустити в нез'єдинених православних навіть думки про можливість з'єдинення християн у Вселенській Церкві. Виключити працю людського ума й спаралізувати людську думку в шуканні правди - це були найкращі методи ставити перешкоди не то для з'єдинення, але навіть для віроісповідного порозуміння. З тих міркувань створення психологічного бар'єра народилося московське православне окреслення "віровідступництво". На це дивовижне окреслення Митрополит звертає увагу, як це ми вже вище мали нагоду над цим зупинятися. І Митрополит з усією рішучістю протиставиться такому розумінню з'єдинення, називаючи його неправдивим та таким, що ширить непорозуміння та впроваджує в блуд. Він також найвиразніше стверджує: "Нез'єдинені, що приймають вселенську віру, не відрікаються православної віри, але доповнюють її наукою Вселенської Церкви..." А на адресу тих, в мізках яких зродилося окреслення "віровідступництва" Митрополит пише з такою ж ясністю: "...росіянин, стаючи католиком, не перестає належати до Церкви, яка, будучи живим членом Вселенської Церкви, не є менше національною, як зрештою такими можуть бути всі частини Вселенської Церкви, і не тільки можуть, але справді такими національними Церквами є, тобто до Церкви,

 
 

Цікаве

Загрузка...