WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Українська греко-католицька церква – освітньо-культурний осередок галицького українства - Реферат

Українська греко-католицька церква – освітньо-культурний осередок галицького українства - Реферат

"Відродження нації можливе тільки на тривких підставах Христової науки".
З свого боку, представники українського національного руху підкреслювали необхідність підтримки українськими Греко-Католицькою й Православною Церквами національних прагнень українського народу, відданості духовенства національним інтересам, незалежності українських Церков від чужонаціональних сил. Щодо цього УНДО стверджувало: "Релігійне життя українського суспільства тільки тоді зможе свобідно розвиватися і поглиблюватися, коли воно тісно зв'язане з національними змаганнями суспільства,коли Церква не являється оруддям у чужих, ворожих руках".
Визначальним чинником у стосунках Греко-Католицької Церкви й українського національного руху в Галичині в 20-30 рр. був високий ступінь взаємозв'язку і навіть взаємозалежності між ними, що зумовлювались тим, що обидва ті рухи, релігійний і національний, в міжвоєнний період були традиційними і природними виразниками життєвої постави та ідентичності галицьких українців. Греко-католицизм (релігійно-конфесійна приналежність) і українство (національна приналежність) були головними, необхідними та в цілому взаємонесуперечними складовими індивідуальної та колективної ідентичності переважної більшості галицьких українців. Красномовним свідченням цьому є той факт, що значна частина тогочасних провідних діячів національного руху була синами греко-католицьких священників, зокрема, такі провідники ОУН у Галичині, як Степан Охрімович, Степан Ленкавський, Степан Бандера. З другого боку, значна частина греко-католицького духовенства були провідними діячами і членами українських громадських і політичних організацій, не тільки католицького, а й інших ідейно-політичних напрямків у межах українського національного руху. Серед них, між іншими, були прелат, крилошанин греко-католицької митрополії о. Леонтій Куницький - член центрального комітету УНДО, о. Михайло Блозовський - член проводу Фронту Національної Єдності, о. Ярослав Чемеринський - один з провідних діячів ОУН у середині 30 рр.
Характеризуючи взаємини Греко-Католицької Церкви й українського національного руху в Галичині в міжвоєнний період, можна ствердити, що їм була притаманна виразна перевага взаєморозуміння та співпраці над суперечностями та протистоянням. В основному це зумовлювалось, окрім названої вище традиційної та органічної присутності релігійної й національної складових в ідентичності галицьких українців, також іншими чинниками.
1. Дуже важливе значення мала певна спорідненість національної та релігійно-конфесійної тотожностей галицьких українців. Як зауважує канадський дослідник українського походження Іван-Павло Химка, відмінна від сусідніх народів релігійно-конфесійна традиція галицьких українців - уніатство, чи греко-католицизм, - суттєво вплинула на формування на їхній етнічній основі в ХІХ ст. української національної спільноти та на обмеження впливу на них польської та російської націотворчих ідей, суттєвим складником яких були римо-католицизм та православ'я. Греко-католицизм та українська національна ідея взаємно посилювали одне одного у їх протистоянні з іншими відмінними національними та конфесійними ідентичностями. Це зумовлювало стабільну близькість інтересів Церкви і національного руху та спонукало їх до пошуку взаєморозуміння навіть за умови значних суперечностей. Цей чинник зберігав свою актуальність в 20-30 рр. в умовах протистояння галицьких українців асиміляційним намаганням польського та радянського окупаційних режимів, однаково чужонаціональних і чужоконфесійних. В цьому відношенні тогочасні галицькі українці мали усі підстави трактувати ГКЦ як свою національну Церкву, як конфесійний вияв своєї національної самостійності.
2. Творення українського національного руху, а відтак української нації у Галичині в ХІХ - перших десятиліттях ХХ ст. було великою мірою заслугою діяльності представників Церкви (хоча серед греко-католицького духовенства існували та мали значний вплив, особливо в другій третині ХІХ ст., також прихильники альтернативних до української національних ідей, зокрема, москвофіли). До 60 рр. ХІХ ст. представники духовенства були безальтернативними провідниками українського національного руху в Галичині, до 90 рр. ХІХ ст. - незамінними популяризаторами української національної ідеї серед селянства.
Щойно наприкінці ХІХ ст. українська світська інтелігенція кількісно і якісно стала спроможною великою мірою самостійно, без підтримки Церкви, розвивати український національний рух на всіх рівнях суспільного життя галицьких українців. В першій третині ХХ століття і 20-30 рр. зокрема, внесок Церкви у розвиток національного життя галицьких українців у ділянці культури, освіти не поступався іншим українським суспільним організаціям.
ГКЦ підтримала національно-визвольну боротьбу українського народу. В часі українсько-польської війни 1918-19 рр. греко-католицьке духовенство благословило воїнів Української галицької армії на збройний захист своєї Батьківщини.
Церква, в міру своєї активної участі в українському націотворчому процесі, фактично сама була вкрай важливою складовою українського національного руху.
3. Церква і національний рух в 20-30 рр. в основному були близькі до взаємовизнання й узгодження ідеологічних засад одне одного.
Соціальна доктрина ГКЦ трактувала патріотизм і націоналізм (подібно як і усі інші явища суспільно-політичного життя) як позитивні суспільні чесноти, якщо вони засновувались або, принаймні, не суперечили світоглядним та етичним засадам християнства.
З свого боку, більшість українських суспільно-політичних організацій, окрім партій та організацій лівої соціалістичної течії, офіційно визнавали авторитет християнської релігії і традиційних християнських Церков у духовному житті українського народу. Зокрема, в програмі Українського національно-демократичного об'єднання, найвпливовішої легальної української партії у Галичині, в 1926 р. з цього приводу було сказано: "Приймаючи засади християнської моралі в основу духовного розвитку нації, партія обстоює науку і права Греко-Католицької Церкви в Галичині і Православної Церкви на інших українських землях".
4. Греко-католицький єпископат та представники поміркованого напряму в українському національному русі мали близьке бачення тактики суспільно-політичної діяльності галицьких українців в 20-30 рр. Зокрема, вони спільно відстоювали необхідність легального, парламентського шляху
Loading...

 
 

Цікаве