WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

становити труднощі для вірних, яю в Україні й Русі віками привикли підлягати московським патріархам чи синодам поволі царів... Догма Непорочного Зачаття так виразно записана в наших Богослужіннях, як не менше в проповідях українських богословів, що, здається, немає християнина, який не волів би вірити в Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії, ніж вірити в те, що вона була зачата в первородному грісі". Митрополитові йдеться тому не так про з'ясування даних правд з точки зору богослова, це робить він на інших місцях і при інших нагодах. Він звертає увагу на психологічну сторону самих евентуальних труднощів в реалізації задуму злуки з Римським Престолом, вказуючи не безосновність такого мислення.
г) Злука з Вселенською Церквою - шлях до привернення Києву його давньої позиції в сім'ї християнських народів: "На такому помиренні не ми - тобто українці вселенської віри, - а вони самі більше скористають. А передусім: скористає весь народ... При відновленні Київської Митрополії та при майбутньому, дасть Бог, піднесенні Київського Престолу до достоїнства патріархату ми ж будемо підпорядковані цьому патріархатові, коли цей патріархат визнає владу Вселенського Архиєрея, а цим патріархом буде хтось з їхніх єпископів, а не з наших. А здобудуть передусім те, що принесуть українському народові ту єдність, якої йому тепер треба і без якої легко буде його паразитам ще довго над ним панувати... В церковній єдності будемо мати не тільки силу, але й приклад, як повинна виглядати національна єдність. З будови одної, святої, вселенської, апостольської Церкви будемо могти вчитися і досвідчити, яка повинна бути суверенна провідна могутня єдність українського народу". В цих словах Митрополита перед нами розкривається благословенна візія майбутнього української Церкви, а на фоні цієї візії також радісний образ відродження українського народу. Митрополит бажав би привернути - не з якихсь особистих мотивів, які він виразно виключає, - древню велич старому городові Києву, матері всіх руських городів. Цю можливість він бачить у злуці з Вселенським Римським Престолом, а етапами до привернення цієї величі мали б бути насамперед відновлення Київської Митрополії у її давніх правах, як самостійної і тільки в питаннях найвищого судовластя з Римським Престолом зв'язаної церковної одиниці. Завершенням привернення належної позиції найстаршій столиці християнства на Сході Європи мало б бути піднесення Київської Митрополії до достоїнства патріархату. Іншими словами, Київський патріархат в злущ з Вселенською Церквою, як підметний і творчий чинник церковно-релігійного життя на європейському Сході, це та пророча візія Митрополита, візія, можлива" до здійснення, а не тільки нездійснима мрія. А можливість здійснення цієї візії лежить повністю в руках українських віроісповідань. І ця кинена в майбутнє візія Митрополита зобов'язує і зобов'язуватиме сучасні і прийдешні українські покоління. Бо тільки зрозумінням свого післанництва на європейському Сході і в сім'ї всіх християнських народів світу український народ може засвідчити свою зрілість. На образі з'єдиненої української Церкви - і це друге благословення церковного з'єдинення - український народ могтиме брати приклад, вчитися й досвідчити, якою повинна бути його національна єдність, або інакше - церковне з'єдинення створить основи для переродження й відродження українського народу, щоб назавжди струснути з себе всіх паразитів і позбутися чужої душевної отрути і стати будівничим свого суверенного у всіх площинах нового життя.
г) Від порозуміння до з'єдинення: Митрополит кидає цю візію майбутнього як закінчення довгого етапу, на початку якого повинно бути порозуміння, в якому "...ми, греко-католики, не маємо ніякої волі старшувати і накидатися нашим братам, але навпаки, ми готові навіть з власною втратою їм підпорядкуватися так, що повна злука двох українських віроісповідань виглядала б так, що радше треба б говорити про підпорядкування греко-католиків під владу Київського патріарха. Очевидно, до такого приєднання ми ставимо умову, щоб майбутній Київський патріарх прийняв Вселенську віру, тобто православіє перших сімох Вселенських Соборів доповнив рішеннями Вселенських Соборів від X ст. до найновіших часів...".
Як бачимо, Митрополит в багатьох місцях своїх звернень, говорячи про церковне з'єдинення, як завершення довгої і важкої праці, нерозривно з церковним з'єдиненням в'яже справу створення Київського патріархату. Треба припускати, що ця його концепція була до кінця продумана, треба також думати, що в злущ з Вселенською Церквою Митрополит бачить єдину можливість для її реалізації згідно з Божою волею і згідно з найкращим своїм розумінням служення свому народові. Всяку найменшу тінь підозріння в якомусь партикулярному інтересі Української Католицької Церкви Митрополит відкидав і, знаючи психіку багатьох нез'єдинених, прямо йшов шляхом відречення й самозаперечення. Ця безкорисність і покора в ім'я тільки здійснення великого задуму з'єдинення в деяких висловах Митрополита доводить людину до зворушення. Бо чи можна, наприклад, із спокоєм і без душевного потрясіння читати наступні слова Митрополита: "Ясна річ, що греко-католик не може стати Київським Митрополитом. А я не маю ні бажання цього достоїнства, ні фізичної змоги бути в Києві. Незабаром починаю 78 рік життя. Недугою хронічного запалення суглобів 12 років прикований до крісла, без змоги станути на ноги. Недуга позбавила мене майже всієї влади в правій руці, а кілька разів на рік, і то за кожним разом через кілька тижнів, я зовсім позбавлений влади і в лівій руці. Київський митрополит мусить бути вибраний із православних або автокефальних архиєреїв чи священиків. Коли б він був з'єдинений з Вселенською Церквою, всі ми, греко-католики, підлягали б йому, і я перший радо піддався б його верховній владі...".
Наводимо ці слова Митрополита як взірець його духової постави, справжньоїпостави правдивого християнського ієрарха. Митрополит говорить про себе спокійно, він не нарікає, він змушений змалювати стан свого здоров'я, бо дехто з людей, в яких ще душа була надихана чужою духовністю, поширював безпідставні підозріння супроти Митрополита. Митрополит не бажає викликати співчуття, він радше применшує дійсний стан свого фізичного і душевного терпіння. Слухаючи ці слова, треба б сказати, що хіба юридива або невилічимою злобою затруєна людина могла б не відчути повної щирості й правдивості цих слів. Та, незалежно від цих думок про дальше майбутнє, Митрополит стверджує, що в теперішній хвилині доводиться говорити про порозуміння, а не про остаточне з'єдинення, бо "...повна злука греко-католицького і українських православних віроісповідань - це справа хіба дальшої майбутності... говорю передусім про порозуміння, яке не було б злукою в єдину Церкву, а таку злуку вважаю можливою тільки колись після довгих обосторонніх зусиль до єдності..." Ще виразніше підкреслює Митрополит цю свою думку, коли пише: "Я пропонував порозуміння, свідомий того, що цілковита єдність, тобто утворення одного віроісповідання з кількох, могла б бути досягнена лише після довгого ряду дрібних порозумінь. Я хотів, аби приналежні до різних віроісповідань старалися до себе взаємно наблизитися, зберігаючи, очевидно, свою окремішність".
Митрополит знав дуже добре всі труднощі, тому він був далекий від мрійництва відносно можливостей скорого церковного
Loading...

 
 

Цікаве