WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

осередком не лише богословських наук, але й науково-дослідницьким центром вивчення історії і літератури.
Після польсько-радянського договору 1920 року до Польщі відійшла також Західна Волинь, де українське населення горнулося до нашої Церкви. Кир Андрей призначив для них апостольського візитатора: спочатку єпископа Бояна, а у 1926 році єпископа Чернецького, але польський уряд не дозволив їм працювати на Волині. Поляки проводили колонізаторську політику щодо українців і хотіли і хотіли запровадити на Волині "нови обжондик" (новий обряд) - якусь суміш українського і польського обрядів, а зазнавши поразки конфіскували церковні землі й руйнували церкви.
Митрополит Андрей рішуче засудив таке варварство і вандалізм, поставив це питання на Римі, а коли не допомогло, звернувся до Лігу націй. Поляки дуже обурилися, але руйнацію церков припинили (знищивши близько 200 церков). Так само гостро протестував митрополит і українці Галичини проти наміру більшовиків знищити у Києві Десятинну церкву. Коли 1933 року прийшла звістка про страшний голод в Україні, на заклик митрополита Андрея українці Галичини зібрали поважну допомогу для голодуючих, яку однак комуністичний сталінський уряд не дозволив прийняти, брехливо заявивши, "що голоду в Україні нема".
Самовіддана діяльність митрополита Андрея, спрямована на український духовний і матеріальний розвиток, попри перешкоди польської влади і тяжку недугу продовжувалася до 1939 року. У цей час Українська Католицька Церква в Галичині і на Закарпатті нараховувала 4,37 млн. вірних, які проживали у п'яти діє цезіях і двох апостольських адміністраторах, було 3040 парохій з 4440 церквами. Склад ієпархії: митрополит, 10 єпископів, 2950 жонатих священників, 520 ієромонахів, 1090 манахинь. Крім Богославської Академії, існувало 5 духовних семінарій з 540 семінаристами і 2 семінарійні школи. Виходили релігійні журнали: 3 тижневики і 6 місячників.
У серпні 1939 року гітлерівська Німеччина і СРСР уклали таємний "Пакт Молотова-Ріббентропа", згідно з яким сталінська імперія мала зайняти західну Україну і Прибалтику, німці - решту Європи. 1 вересня 1939 року розпочалася німецько-польська війна, і через 18 днів Польща як держава перестала існувати.
Українська Галицька митрополія була окупована Червоною Армією. Відразу позакривали духовну академію, семінарію і всі релігійні школи, припинилось видання всіх релігійних книжок і журналів. У школах було заборонено викладання релігії, усі релігійні товариства припинили існування. Ще наприкінці того ж року, і особливо в 1940 році, розпочалися масові арешти інтелігенції, духовенства і вірних. До червня 1941 року з західної України було депортовано в Сибір і Казахстан близько півтора мільйона населення, в тому числі багато духовенства, сконфісковано церковні і монастирські грунти, наказано ліквідувати всі монастирі. Проти цього запротестував митрополит Андрей, що було в час кривавого терору і репресій нечуваною відвагою. У 1941 році посилилися жахливі катування і розстріли десятків тисяч людей. Це страхіття припинив напад гітлерівської Німеччини на СРСР. Відступ сталінських орд супроводжувався дикими розправами над невинними жертвами, яких не встигли депортувати.
Німецька окупація, яка змінила більшовицьку, також супроводжувалася грабежем населення, репресіями, депортацією до Німеччини, проте церкву толерували, щоб не викликати масового опору вірних.
Коли 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Українську Державу, митрополит Андрей видав пастирський лист, який було прочитано по всіх церквах митрополії.
ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
З волі Всемогучого і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійности України.
Народні збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і прголосили ту історичну подію.
Повідомляючи Тебе, Український народе, про таке вислухання наших благальних молитов, визнаю Тебе до вияву вдячності для Всевишнього, вірності для Його Церкви і послухи для влади.
Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім'я Боже і Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця.
Жертви, яких потреба конечна для осягнення нашої цілі, полягатимуть передовсім на послушному підаванні справедливим наказам влади, непротивним Божим законам.
Український нарід мусить у цій історичній хвилині показати, що має досить почуття, авторитету і життєвої сили, щоб заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім міг би розвинути усі Богом дані сили.
Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що ви дозріли до державного життя.
Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька.
Від Уряду, ним покликаного до життя, очікуємо мудрого, справедливого проводу та заряджень, що узагальнили би потреби і добро всіх замешкаючих наш край громадян без огляду на це, до якого віросповідання, народності і суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім іншим нашим провідникам Мудрість з неба.
Дано у Львові при арх. храмі св. Юра,
І.VII.1941р.
+ Андрей, митрополит.
Після повалення української Державності і реставрації німецької окупації митрополит Андрей часто звертався з посланням до вірних, підкреслюючи, що глибока віра - єдине спасіння народу серед важких випробовувань.
Митрополит Андрей був єдиною людиною, яка гостро запротестувала проти фізичного знищення євреїв. Сам особисто врятував життя кіль кастам євреям, переховавши їх у себе, наказував священникам і вірним надавати допомогу переслідуваним, хоча за це грозила смертна кара.
Митрополит дуже цікавився життям українського народу в Центральній і Східній Україні. Він отримував листи від галичан, які там працювали, зокрема цікавився навіть станом цвинтарів, підкреслюючи, що пошана до могил предків є важливим фактором у підтриманні духовності і національної свідомості. Коли 1943 року українські інтелігенти (професори з Києва, Харкова, Дніпропетровська та інших міст), емігруючи на захід, проїздили через Львів, незважаючи на те, що вони не були католиками, вважали за честь одержати аудієнцію в митрополита. І всіх їх дивував широкий горизонт зацікавлень митрополита не лише релігійними питаннями, але й національними справами, включно з побутом.
Восени, 14 жовтня 1942 року почали формуватися перші військові загони Української Повстанської Армії (УПА). Митрополит розпорядився послати до них священиків-капеланів, які організували Богослужіння для повстанців, уділяли їм Святі Тайни і виконували іншудуховну опуку.
З'ясувавши своє вселенське "вірую", яке водночас є апологією рішення всієї Ієрархії Київської Митрополії кінця XVI ст., Митрополит приходить до конкретних вимог і висновків, які повинні довершити ієрархи всіх українських церков. Це насамперед упорядкування справ між віроісповіданнями, які дані ієрархи репрезентують і за долю яких перед Господом Богом відповідають. "Навіть абстрагуючись від історії... - пише Митрополит у свому вже нам стільки разів наведеному посланні, - на першому місці архиєреї мусіли б собі знайти спосіб з'єдинитися між собою, щоб тим кроком покінчити з невиданим в Україні і між українцями релігійним хаосом. Бо між цими архиєреями одні підпорядковані Московському патріархові, інші
Loading...

 
 

Цікаве