WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат

Андрій Шептицький – церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність (науковий реферат) - Реферат


НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ
на тему:
Андрій Шептицький - церковний, культурно-освітній діяч. Його боротьба за церковну єдність
?
Андрей Шептицький - одна з найсвітліших постатей нашої історії, ім'я якого ввійде в число святих отців-ісповідників Української Католицької Церкви.
Митрополит Андрей походив із старовинного боярського роду Шептицьких, який дав для нашої Церкви кількох ігуменів і єпископів, двох митрополитів: Аталазія і Лева. Митрополит Андрей виступив у нашій Церкві, як гідний спадкоємець і продовжував справи Потія-Руського і їх сподвижників, борців за національну Українську Католицьку Церкву, за Український Патріархат. Усе своє життя і весь свій геній митрополит присвятив змаганню за Українську Церкву - духовну твердиню української нації, якої не змогли б знищити всі сили і пекла.
Другою справою, якій цей геній нашої історії присвятив своє життя, було відновлення української Київської митрополії в межах її існування за часів київської княжої доби і проголошення Українського Патріархату. На жаль, несприятливі політичні події в Європі перешкодили здійсненню його великого діла.
Перед приходом на митрополичий престол Андрей Шептицький був один рік Станіславським єпископом. Тоді він ще не зорієнтувався в громадському житті і співпрацював з москвофілами, які становили більшість серед духовенства Станіславської єпархії. Тому прихід Шептицького, як митрополита до Львова вороже зустріли українські політичні діячі і національна преса. Але митрополит Андрей скоро встановив тісні зв'язки з товариством "Просвіта", Науковим товариством ім. Шевченка й іншими культурно-освітніми, економічними і політичними осередками українського національного життя в Галичині, чим здобув собі велику пошану і прихильність недавніх противників. Дбаючи про економічний розвиток Галичини, митрополит брав діяльну участь у заснуванні "Земельного банку гіпотечного", сприяв парцеляції великих земельних володінь серед селян і пілкувався про розвиток сільськогосподарської науки. Для сільськогосподарської школи іфн подарував товариству "Просвіта" великі господарські садиби в Коршові і Миловарню, а у Львові заснував Народну Лічницю.
Проте понад усе митрополит Андрей цікавився культурним розвитком українського народу, жертвуючи на виховання молоді величезні суми, завдяки чому у Львові діяли зразкові "Бурса Товариства педагогічного" і жіноча гімназія; за кордоном на його кошти навчалися молоді богослови і художники. Вершиною культурно-освітньої діяльності митрополита було заснування та матеріальне забезпечення "Національного музею" у Львові.
Завдяки заходам митрополита Андрея 1906 року у Уневі засновано монастир Студитів, який нав'язав свою працю до староукраїнського чернечого життя Печерської Лаври. Ігуменом монастиря у 1913 році став брат митрополита о. Клементій Шептицький. Шептицький застував у Львові східну галузь отців Редемптористів - чину Найсвятішого Ізбавителя. Постали також нові жіночі загромадження: сестер Студиток, св. Йосафата, Пр. Родини, Мироносиць і східна галузь св. Вікентія і Павла.
Перед першою світовою митрополит здійснив таємну подорож до Російської імперії, де нав'язав контакти з осередками українців - католиків у Києві, Одесі, Вінниці та інших містах України. Він також очолив велике українське паломництво до Святої Землі. Під час подорожі до Риму Шептицький одержав від папи Х документ на право організації Російської Католицької Церкви східного обряду.
Завдяки підтримці і жертвенності митрополита Андрея українське українське духовне життя в Галичині перед першою світовою війною бурхливо розвивалось. Край покрився мережею читалень "Просвіта", шкіл і гімназій "Рідна Школа", гуртками спортивних товариств "Сокіл" і "Січ", члени яких з вибухом світової війни виставили легіон добровольців - січових стрільців, які вписали славну сторінку в історію України під час визвольних змагань 1918 - 1920 років.
Розвивалось також українське сільське господарство, де виникли товариства "Сільський господар", "Маслосоюз", а також фінансові товариства і банки, як "Дністер" та ін. У селах і містах організовувалась кооперативна торгівля, яка успішно конкурувала з чужинською і випихала жидівських лихварів із сіл. Виходило багато книжок, газет і журналів.
Коли російські війська у вересні 1914 року зайняли Львів, митрополит Андрей не емігрував, як інші діячі, а залишився зі своєю паствою. Царські сатрапи задумали знищити Українську Церкву в Галичині. За особливим таємним розпорядженням Миколи ІІ митрополит Андрей був заарештований одразу ж у вересні 1914 року і вивезений до Курська, де ув'язнено в монастирі, а потім перевезено до Суздаля. Там владика пробув до 1917 року у тяжких умовах (йому заборонили навіть відвідувати монастирську церкву). Місце перебування митрополита тримали у великій таємниці від світової громадськості і, за деякими відомостями, готували його вбивство.
Лютнева революція 1917 року в Росії принесла волю нашому митрополитові. Він їде в Петроград і там висвячує 6 священників Російської Католицької Церкви. З Петрограда переїздить в Україну. Тут відвідує кілька українських католицьких парохій, які виникли в Києві, Катеринославі, Одесі, Вінниці, Кам'янці - Подільському та інших містах. У Києві митрополит Андрей як гість був на засіданні Центральної Ради. У той час ще тривала російсько-автстрійська війна, переїхати до Галичини через фронт було неможливо. Тому митрополит виїхав до Стокгольма і лише 10 вересня 1917 року прибув до Львові, де його урочисто зустріла громадськість Галичини.
Під час окупації російський уряд намагався ліквідувати Українську Католицьку Церкву в Західній Україні і завести російське цареславіє. Проте, хоч царат і кинув на русифікацію великі засоби, з українського католицького духовенства ніхто не поспішав переходити до "святєйшего синода". Навіть галицькі москвофіли ставилися до такої позиції дуже обережно. Усього кільканадцять москвофілів погодилися на апозтазію. Українська Католицька Церква вже стала для народу рідною духовною твердинею, і колонізатори поламали на ній свої зуби.
У митрополії Кир Андрей застав велику руїну із запалом узявся до відбудови. Коли після розвалу Австро-Угорської імперії 1 листопада 1918 року у Львові було проголошено ЗУНР, митрополит Андрей видав пасторський лист, у якому закликав народ жертвувати всім, навіть життям, для захисту і будівництва рідної Держави. На жаль, послання митрополита Андрея до народу, яке могло мати вирішальний вплив на визвольні змагання, уряд ЗУЕНР не розіслав по всіх пародіях.
Після захопленні поляками Східної Галичини митрополит Андрей виїхав за кордон, де ставив перед урядами Антанти питання про визнання незалежності української Галичини.
Однак при підтримці Франції поляки домоглися визнання Польської держави на українських землях за умови надання автономії українцям. Хоч митрополит знав, що в історії ще не було випадку, коли поляки дотрималися б умов, проте повернув з певними перешкодами до Львова і продовжував своюпрацю над відродженням релігійного і громадського життя. Він бере активну участь у розбудові релігійних і культурно-громадських інституцій. 1928 року митрополит заснував у Львові Богославську Академію - першу і єдину вищу богусловську школу, яка повинна була продовжувати працю Києво-Могилянської Академії. Через кілька років Богославська Академія стала поважним
Loading...

 
 

Цікаве